ПТИЦЯ В КОНДИЦІЇ
В одній із місцевих газет Ніна надибала об’явку, в якій ішлося про продаж свійських гусей. Місцевий фермер «віддавав» птицю за низькою ціною.
І тут у Ніни народилася ідея: а чого б не купити? Тим більше, новорічні свята наближаються. Але чому той дядько так задешево продає гусей? Це ж на тридцять відсотків нижче від базарної ціни. Може, за цим щось недобре криється?
Набрала номер, що був у об’явці.
— Скажіть, будь ласка, а чому ви своїх гусей так дешево продаєте?
— Бо йде зима, — відказав фермер. — І гроші треба.
— А вони у вас, того… нормательні?
— В якому сенсі? В розумовому?
— Ні, в сенсі габаритності. Вони вже виросли?
— Птиця саме дійшла кондиції!
Далі обговорили деталі: де знаходиться ферма, як ліпше до неї під’їхати і таке інше.
НЕ «ЛАМАЙСЬ», МАКСИМЕ!
Своєю думкою Ніна поділилася з колегами по роботі:
— Дівчата! Є дичина! Коротше, один фермер дешево продає гуси.
Одне слово, як з’ясувалося, «дівчатам» також потрібна була на свята «дичина». Однак постало питання: хто за нею поїде?
Вирішили швидко:
— Ти, Ніно, цю кашу заварила, то давай і за дичиною їдь.
— А чим їхати?
— Максима проси.
Водій директора фірми, про яку йшлося, мимоволі почув цю розмову і завагався:
— А якщо шефу треба буде кудись терміново їхати?
— Та ми швиденько. Тут близенько. — В Ніниних очах блиснули вогники благання і заразом вимоги, напористо «заговорила»: ну, не ламайся, Максиме, як дівка!
І той здався:
— Де це саме?
— В Галах.
— Нічого собі «близенько»!
— Та скільки тут — машиною! Хвилин з десять.
— Ну, дивіться, дівчата! Коли що — віддуватиметеся самі!
«КОТИ-МИШКИ»
Дорогою заскочили додому до Ніни. Прихопили мішки. Для птиці.
Подзвонили фермеру, щоб вийшов в умовлене місце.
Приїхали туди, де домовлялися.
А фермера немає.
Ніна за мобільник:
— Ви де?
— Їдьте далі, — чути на другому кінці зв’язку голос фермера. — В кінець Галів.
Помчали. Примчали. А фермера й тут немає.
Максим занервував:
— Що це за коти-мишки? Це так «швиденько»?
Ніна знову натискає кнопки телефона:
— Алло! Ми за Галами! А ви де?
Фермер добиває:
— В сусідньому селі. У Вершниці.
— Дееееееее??!
— Тут під боком. Через десять хвилин буду.
Максим уже пританцьовує. Злиться і картає себе, що погодився на цю авантюру.
ФЕРМЕРСЬКІ ВИКРУТАСИ НА ДОРОЗІ
Зрештою, під’їжджає фермер. На велосипеді. У плетеній синій шапці…
По голові і ногах видно, що він худий. Та синій пуховик на ньому такий об’ємний… Складалося враження, неначе чоловік щойно скочив із ліжка і забув із себе скинути перину.
Захекано видихнув:
— Я їхатиму попереду, а ви — за мною.
Була ожеледиця. Дорога слизька. Обидва «водії» більше тридцяти «кеме» на годину не їхали.
Коли раптом фермер як гепнеться!
Велосипед «поїхав» у один бік, фермер — у другий.
У Ніни — шокуюча реакція:
— Ка-пець!
Однак фермер хвацько підскочив. Осідлав велосипед і, ніби нічого не трапилося, подав знак Максимові, мовляв, давай далі!
Через метрів двадцять фермер знову спиною «лизав» дорогу. І так чотири рази.
Максим лише ошелешено крутив головою і щоразу проказував:
— Камікадзе!
У НІНИ ЗАКРАДАЮТЬСЯ ПІДОЗРИ
Нарешті фермер із головної дороги повернув на грунтову.
За ним поїхав і Максим. Та через кілька метрів авто «сіло». Пробували його пхати — нічого не виходить
— Я в це болото не поїду, — поставив питання рубом Максим. — Туди заїдь — назад не повернешся. Сніг майже розтанув. Розвезло все. Треба пішки йти.
— Краще полем, — подав голос фермер. — Там води менше. І ближче до ферми.
Ніна подивилася на широкі простори, густо обтикані купинами, чорними очима проталин, і в неї опустилися руки. Потім вона поглянула на свої замшеві чобітки. Затим перевела обнадійливий погляд на Максима.
Але шефів водій, як «ходок» по багнистому середовищу, відразу відпадав. На ньому були туфлі. І також замшеві.
Іти до ферми судилося Ніні. Фермер вів свій велосипед, а вона за ним стрибала по купинах. Де не могла перестрибнути, — їй допомагав господар гусей, по-джентльменськи подаючи руку.
Почало сутеніти. А поле ніяк не закінчувалося.
Ніна не витримує:
— То де ваша ферма?
— Попереду. Ще трохи. Там і мої робочі. І гуси. Траву гризуть. Як вас звати?
— Ніна.
— А мене — Микола.
— О! То сьогодні ж Миколи! Зі святом вас!
— Дякую! Ви, того, не бійтеся…
Ніна нашорошилася:
— А кого я маю боятися?
— Я про гусей. Вони в мене без гемео. А чого вас одправили одну?
— Всі зайняті.
— Н-да, шкода вас.
— Ви про що?
— Ну, що отак з цими гусьми…
Фермер Ніні видався підозрілим. Подумала: «В мене сумка. В ній — косметика, гроші, робочі документи. Зараз гахне по голові. Забере все… А то ще гірше, заведе в якісь хащі, мішок — на голову, а багажник відкриють тільки аж у Туреччині».
З надією обернулась. А їхньої машини вже й не видно. «Як там добре Максимові. І затишно в машині».
ГУСИНА ФЕРМА
Зрештою показалася якась будова. Точніше, ні чим необгороджений сарайчик. Біля нього паслися гуси. І що ж вони там смикають?
Ніна здивовано вигукнула:
— Оце ферма?!
— А чим вона погана? Сам собі у полі воїн!
Він зняв із велосипеда мішки і заходився ловити гусей. По дві птиці вкидав у кожний лантух. Зв’язував їх докупи.
Ніна, здогадуючись, що її чекає через хвилину, стривожилася:
— А де ваші робочі? Як ми їх нестимемо?
— Ну, ми ж не думали, що ви без підмоги. Робочі порозходилися.
Фермер чотири зв’язаних між собою мішки з гусьми закинув на руль велосипеда. Одна ноша дісталася Ніні.
«БАНДА ОТОЧУЄ!»
Той мішок з двома гусьми Ніна несла то в руках, то закидала на плечі. Гуси гелготали. Під ногами чавкало. «Ну, навіщо мені була здалася ця дичина!»
А попереду — ні машини, ні Максима.
Позаду плентався фермер. Якось хриплувато озвався:
— Куди ви так спішите?
А тут ще на горизонті замаячила якась зловісна постать. А коли вона почала наближатися до дуету з гусьми,… раптом над головами закаркали ворони.
Ніна відчула, як їй холоне серце і згинаються коліна. «Ну ось і прийшов мій судний день. Заманили таки, поганці. Святий Миколає, рятуй! Банда оточує!..»
Це була молода жінка. З тортом у руках.
— Це моя робітниця! — підбадьорливо сказав фермер Микола.
У Ніни відлягло:
— О! Непогане у вас буде свято!
— Аякже!
РЯТІВНА ДОРОГА
Ніна ледь дочовгала до дороги. Ноги промокли. Розбита вся. Знеможено кинула мішок на узбіччя дороги. Гуси загелготали.
Вивалив свої поклажі і фермер. Пташиний базар потроївся.
А Максима аж розпинає:
— Шеф тричі дзвонив! Кажу йому, що поїхав по гусей! А він перепитує, чи я, часом, не випив! Ну?!.
Гусей завантажили в багажник.
Ніна подумала: «Як добре, що не мене туди запихають».
Але, дивлячись на свої заболочені чобітки і пальто, вже й не знала — радіти чи плакати.
Коли повернулися на фірму, Ніна одразу побігла до салону краси и хімчистку...