Добрий день, редакція газети «Звягель»! Я в спадщину отримав будинок, в якому ми проживаємо разом із дружиною. За час, коли ми перебували в шлюбі, ми зробили капітальний ремонт даного будинку. Чи може моя дружина претендувати на частину цього будинку у випадку розлучення?

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
ОСОБИСТА ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ
Відповідно до ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України (далі — СК України), особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є:

1. майно, набуте нею (ним) до шлюбу;


2. майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;


3. майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;


4. житло, набуте нею (ним) за час шлюбу внаслідок його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;


5. земельна ділянка, набута нею (ним) за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її (його) користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних

ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно з ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст.61 СК України, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
ВИНИКНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ
У відповідності до ст.62 СК України, якщо майно дружини (чоловіка) за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, ст.62 СК України регулює випадки, коли за рішенням суду майно, яке є особистою власністю дружини або чоловіка, визнається спільною сумісною власністю подружжя. Дана стаття визначає дві підстави поширення на особисте майно режиму спільної сумісної власності:
а) наявність спільних трудових чи грошових затрат або затрат лише другого з подружжя, який не є власником даного майна. Під трудовими затратами слід розуміти особисту або спільну трудову діяльність подружжя, спрямовану на ремонт майна, здійснення його добудови, переробки тощо, що призвело до істотного збільшення вартості майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих та (або) спільних коштів, що спрямоване на поліпшення майна.
При цьому необхідною умовою визнання судом права спільної сумісної власності на дане майно є наявність «істотного збільшення його у вартості». Оскільки поняття «істотне збільшення у вартості» є оціночним, то конкретне рішення щодо задоволення або відхилення позову приймається судом з урахуванням усіх обставин справи. Якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку одного з подружжя — не власника — і разом із тим не визнає такі витрати істотними, то дана особа не позбавлена права вимагати грошової компенсації.
Спільна сумісна власність, як відомо, не передбачає визначення часток. Відтак, права кожного з подружжя поширюватимуться на все майно, визнане спільною сумісною власністю. Проте, у разі здійснення поділу спільного майна, суд має право відступити від принципу рівності часток, врахувавши ступінь трудової та (або) матеріальної участі у поліпшенні майна кожного з подружжя;
б) наявність особистих витрат та (або) трудової участі одного з подружжя в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні даним майном або в догляді за ним. За умови встановлення цих обставин, суд має право визнати право спільної сумісної власності лише щодо доходів (приплоду, дивідендів), одержаних за рахунок такого майна, але не на саме дане майно. Враховуючи те, що за змістом ст. 189 ЦК підставою набуття права власності є одержання особою-власником не тільки плодів та доходів, але й продукції, остання також може бути визнана об’єктом спільної сумісної власності подружжя.
При цьому подружжя не позбавлені права визначити правовий режим майна в шлюбному договорі, за домовленістю між собою.