У дверi стукає пан Калитинський: 13 грудня — свято Андрiя

У дверi стукає пан Калитинський: 13 грудня — свято Андрiя

Свято Андрія виділяється серед інших свят осінньо-зимового циклу особливою поетичністю та красою народних обрядів. У народі воно зберегло і свою дохристиянську назву — Калита. Саме це свято зимового сонця розпочинало найвеселіші молодіжні вечорниці, що тривали до періоду повороту небесного світила на весну (до Різдва).
Із прийняттям християнства 13 грудня стало святом Андрія Первозванного — першого апостола, який приніс віру Христову на землю Руську. Відтак цей день пов’язав і давні традиції нашого народу, і православні святці.
Свято Андрія — продовження молодіжних гулянь, де юнаки та дівчата обирали собі пару для майбутнього подружнього життя. Але якщо на Катерину складчину приносили дівчата, то на Андрія — парубки.
Найголовнішою особливістю андріївських вечорниць є обряд «кусання калити». Калита — пісний обрядовий корж — головний атрибут свята. Для його виготовлення дівчата ще вдосвіта збиралися в одній зі світлиць, йшли по воду до кількох криниць, набирали води і замішували тісто. Виліпивши круглого плаского коржа з отвором посередині, дівчата прикрашали його ягідками калини, родзинками, притрушували маком та змащували медом і випікали.
Увечері, коли збиралася молодь, калиту підв’язували червоною стрічкою до сволока стелі. При цьому дівчата співали: «У небо, наша калита, у небо. А ти, сонечко, підіймись та на нас подивись. Ми калиту чіпляємо, на місяць поглядаємо, свою долю-радість закликаємо!».
А потім починалися веселі обрядові змагання. Серед молоді обирався пан Калитинський (здатний на різноманітні витівки та жарти і найвигадливіший хлопець). Йому вручали казанок із сажею та писок. Пан Калитинський запрошував бажаючих спробувати вкусити підвішену калиту. Той, хто відгукувався на пропозицію, ставав паном Коцюбинським. Він мав, сидячи верхи на коцюбі, під’їхати від дверей до калити і вкусити коржа. У цей час Калитинський та глядачі намагалися розсмішити Коцюбинського жартівливою розмовою або збити його з пантелику. Якщо їм це вдалося, і Коцюбинський не дістав калиту, то Калитинський під веселий сміх присутніх мазав його сажею. Потім наставала черга наступного Коцюбинського. Так тривало доти, доки на рогачах не «проїдуть» усі хлопці.
Після веселої обрядової гри калиту знімали і поділяли між усіма присутніми парубками та дівчатами. Тепер можна було починати урочисту пісну вечерю.
На Андрія дівчата продовжували ворожіння, розпочаті ще на Катерину, але ці магічні дії, як правило, були спрямовані на те, щоб дізнатися про свого судженого. Недарма в народі кажуть: «На Андрія робиться дівицям надія».