www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Звідки синець?

06 Лютого 2015 | Оприлюднив: | 60 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Щоразу, лягаючи на лівий бік спати, Петро Адамович Зубчик спочатку вимикав світло на бра, а затим кулаком підминав під голову подушку. Для зручного перебування голови під час сну.
Та одного разу він промазав. І кулаком вліпив собі під око.
Зранку із синцем мусив теліпати на роботу.
Колеги відразу почали пере-шіптуватися. Чутки докотилися й до шефа.
Той викликав Зубчика «на килим». Однак зайшов здалеку:
— Як настрій, Петре Адамовичу?
— Та, слава Богу, Кирило Івановичу, — відказав Петро Адамович, здогадуючись, куди хилить керівник фірми.
— Та ти сідай, — кивнув шеф на м’який стілець, що стояв навпроти нього. — В ногах правди немає.
— Дякую!
Кирило Іванович пильно подивився в очі Петра Адамовича. Потім скосив погляд на синець:
— А родина як?
— І на тому фронті все гаразд.
— Дружина що?
— Нічого.
— Не сваритеся?
— Я її кохаю.
— Можна кохати і…
— Я тільки кохаю.
— Ясно. А на риболовлю, полювання ходив?
—Я не по цьому.
— Невже?! А ніде не падав?
— Я ж не п’ю, Кириле Івановичу!
— Можна спіткнутися і тверезим. Під машину не потрап-ляв?
— Я обережний!
— А з колегами на роботі…
— Ворогів не маю.
— А фінгал звідки?! — зрештою уривається у шефа терпець.
Зубчик також показує гонор:
— Можна було з цього й почати!
— А ти сам здогадатися не міг? То хто око тобі розмалював?
— Сам.
— Як сам??? — вирячився шеф.
— Ненароком.
Кирило Іванович дужче дивується:
— Ненароком можна… ну, ложку випустити з рук. Чарку. Зрештою, когось штовхнути. Припускаю, що можна навіть комусь синець поставити. Комусь! Ну, а щоб самому собі-і… Не вірю!
— Саме так і було.
— Як?!
— Як-як… Ліг спати. Подушку під голову — штурх-штурх. Кулачком так. Ну, і в око собі заїхав.
— Бреше і не засміється, га! Ну як можна собі «заїхати» в око?!
— Виходить, що можна.
— Ти мені, Зубчику, казки не розказуй. Ліпше правду скажи. Все одно не відчеплюся.
— Та так і було.
— Як-к-к-к?! — аж захрипів шеф.
Петро Адамович уже втомився виправдовуватися. Заблагав:
— Кирило Івановичу. Відпустіть мене. Робота чекає.
— Нікуди не дінеться твоя робота! Поки правду-матінку не викладеш… А втім… — Шеф ступив до м’якого куточка. — Ось подушка. Показуй, як ти, мій синьоокий, у неї штурхав.
І Кирило Іванович влігся на кабінетні меблі. Під голову підсунув подушку. Відтак почав Зубчика підохочувати:
— Показуй, показуй!
— Ну, показую. Отак було,— Петро Адамович штурхнув подушку кулаком. Потім — другий раз. Потім — третій. Та цього разу промахнувся. І заїхав… шефові у око…
…Після того Зубчик спить без подушки. Бо мимо волі своєї мусив влаштуватися на іншу роботу. А там — новий начальник. Хтозна, що може трапитися...

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: