Колишній будинок-садиба МєзєнцевихПОДІЛ ЗВЯГЕЛЬСЬКОГО КЛЮЧА У ХVІІІ-XІХ століттях

Перехід міста від поляків до росіян

     Одним з найскладніших моментів в історії розвитку нашого краю є перехід власності з рук польських магнатів до російських. Останньою польською власницею звягельських земель була Марія-Юзефа Любомирська (1773-1810), дочка генерала російської служби Каспра Любомирського. Вона, проживши лише 37 років, встигла тричі взяти шлюб з дуже відомими особами. Першим чоловіком Марії-Юзефи був воєвода Київський – граф Прот Потоцький. Розлучилися вони у 1793 році через те, що Марія-Юзефа народила доньку Емілію від Валеріана Олександровича Зубова. Розлучившись з Потоцьким, вона одружилася з Валеріаном Зубовим, рідний брат якого – Платон — був останнім фаворитом імператриці Катерини ІІ. Саме Валеріан дав ім’я щойно викупленому Звягелю – Новоградволинськ (таким до революції був правопис Новограда-Волинського). Марія-Юзефа розлучилася з другим чоловіком після того, як у бою в передмісті Варшави – Празі — Валеріана було тяжко поранено. Йому відірвало ногу. Валеріан помер у 1804 році. І дивний збіг обставин – саме цього року Новоград-Волинський втратив статус губернського міста де-факто. Третім і останнім чоловіком Марії Любомирської був Федір Петрович Уваров. З ним Марія Федорівна спільних дітей не мала. Цей факт і став причиною подальших численних тяжб щодо спадкоємця Звягельського ключа.
     Після смерті Марії Федорівни у 1810 році, а згодом і смерті, 20 листопада 1824 року, Федора Петровича Уварова, постало питання — хто стане володарем земель і майна. Згідно заповіту, складеного Ф.П.Уваровим у серпні 1822 року, через відсутність власних дітей, все рухоме і нерухоме майно наслідували його двоюрідні брати. Чому саме вони? Справа в тому, що старший з братів Уварових – Степан, разом з Федором Петровичем, воював у 1812 році в армії Кутузова, а потім в 1828-1829 роках — у війні з Туреччиною. Напевне, фронтова дружба і спільність думок сприяли тому, що землі було віддано саме цій гілці роду Уварових. Для доведення своїх прав на спадщину брати Уварови подали до органів влади наступні документи: 1) копію з дарчого запису, складеного в київському міському суді у квітні 1794 року графинею Марією Потоцькою, яка була графинею Зубовою і нарешті дружиною генерала Уварова на користь доньки своєї Емілії; 2) копію з розпорядження начальника Брацлавської губернії генерала Тутомліна, датовану серпнем 1795 року, на ім’я імператриці Катерини ІІ про скасування дарчого запису; 3) договір про поступку графині Зубової, який вона зробила через декілька років після того, як відділила частину маєтку своїй доньці; 4) копію дарчого запису, складеного генеральшею Уваровою 18 серпня 1805 року і засвідченого 22 листопада того ж 1805 року в цивільному департаменті Київського головного суду на поступку нею всього маєтку чоловіку своєму, генералу Уварову; 5) копію з таким же записом, який дала Уварова там же чоловіку своєму 30 вересня 1806 року.
     Прямою спадкоємицею земель була донька Марії Федорівни від шлюбу з Любомирським графиня Емілія Калиновська. Її другим чоловіком був майор Гусарського принца Оранського полку Євграф Челіщев. Однак, у справу про спадщину втрутився російський імператор, і землі відійшли до двоюрідних братів Федора Петровича – Уварових. Відчуваючи за своєю спиною потужного покровителя, спадкоємці покійного генерала від кавалерії Федора Петровича Уварова – кавалер радник Ілля Іванович Уваров, титулярний радник Федір Іванович Уваров і кавалер Степан Уваров, вже жили в маєтку Ново-Звягель.
