www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Гуде, вирує ринок наш!

13 Березня 2015 | Оприлюднив: | 90 просмотров
1 vote, average: 4,00 out of 51 vote, average: 4,00 out of 51 vote, average: 4,00 out of 51 vote, average: 4,00 out of 51 vote, average: 4,00 out of 5 (1 оценок, в среднем: 4,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...
(Закінчення. Початок у №9, 10)

О, горіхи. Теж для мозку добре. І для серця. Лікарі кажуть, що вдень потрібно з’їдати хоча б п’ять волоських горіхів. Ну і до цього ще й по ложці меду та родзинок. І серце богатирським буде.
— Почім горіхи?
— Сто.
— Мішок?
— Літр.
— Мабуть, золоті?
— Волоські.
Якась бабуся підшкутильгала. Шепоче мені:
— Не беріть горіхи в цього діда. Мені казав, що вони добрі, свіжі. А вони цвілі. Брехун старий!
Нещасне моє серце…

* * *

Блат. Ну як без нього?
Тому ми і звикли купувати щось у своїх знайомих. Якщо такі є.
Сусід на свято купив кавуна, м’яса. У знайомих. Вдома з’ясувалося, що кавун зелений, а м’ясо з кабана, якого в хліві, мабуть, сто років тримали, — не вгризти. А запах-х-х! Ліпше не нюхати…
Були і зі мною подібні казуси. А в кого їх не було, правда?
— Здрастуйте, Олександро Варварівно!
— Варвара Олександрівна!
— Ой, дуже вибачаюся! Дуже вибачаюся! Задумалася. Та я ж вас знаю.
— Я бачу. Що важить?
— Огірочків виберіть. Гарненьких. Однаковеньких. Тверденьких.
Вибирає Варвара Олександрівна. Добра в неї душа.
У народі кажуть, світ не без добрих людей. Є й хороші, чемні продавці-торговці, підприємці-бізнесмени. І вибрати товар тобі дозволять, і підкажуть щось добре, порадять. І не нагрублять.

* * *

Он дядечко целофановими мішечками торгує. Так би мовити, «разовими». Він же не винен, що вони взагалі «не разові».
— Зважте, будь ласка, кіло цукру.
Молоденька продавщиця охоче насипає в той мішечок цукор, а він через дно вже висипається у її новенькі туфельки. Тріснув мішечок. Тонесенький він. Легесенький. Як пух. Тополиний. Ти його в руку — він до неї прилип. Відірвав другою — до тієї прилип. Почав трясти руками — до обличчя прип’явся!
От раніше були мішечки. Поставиш — стоїть! Піску насиплеш — і використовуєш, як боксерську грушу!
А тепер які? А що тепер? Раніше і глина була як глина, тепер — глей.

* * *

Не люблю, коли дурять.
Позаминулий рік цибулі купив. Під зиму посадив. Восени її викопав. Не проросла. І не згнила. Що ж у ній нашпиговано такого, що її ні сніг, ані дощ не бере?
Ніби херсонська. Принаймні, так торговець говорив. Невже і в нас навчилися таких мутантів вирощувати?
Може, дядько брехав, що херсонська?
Хтозна. Береш на посадку квасолю. Баба, каже, низькоросла. Посадив, а вона на дерева полізла.
Те ж саме з розсадою. Купуєш, ніби високоросле, воно виявляється низькорослим.
Якось розсаду капусти на нашому базарчику купив. Отому маленькому, що між багатоповерхівками гніздиться. Казали, цвітна. Листя вимахало, як слонячі вуха, а зав’язь — із три горошини.
Мутанти!

* * *

А он чоловік мед продає. Поряд із баночками цілющого продукту стоять баночки з коричневою рідиною.
— А це що у вас таке? — питаю.
— Настій із личинок воскової молі, — знаюче відказує пасічник. Це — ліки, можна сказати, від усіх хвороб!
— А що там за черв’ячки плавають?
— Це і є личинки воскової молі.
— А чого рідина коричнева?
— Бо з бджолиними фекаліями. З ними — ліки сильніші.
Я «відкриваюся»:
— Настій із воскової молі повинен мати світло-жовтий колір. Настоюватися такий розчин повинен 8-10 днів. Потім він проціджується, а личинки викидаються.
— Так, іди, чоловіче! Не заважай!
— Не добре, пасічнику, людей дурити...
Базарчик. Ринок.
Виходжу з базару.
Підлітає гевал:
— Двері! Вікна! Балкони! Зі знижкою! В розстрочку!..
Каток би йому в руки та асфальт катати!

* * *

Іду додому. На автобус? Ні, доки його діждешся…
Догори колесами вони б їздили! І ті, що там, високо, високо…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: