«Чиясь доля завжди для нас на першому місці. Ми настільки вбираємо у себе чуже, що про своє рідше замислюємося…». Ось так влучно і змістовно, лише декількома словами, професію журналіста охарактеризувала наша колега Галина Кругляк. 16 березня Галина Іванівна святкує ювілей. І хоч не любить вона гучних слів на свою адресу, але хочеться сказати про неї бодай маленьку частинку заслужених слів.
У старших колег завжди є чому повчитися, а тим паче, коли за плечима — сорок років творчої журналістської роботи. Після закінчення філологічного факультету Дніпропетровського держуніверситету, Галина Кругляк працювала у редакціях видань різного рівня: спочатку — у Ружинській районній газеті, понад 17 років — власним кореспондентом у обласній «Житомирщині», а з виходом на пенсію — у «Звягель-Інформі».
Її статті завжди вирізнялися глибинним змістом, аналітичністю, виваженістю кожного газетного слова, особливим стилем, за яким матеріали не можна було сплутати. Нам, газетярам, пощастило мати такого мудрого, тактовного наставника, завжди принципового у питаннях роботи. Власним прикладом вона вчила уникати журналістської непрофесійності, у кожній статті бути вимогливим до себе, викладаючись «на повну». Тепер кожним своїм вдалим матеріалом ми по праву можемо завдячувати Галині Іванівні…
Про таких людей сказати «колишня колега» не повертається язик, бо Галина Кругляк і нині постійно на «бігу». Щоразу, коли бачиш цю жінку, помічаєш її особливість — вона неповторна, завжди у формі, яку не зміг підкорити вік. Відчуття стилю — це ознака не лише журналістської та літературної творчості Галини Кругляк, а й її уміння виглядати, говорити.
У творчому доробку автора — книги «Надія» та «Операція Крос». Зокрема, перша книга написана у співавторстві з дніпропетровським письменником Олександром Кутняком та удостоєна третьої літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль). Підготовлене до друку й третє видання — збірка оповідань «Не залиш душі подорожньої», — тепер слід знайти на це кошти. До речі, окремі оповідання зі збірки вже вийшли друком у альманасі «Форум» (№9, 2014 року).
З нагоди ювілею ми запросили колегу-журналіста на інтерв’ю. «Сказати є що, — відповіла Галина Іванівна, — але, можливо, не пора. Я зараз слухаю тишу…» Відтак друкуємо оповідання Галини Кругляк, яке без інтерв’ю здатне сказати про неї надзвичайно багато. За словами автора, це оповідання є автобіографічним, але кожен, читаючи його, зможе спробувати пошукати і послухати власну тишу…
Колектив редакції вітає ювілярку і бажає здоров’я, добробуту, гармонії у душі, натхнення і радості!