     Емілія Челіщева через суд намагалася відстояти свої права. Однак надійшов указ російського імператора до Волинського губернського правління, а звідти — Новоград-Волинському повітовому стряпчому, де було сказано, що заслухавши прохання колезького радника і кавалера Іллі, титулярного радника Федора, 7-го класу і кавалера Андрія, колезького радника кавалера Аполлінарія і полковника Лейб-гвардії і кавалера Степана, рідних братів Уварових, заборонити поміщиці Челіщевій претендувати на маєток Звягельського, Ємільчинського і Паволоцького повітів. А рескрипт від 31 серпня 1806 року вважати дійсним.
     У середині листопада 1830 року брати Уварови домовилися про розподіл майна. Крім того, Степан Уваров зобов’язався протягом трьох років звести кам’яний будинок, критий залізом, для влаштування в ньому архіву. Напевне, це мав бути архів родини Уварових. А допоки будинок не зведуть, архів вирішили перенести до будинку, де містилася економічна контора. Новозвягельський міський паром залишався в управлінні Звягельського ключа. Всі збитки Степан Уваров повинен був відшкодовувати за рахунок своїх коштів.
     Один з братів, Ілля Уваров, не дожив до розподілу Звягельського ключа, і тому всі клопотання взяла на себе його дружина Катерина Борисівна Уварова. На її утриманні залишилися діти – Дмитро, Олександр, Глафіра та Маргарита, майбутні власники частини маєтку.
     Станом на 3 вересня 1834 року генерал-майор Степан Іванович Уваров жив у Новому Звягелі, статський радник Аполон Іванович Уваров — у Ємільчиному, поміщиця Катерина Борисівна Уварова в Орепах, разом з дітьми Дмитром, Борисом, Олександром, Глафірою та Маргаритою, в помісті свого покійного чоловіка Іллі Уварова.
     Після смерті Федора Петровича Уварова в Тульській, Тамбовській і Рязанській губерніях залишилося 714 душ кріпаків. Дворових людей поділили за актом від 23 травня 1825 року.
     Порівну розділити землі та майно між нащадками було неможливо, і тому, щоб зрівняти умови розподілу, брати Уварови провели своєрідний грошовий взаємозалік: Іллі Івановичу дісталося 20.598 крб. асигнаціями, Федору Івановичу – 17.788 крб., Олександру Івановичу – 24.201 крб., Аполону Івановичу – 19.553 крб., Степану Івановичу – 13.835 крб. Всього поділили 96.028 крб.
     Однак, найголовнішим була земля, яку брати поділили між собою на п’ять частин. У Новоград-Волинському повіті Волинської губернії – Новозвягельський, Ємільчинський та Орепівський ключі, у Сквирському повіті Київської губернії — Паволоцький ключ та в Мечиславівському повіті Могилівської губернії — Колесницький ключ. Розподіл зафіксовано у Житомирі 14 травня 1830 року рішенням Волинського головного суду.
     Найцікавішою є третя частина, що дісталася старшому з братів – полковнику і кавалеру Степану Уварову, так званий Звягельський ключ. До нього було віднесено наступні села: Новий Звягель, Лубчиця, Романівка, Броники з чавунним заводом, Кропивня, Несолонь, Тупальці, Андріївка, Буда Очеретянка, Федорівка, Немилянка, Слобода Романівська, Ужачин, Гали, Красуля, яка на той час називалася Буда Іванівка, Єлізавет, Вершниця, Чижівка з млинами, мідним, залізним та цегляним заводами.
     До Орепівського ключа (частина №4), який став належати раднику і кавалеру Іллі Уварову, відійшли такі села: Орепи, Гурки, Курмань, Колодянка, Кожушки, Стриєва, Слобода Думенна, слобода колоністів Маковиці з корчмою, слобода Княжа, села Киянка, Дубрівка, винокурний та шкіряний заводи, Гута Стара, Вишківка, Могильня, Цвілька, Рудня Цвілька, Серби, Слобода Сербівська і корчма в Могільовці. У вищевказаних селах, згідно останньої ревізької казки за 1816 рік, нараховувалося 1534 осіб чоловічої статі та 1578 жіночої, а згідно інвентаря, складеного у 1830 році, враховуючи новонароджених, 1847 осіб чоловічої статі та 1841 жіночої.
