Так колись казала моя теща — царство їй небесне! — про автобуси.
Минуло багато часу відтоді, коли вона відійшла у засвіти, але нічого не змінилося.
Здається, закупили «нові» великі автобуси, а проблеми з перевезенням залишаються. Вдарив мороз — усі автобуси враз позамерзали! Як завжди — не чекали. А люди дубіли на зупинках, проклинаючи всіх і вся.
Щоправда, комусь зупинялися знайомі на легковиках, хтось, запізнюючись на роботу, зупиняв таксі, можливо, віддаючи за проїзд останні гроші.
Така наша реальність. Канула б вона в лету…
Ранок 9 січня, 8 ранку, п’ятниця. Район «Смолки». Людей на зупинках… А дочекатися автобуса — зась! Ніби його щось украло. Наче й морози спали. Від двадцяти морозу майже до нуля. Може, автобуси ще не розмерзлися? Хтозна.
Зрештою, приповз. Невеличкий. Битком набитий. Знервовані люди кидаються до жовтої металевої коробки. Кожен хоче їхати. Та й погода цього ранку була немилосердною: вітер свище, сніг мете…
Ледь у цей автобус люди повпихалися.
Це мені подзвонили цього ранку і розповіли цю історію. А потім попередили, мовляв, якщо їхатимеш у город (ну, так у нас кажуть, ті, що мешкають на околицях міста), то знай: сьогодні автобуси ходять за суботнім графіком.
Тиць раком у копанку! Що називається, приїхали. З якого це дива «за суботнім графіком»? Що, ніхто в цей день не працює? Чи всі покотом лежать після Нового року? Відходять...
Вийшов з дому раніше. Бо вчасно автобуси на зупинку не завжди приїжджають. Орієнтувався на рейс, що відбував з «РСС» об 11 годині.
На зупинці вже було людно. Значить, автобус ще на цей час не пройшов. А може, не було й попереднього. Не новизна…
Як з’ясувалося, автобуса на 11:00, мабуть, не буде. Давно перевалило за одинадцяту, а йому наче десь колеса заклинило. Чи, може, до дороги примерзли…
Люди нервують. Хтось «ловить» таксі…
Та ось на горизонті показався. Та на високій швидкості… промчав мимо зупинки. «Порожняком».
— Дебіл! — крикнув один чоловік на зупинці у догонку «втікачеві», ніби той його почує.
Нервишки…
Наступний автобус приїхав десь без чогось дванадцятої. Та ж маленька «жовта коробочка». Коротше, добру годину на нього чекали. Слава Богу, влізли всі.
Кондуктор потім сказала, що автобус, який проскочив мимо, обламався.
Хтось зауважив:
— По тому, як він пролетів повз зупинку, і не скажеш, що обламався.
— Ну, значить, щось таки зламалося…
Отакі наші сумні реалії. Та, разом із тим, свята святами, але треба не забувати, що державних підприємств у нас кіт наплакав. Здебільшого — приватні. Там не дають два тижні мед-горілку пити. І, зрештою, якщо перевізники собі щось планують, то про це має знати населення.
Що це? Недогляд? Чи навмисне дратування людей? Так у нас того неспокою — по саму зав’язку.