Історія ця трапилася минулого року, саме напередодні новорічного свята. Її герої — дівчинка Наташа та її молодший брат Толя. Вони, як і всі діти та деякі дорослі, звичайно ж, вірять у новорічні дива, але навіть не підозрювали, що ці дива стануться саме з ними.
Все почалося 31 грудня. Саме в цей день, щороку, у їхній родині наряджали ялинку. Першими, звичайно ж, начепили вогники, далі розвішали іграшки, гірлянди, сніжинки. Але цього разу сталася неприємність — коли ялинку нарядили — вогники не засвітилися. Аби купити нові, потрібно було їхати до міста, а часу на це в батьків не було.
На допомогу прийшли дідусь та хрещений, але відремонтувати так і не змогли, ніби хтось зачаклував усі інструменти: то викрутка десь поділася, то запасної лампочки не знайшли. І на цьому вирішили — якось відсвяткуємо без вогників. Ялинка вийшла гарна, але без новорічних вогників, як відомо, дива не трапляються, адже ще з садочка діти пам’ятали чарівні слова: «Раз, два, три, ялинка — гори!» Наталочка з Толею, звісно ж, засумували, але, як і всі діти, все ж надіялися на новорічне диво.
Надворі вже стемніло, кружляли сніжинки, все небо затягнули сніжні хмари. Не було видно ні місяця, ані однієї зірки на небі. До Нового року залишилася одна година. Всі сіли за стіл, дивилися телевізор, жартували. Але враз вимкнулося світло — стало темно, як у погребі. І почалося щось дивне: за вікном вмить розвиднілось, ніби вдень. Діти та дорослі підбігли до шибки — на небі не було ані хмаринки, великий срібний місяць напівкільцем світив на все небо, а зірок було так багато, ніби хтось розсипав цілий мішок діамантів.
Раптом одна зірочка, яка була найближче до місяця, засяяла ще сильніше і впала з неба прямо на будинок, де жили наші герої. Щось затарабаніло у димарі, і з каміна, прямо на ялинку, вилетів маленький ліхтарик. І враз увімкнулися новорічні вогники. Ялинка засяяла всіма барвами, і скляні кульки закрутилися у танку, ніби справжні сніжинки. Діти підбігли до ялинки, під якою вже чекали подарунки.
Увімкнулося світло, і годинник почав відбивати останні секунди старого року. Наташа і Толя посміхнулися одне одному і задумали бажання на наступний рік, а вогники їм у відповідь сяяли яскраво, як ніколи раніше.

---

ВЕСЕЛИЙ СНІГ
Падав сніг,
Падав сніг —
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих і малих,
І веселих і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді — за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки —
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
— Ой, зима, зима, зима!

ЯЛИНКА
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.
Я — сюди, а він — туди...
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».
Страшно стало... «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости,
Я не буду більш ніколи!»
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.

 

До вікна летять сніжинки
до дитячого садка,
а у нас в садку ялинка, —
та й велика ж, отака!
На ялинці — і намисто,
і ліхтарики барвисті,
і блискучий білий сніг
на зелені віти ліг,
і круглясті мандаринки,
і червоні зірочки!
І стрибають круг ялинки
дуже раді малюки.

ПАДАЄ, ПАДАЄ, ПАДАЄ...
Падає, падає, падає
Густо сніжок на поля.
Нас веселить він і радує —
Щедрою буде земля.
Впору нап’ються водицею
Рідні вкраїнські лани.
І золотою пшеницею
Літо прославлять вони!

НОВОРІЧНЕ СВЯТО
В Рік Новий — чудесне свято —
Буде радості багато.
Вся родина без спочинку
Прикрашатиме ялинку
Гірляндами святковими,
Вогнями ялинковими,
Щоб у дивну ніч казкову,
Чарівну ніч, загадкову
Пахло в домі глицею,
Святом, таємницею!