     Ємільчинський ключ (частина №5) відійшов до статського радника і кавалера Аполона Івановича Уварова і включав містечко Ємільчине та села: Середи, Медведєв (Медведово — ВВС), Подлуби, Руденька Підлубецька, Мала Глумча, Велика Глумча, Кочичин, Янчорудня, Буда Сербівська (перейменована у Коромівку), Угля, Кривотин, Осова, Мяколовичі, Рудня Мяколовецька, Буда Чаківка, Жуків, Сімаковка, Мокляки, Хутір Мокляковський, Нараївка, Горбов, хутір Глумецький та корчма Чміль. За ревізією 1816 року в Ємільчинському ключі налічувалося 1987 чоловіків та 1984 жінок, а за інвентарем 1830 року, враховуючи новонароджених, 2117 чоловіків та 2271 жінок. У вищевказане число не увійшло понад 60 іноземців, які проживали на момент розподілу земель і кріпаків у Ємільчиному і Середах.
     Паволоцьку частину маєтку Ф.П.Уварова поділили на дві частини між титулярним радником Францем Івановичем Бездоном і надвірним радником та кавалером Андрієм Івановичем Уваровим.
     На місцевості землемірами було прокладено кордони між новоутвореними ключами. Звягельський та Ємільчинський ключі не мали геометричного плану і тому кордони між ними вирішили залишити традиційними, тобто такими, що сформувалися природно. Між Звягельським і Орепівським ключами кордон проходив по маєтку Чижівка, Серби і Сербо-Слобідкою. Між Орепівським і Ємільчинським ключами кордон проходив просікою між селами Серби та Середи. На плані Звягельський ключ відділено від Орепівського рожевою лінією та річкою Случ, а жовтою — на плані відділено Орепівський ключ від Ємільчинського. Особливо було відмічено, що економічний паром через річку Случ навпроти села Ржадківки відійшов до Звягельського ключа.

Перехід Звягельського ключа до нащадків Степана Уварова

     Генерал-майор Степан Уваров був одружений з дуже гарною польською княгинею, яка померла під час пологів, народивши йому доньку Ольгу. Смерть коханої дружини настільки вразила Степана, що він не міг більше залишатися в Ново-Звягелі і виїхав. Його донька Ольга підростала і згодом подружилася з Ганною Фролівною Доліво-Добровольською. Їх відносини були настільки щирими, що донька вмовила батька одружитися з Ганною Фролівною.
     Степан Іванович Уваров помер 5 березня 1848 року, залишивши по собі спадкоємців: дружину Ганну, повнолітню доньку від першого шлюбу Ольгу, дітей від другого шлюбу з Ганною: Федора (народився 22.03.1848 р.), Марію (народилася 11.02.1845 р.) та Євгенію (народилася 20.04.1846 р.).
     Донька від першого шлюбу Ольга 25 квітня 1848 року вийшла заміж за поручика Генерального штабу Петра фон Ріттера. Їй, згідно заповіту, від батька, в спадщину належало 1/94 нерухомого та 1/8 рухомого майна. Роздільний акт між донькою (Ольгою Ріттер) і матір’ю – Ганною Уваровою (Струковою) було складено 27 жовтня 1848 року в Новоград-Волинському повітовому суді. Однак, недовго проживши, Ольга Ріттер померла бездітною 12 травня 1849 року, заповівши чоловіку Петру 17.000 крб. сріблом.
     За законами Російської імперії, у випадку смерті власника маєтку і наявності неповнолітніх спадкоємців майна, обов’язково призначалися опікуни. Ганна Фролівна Уварова стала опікуншею для своїх дітей 12 травня 1848 р. Не довго сумуючи за своїм першим чоловіком, вже 23 травня 1848 року вона взяла шлюб з дійсним статським радником Струковим і виїхала до Одеси. Звідти керувати маєтком було складно і тому вийшла з клопотанням до Новоград-Волинської дворянської опіки дати їй у співопікуни свого зятя, поручика Ріттера. Однак 30 вересня 1849 року співопікуном був призначений Ксаверій Вікентійович Завадський.
