www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«В Антарктиді психологічно легше жити, ніж у суспільстві»

30 Січня 2015 | Оприлюднив: | 83 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Україна щорічно, починаючи з 1996 року, споряджає експедицію в Антарктиду на дослідницьку станцію ім.Академіка Вернадського. Серед 12 мужніх полярників XVIII-ї експедиції (березень 2013-березень 2014років) був науковий працівник Житомирського обласного краєзнавчого музею, орнітолог Микола Весельський, який і тепер не виключає можливості знову відправитися до «безлюдного континенту».
Коли Микола Весельський збирався в експедицію, досвідчені зимівники жартували: «Дивись, Миколо, а то «захворієш» Антарктидою». Тепер, коли його запитують, чи поїхав би знову, він впевнено відповідає: «Так».



— Миколо, як ви дізналися про експедицію і як потрапили до неї?
— Взагалі-то, на сайті Національного антарктичного наукового центру міститься оголошення про конкурс. Всі бажаючі можуть подати заявки. Проте я потрапив у експедицію випадково, за що вдячний долі та друзям. Все почалося з того, що наприкінці 2012 року мені зателефонував мій знайомий колега з Національного науково-природничого музею НАН України Олександр Пекло (був учасником III-ї експедиції) і запропонував взяти участь у конкурсі до XVIII-ї експедиції. Ясно, що для мене це було неочікувано. Кілька днів я думав, радився з родиною. Адже треба було в разі успіху у відборі залишити рідних на цілий рік. Врешті-решт дав згоду. Після цього почалася процедура перевірки мене як кандидата. Спочатку зібрав пакет необхідних документів, відправив їх до Антарктичного центру. Потім — медична комісія, далі — декілька співбесід, і останній етап — суто практичний: коли сформувалася група, близько тижня ми, так би мовити, стажувалися на базі однієї військової частини. З нами працювали знову психологи, інші спеціалісти. Проте акцент робився на психології, адже нам потрібно було цілий рік жити невеликим колективом фактично у замкнутому просторі, яким є наукова станція. Це щось подібне до того, як готуються космічні експедиції.
— Чи були жінки у складі експедиції?
— Ні. Тільки у II-й експедиції були жінки. Після того склад формується винятково з чоловіків. Хоча жінки приїжджають на станцію, проте тільки на сезон-місяць. На зимівлю вони не залишаються.
— Скільки тривала дорога до станції?
— Свого часу до станції діставалися морським шляхом з Одеси чи Севастополя. На дорогу йшло близько місяця, паралельно проводилися наукові дослідження. Та з часом змінився маршрут і види транспорту. З Києва ми відправилися літаком до Риму (Італія). Звідти знову повітрям до Буенос-Айреса (Аргентина). Потім внутрішній переліт до найпівденнішого міста-порту цієї країни Ушуая. Ну а далі — водним шляхом вже до самої станції.
— Які перші враження від Антарктиди?
— До останнього дня не вірилось, що я туди потраплю. Антарктида — це велетенська льодова пустеля, край суворий, малодосліджений, тут зафіксовано найнижчі температури повітря. Це — п’ятий за розмірами континент, який вирізняється тим, що вкритий потужним шаром льоду, місцями — 4,8 км. Це робить Антарктиду найвищим континентом, саме за рахунок такого потужного шару льоду.
Якщо говорити про погодні умови, то найнижча температура на нашій станції була -38,9º0С. Дошкуляли також постійні вітри з океану та вологість. Такою є зима. Влітку буває плюсова температура у межах кількох градусів. На скелях з’являється навіть рослинність. Зазначу, що українці давно долучились до досліджень Антарктиди. Ще в одній з експедицій перших дослідників цього континенту Амудсена чи Скотта технічним членом команди був українець. За радянських часів у складі експедицій СРСР були також наші земляки. Після розпаду СРСР Україні не дісталось жодної станції. І тільки у 1995 році в Лондоні був підписаний меморандум про передачу Україні британської наукової станції «Фарадей». А вже наступного року Україна спорядила першу експедицію. Станція ж отримала нове ім’я — Академіка Вернадського.
— Опишіть побут на станції.
— Побутові умови дуже добрі, британці зробили все на совість. Життєзабезпечення станції — три потужних двигуни, які працюють по черзі і забезпечують теплом та світлом. На першому поверсі головного приміщення — спальні (на зразок кубриків) на дві особи. Тут же — місце збору команди за необхідністю. На другому поверсі — кухня, їдальня та конференц-зал. Родзинкою станції є найпівденніший бар у світі. Цікава історія цього бару. Як розповідали неодноразові зимівники, свого часу британці доправили на станцію будівельні матеріали для ремонту, а якийсь столяр вирішив використати цей матеріал для облаштування бару. Столяр отримав догану. Проте з’явився бар, який став родзинкою всієї Антарктиди, бо подібного на жодній іншій станції не існує. Бар цей, звичайно, користується великим попитом у туристів.
— Який режим, і чим ви займалися?
— Підйом — о 7-й. Сніданок готували самі. Потім — робота. Обід — о 13-й, готувався кухарем. Далі знову робота, вечеря. Так і проходили дні. Особисто я займався дослідженням пінгвінів. Ми з напарником із Донецька відкрили такий вид як магелановий пінгвін, якого раніше ніхто не спостерігав. Щомісяця готувався звіт про роботу і відправлявся на «велику землю». Зв’язок — через супутник, Інтернету там немає.
— Де простіше жити — в Антарктиді чи у суспільстві?
— З одного боку, в Антарктиді — простіше. Там — справжній комунізм. Перед тобою — чітке завдання, і ти працюєш над його виконанням. Ніхто нікого не контролює, всі працюють за особистою програмою. Не доводиться думати про типові для суспільства проблеми. До речі, інформація про події в Україні доходила до нас доволі стисло. У той же час, десь на половині експедиції (7-8 місяць) почала відчуватися депресія. Дається взнаки віддаленість від рідних та життя фактично в замкненому просторі. Виникає бажання замкнутись, не хочеться спілкуватись. Проте це швидко проходить, бо рятує цікава робота. Відтоді, як повернулася XVIII експедиція, пройшло менше року. Зараз готується наступна, і я не проти знову попрацювати на південному краї земної кулі.

Сергій ТКАЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.