«Дорогі мої племінники! Одержала від вас листа і дуже тому пораділа, що хочете приїхати до мене на відпочинок. Приїжджайте, чекатиму з нетерпінням! Але ось вам номер моєї мобілки — під’їжджатимете до села, то дзвякнете, я вийду зустріти, бо вказівника на дорозі нема, зняли на брухт шукачі металу. Хоча покриття у нас таке, що спробуй додзвонитися. То краще давайте я вам розповім, як їхати, то не треба й дзвонити, бо все то — гроші.
Отож, як проїдете з кілометр по вибоїнах, так званого, асфальту до старої розлогої верби, де накидано повно сміття, повернете ліворуч і далі — по грунтовій їхатимете лугом до великого звалища під вільхою. Біля нього живе Надька, у неї ціла зграя собак, а за нею — наша хатина.
О, мало не забула попередити: як їхатимете у спеку, то їдьте прямо лугом, а як у дощову годину, то беріть лівіше, бо інакше застрягнете, і ніхто вас не витягне.
Це, якщо надумаєте їхати своєю машиною. А коли автобусом, то знайте, що він їздить тільки раз у місяць. Але на автобус не дуже покладайтеся — він може доїхати до села, а може на півдорозі зламатися. Бо йому стільки років, як і мені. Він, бідний, і скрипить, і чхає, а що вже гуде — то й за лісом чути.
Та ви не хвилюйтеся, якщо щось станеться і не буде автобуса, тоді дзвоніть, і я попрошу Надьчиного Василя, щоб коником виїхав на трасу і зустрів вас. Дай Боже, щоб він був тверезий, бо таке рідко трапляється.
Отож приїжджайте, я жду вас. Тільки не придумайте взимку приїхати, бо дороги у нас так позасипає, що й хат не видно. Екскаватори до тих доріг недоїжджають. Дітей у школу не возять і на роботу не ходимо.
Восени краще не їдьте. В цю пору палять на городах картоплиння і бур’яни. Дим виїдає очі, а ви ж хочете подихати свіжим повітрям.
А влітку палять звалища, а ще косять траву. Не тими косами, що колись. Тоді співала — «вжик», «вжик». А тепер бензокоски гудуть з ранку до ночі. А ви ж тиші хочете.
То краще їхати навесні, тоді тихіше і спокійніше. Ось тільки, щоб не попали в той час, як випалюють луки і поля. Тоді таке страхіття робиться! Горить усе — і дерева, і кущі, і паркани — куди вітер подме. А село в диму тоне.
Отож, самі вирішуйте, коли вам краще на відпочинок приїхати.
Цілую!
Ваша тітка Віра».