     А наглядати було за чим, станом на 11 серпня 1849 року лише кріпаків у Звягельському ключі нараховувалося 1774 душі. Справ хватало і з майном. У Чижівці, на місці зруйнованого повінню, був зведений і пущений в дію, в квітні 1849 року, новий млин з крупчаткою, який передали в оренду Смотрицькому. При Новозвягельській винокурні остаточно вибудували нову воловню, відремонтували винокурню та встановили новий паровий апарат. Корчма, що знаходилася на виїзді з села Новозвягель на тракт, потребувала ремонту. Залізоплавильний завод у Чижівці і чавуноливарний — у Кропивні потребували модернізації.
     Єдиний син Степана Уварова – Федір помер у Парижі 21 липня (2 серпня) 1865 року від туберкульозу. З дозволу французького уряду труну з тілом небіжчика привезли до Ново-Звягеля і 29 серпня поховали на Ржадківському цвинтарі у фамільній каплиці. Федір Уваров був єдиним неповнолітнім спадкоємцем Ново-Звягеля, і по його смерті маєток вже не потребував незалежного нагляду, тому Новоград-Волинська дворянська опіка 9 грудня 1865 року знімає опіку над Звягельським ключем. Шлях до поділу маєтка був відкритий. Молодша донька Степана Уварова Євгенія, будучи вже Мезенцевою, 21 грудня 1865 року написала прохання на ім’я російського імператора, щоб прискорити процес офіційного оформлення маєтку між повнолітніми доньками Степана Уварова – Євгенією і Марією.
     Нарешті, 22 березня 1866 року. Тимчасове відділення Новоград-Волинського поліцейського управління прибуло до Новозвягельського маєтку для введення у володіння спадкоємців – Євгенії Мезенцевої та Марії Уварової. З такої нагоди було скликано місцевих жителів і сусідських поміщиків. У їх присутності було зачитано Указ Її Імператорської Величності, що Євгенія та Марія визнані єдиними і прямими спадкоємцями. Вони стали володарями сіл Ново-Звягеля, Лубчиці, Ржадківки, Галів, Чижівки, Іванівки, Немилянки, Вершниці, Ужачина, Федорівки, Теснівки, Несолоні, Кропивні, Тупалець, Броник, Романівки, Слободи Романівської і, крім того, слобід, які було засновано після опису 1848 року – Поліянівки і Моравці. Свідком введення у маєток був зареєстрований поміщик Олександрійського маєтку Кінної артилерії відставний штабс-капітан В’ячеслав Дмитрович Уваров. Сестрам дісталося заможне господарство. В маєтку був триповерховий в зруб дерев’яний млин у Чижівці, збудований у 1848 році. Збудував млина і греблю іноземець Іоган Ейтнер, якому заплатили 2000 крб. сріблом. З другого боку греблі, навпроти млина, знаходився залізоплавильний завод, в якому в 1848 році іноземцем Конрадом Еггерсом, згідно новітньої на той час технології, була встановлена плавильна піч для переплавлення чавуну в сталь. Тим же іноземцем на чавуноливарному заводі у Кропивні було відновлено роботу печі для плавлення з руди чавуну. Еггерс сам навчив робітників працювати біля печі. За що йому було додатково виплачено 450 крб. сріблом. В цьому ж 1848 році в Ново-Звягелі була реконструйована винокурня, збудована воловня для відгодівлі 150 волів брагою. У винокурні встановили новий мідний паровий котел. На це було витрачено 2000 крб. сріблом. Роботи виконали механік Воленкевич і медяник Лейзор Зейдельман. На утримання фільварку, наглядача маєтку та прислуги в рік витрачалося 2180 крб. А загальні річні витрати Звягельського ключа становили 18.954 крб.
     Були також непередбачені витрати. Над маєтком 5 червня 1864 року пронісся ураган. Фільварку було нанесено значних збитків. Сильно пошкоджено два плавучих млина і один вітряк. З кількох приміщень знесло дахи. На чавуноливарному заводі перевернуто сарай з вугіллям. Багато дерев у лісі були зламані. Фруктовий сад виламаний. При будинку знаходилася оранжерея, в ній побито всі шибки. Греблі потребували значного ремонту внаслідок великої повені. Загальні збитки становили біля 3000 крб.
     У 1868 році на річці Случ, біля села Лубчиця, було майже збудовано триповерховий млин з крупчаткою, що обійшовся у 5000 крб. сріблом. Млином ще до завершення будівництва зацікавилися купець 2-ї гільдії м.Корець Давид Мордкович Моргуліс та 1-ї гільдії купецький син Шлома Янкеліович Кобилянський. Вони підписали з повіреним володарем Новозвягельського маєтку підполковником Мезенцевим контракт на віддачу у 12-річну оренду з жовтня 1867 року крупчатки. Контракт засвідчили 24 травня 1866 року в Новоград-Волинському повітовому суді.

Короткий родовід Уварових

     Уварови – графські і дворянські роди. Один з них походить від мурзи Мінчанка Косаєвича, в хрещенні Сімеона, який виїхав з Великої Орди до великого князя Василя Дмитровича. Один з його синів, Увар Семенович, став родоначальником Уварових. Нащадки його були поселені у Пскові, звідки всередині ХVІ століття переведені в помістя в Бєлєв. Федот Алфімович був воєводою в Алексині при царі Олексії Михайловичі. Олександр Артемонович (1846), флігель-ад’ютант імператриці Катерини ІІ, сподвижник Суворова, проявив героїзм при взятті Ізмаїла. Цей рід Уварових внесено в V та VІ частини родовідних книг Тульської і Московської губерній. Інша гілка або, може, інший рід Уварових, походить від Олександра Уварова, який жив на початку ХVІ століття. Його нащадки служили в Каширі. З цієї гілки Федір Петрович Уваров. Його двоюрідний племінник Сергій Аполлонович Уваров (1847-1900) був волинським губернатором, предводителем дворянства. Дана гілка внесена в VІ частину родовідних книг Тульської, Харківської і Тверської губерній. Крім того, є ще рід Уварових, який веде свій родовід з середини ХVІІ століття і внесений до родовідної книги Симбірської губернії. (Гербовник, V, 33 і ХІ, 16).
     Уваров Федір Петрович народився 16 квітня 1773 року в селі Хрусловка Веневського повіту Тульської губернії. Походив з дворянського роду, відомого з ХV століття, син бригадира Петра Ілліча. Був одружений на княжні Марії Федорівні Любомирській. З шестирічного віку був записаний на службу, однак до 18 років не міг поступити на дійсну службу внаслідок того, що батько був під судом і жив у Санкт-Петербурзі, майно знаходилось під забороною, а сам Уваров повинен був жити з матір’ю в селі. У 1776 році Федір Петрович був записаний сержантом до артилерії, в листопаді 1780 року переведений каптенармусом в лейб-гвардії Преображенський полк, а в грудні 1786 року — вахмістром в лейб-гвардії Кінний полк. Службу почав 1 січня 1788 року капітаном Софійського піхотного полку. З вересня 1790 року – секунд-майор Смоленського драгунського полку. Брав участь у воєнних діях в Польщі у 1792 і 1794 роках. Зокрема, в ніч на 6 квітня 1794 року військам, якими він командував, довелося протягом 36 годин відбиватися від поляків, за що був призведений у прем’єр-майори. У березні 1794 року був переведений у Катеринославський кірасирський полк. У 1795 році Суворов призвів його в підполковники. В квітні 1798 року отримав чин полковника. За роки царювання Павла І здійснив стрімку кар’єру. За деякими свідченнями цьому сприяло те, що він став близьким товаришем Катерини Миколаївни Лопухіної, матері фаворитки імператора. В березні 1798 року Федір Петрович був переведений у Петербург у Кірасирський полк, у вересні – в лейб-гвардії Кінний полк, 19 жовтня 1798 року отримав звання генерал-майора. У 1799 році отримав орден св.Анни 1-го ступеня. В січні 1800 року був призначений шефом Кавалергардського корпусу, який з 1800 року переформований у полк. Потім пожалуваний в командори ордена св.Іоанна Єрусалимського і 5 листопада 1800 року призведений в генерал-лейтенанти. Незважаючи на прихильність до Уварова з боку імператора Павла І, він брав певну участь у заколоті проти нього, однак активної ролі в перевороті не грав. У ніч вбивства імператора – 11 березня 1801 року – стояв черговим генерал-ад’ютантом. Вночі Уваров з декількома офіцерами свого полку розташувався поблизу кімнат спадкоємця престолу з метою охороняти його. При сходженні на престол Олександра І, Уваров супроводжував його при оголошенні військам про кончину Павла І та під час переїзду з Михайлівського замку в Зимовий палац. Уваров став однією з найбільш наближених до Олександра І осіб, майже постійно супроводжував його на прогулянках і поїздках. На чолі кавалергардів відзначився в кампанії 1805 року. При Аустерліці декілька разів водив кавалергардів у атаку на ворога, за що був нагороджений орденом Св.Георгія 3 ступеня та Олександрійською стрічкою. Прославився кавалерійськими атаками при Гуттштадті, Гейльсберзі, Фрідланді. Супроводжував імператора Олександра І під час його Тільзітського і Ерфуртського побачення. З вересня 1807 року Уваров – командир 1-ї кавалерійської дивізії. З травня 1808 року – командир піхоти 1-ї дивізії. В липні 1808 року названий «старшим генерал-ад’ютантом». У квітні 1810 року командував авангардом Молдовської армії. Під час Турецької війни брав участь у боях при Силістрії, Щуплі, Рущуці, був контужений при Батині і за особливі заслуги 21 листопада 1810 року нагороджений орденом Св.Георгія 2-го ступеня. У 1812 році призначений командиром 1-го кавалерійського корпусу, з яким вступив у Вітчизняну війну 1812 року. При Нікольському монастирі підтримував авангард генерала П.П.Коновніцина. В критичний момент Бородинської битви разом з М.І.Платовим здійснив маневр в обхід лівого флангу військ Наполеона. Біля села Беззубого кавалерія була зупинена військами французького генерала Ф.Орнано і повернула назад. Хоча ці дії ненадовго відволікли увагу ворога, на думку М.І.Кутузова, поставлена задача повністю не була виконана. Лише Федір Петрович Уваров і Платов були генералами, яких Кутузов не представив до нагород за Бородіно. На нараді у Філях 1(13) вересня Уваров висловився проти того, щоби залишити Москву французам і за нову битву. Брав участь у Битві під Вязьмою і Красному. В кампанію 1813-1814 років Уваров то приймав участь безпосередньо в бойових діях, то знаходився в свиті імператора Олександра І й виконував його доручення. Відзначився у «Битві народів» при Лейпцигу. Був нагороджений чином генерал-відкавалерії і орденом св.Володимира І ступеня. Після закінчення воєнних дій протягом семи років виконував лише обов’язки генерал-ад’ютанта, був на особливому рахунку у імператора. Супроводжував його під час подорожі по Європі і Росії та знаходився при імператору у Відні, Аахені та Лайбасі. З листопада 1821 року – командир гвардійського корпусу. З 1823 року – член Державної ради. 12 грудня 1823 року Уваров отримав орден Андрія Первозваного. У заповіті відписав 400 тисяч карбованців на спорудження пам’ятника російській гвардії. На ці кошти було зведено Нарвські тріумфальні ворота, які було урочисто відкрито у 1834 році. Федір Петрович Уваров помер від карбункула 20 листопада 1824 року в Санкт-Петербурзі і 27 листопада похований в церкві Святого Духа Олександро-Невської лаври, за присутності імператора Олександра І та Великих князів.

В.Ваховский, м.Новоград-Волинський

Позначки:, , ,




$$$ для web-мастеров