www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Вшанування пам’яті Лесі Українки в 1940-х роках у місті Новограді-Волинському: з історії однієї фотографії

08 Травня 2015 | Оприлюднив: | 90 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...
(Продовження. Початок у №17, 18 від 24.04.15, 01.05.15 р.)

У 1935 році як комсомолець став її директором. На ці роки припадає знайомство Бориса Станевича з Р.Я.Герасимчуком, досвідченим учителем, тоді вже завідуючим педагогічним кабінетом. Герасимчук розповів йому, в якому відомому будинку розміщується десята школа. І Станевич загорівся бажанням вшанувати саме приміщення та школу, зокрема добиватися присвоєння Новоград-Волинській неповній середній школі №10 імені Лесі Українки. До цього його спонукала і професійна діяльність як вчителя української мови і літератури, а також схвальна думка Р.Я.Герасимчука.
Як позаштатний кореспондент місцевої газети «Соціалістичне Полісся», Станевич постійно писав замітки і замальовки з питань виховання підростаючого покоління, покращання навчально-виховного процесу, він був пропагандистом у системі комсомольської освіти, писав патріотичні і ліричні вірші, що друкувалися в пресі. Щодо своїх віршів, згадувала дружина Бориса Григоровича Атензон Бася Адольфівна, з якою ми перебували разом на партійному обліку в міській середній школі №2, то він надсилав їх у Київ до М.Т.Рильського, знаного члена української письменницької організації, автора таких відомих поетичних збірок, як «Крізь бурю і сніг», «Знак терезів», «Київ» та інших. Саме під впливом творчості Рильського формувалися теми та ідеї багатьох ліричних і патріотичних поезій Б.Г.Станевича. Бася Адольфівна з усмішкою згадувала, що Борис Григорович не вельми був до фізичної праці — хворів серцем. Трохи кумедним, між іншим, було, коли у квітні приходилося саджати картоплю на вчительському городі, як це робили інші колеги. Тоді родина мешкала по вулиці Івана Франка в центрі, і саджати виходив разом із дружиною. Борис Григорович був на коні, він читав дружині свої вірші, а вона… саджала під лопату бульбу. Це було, так би мовити, ідейно-культурне спонукання. Проте дружина не ображалася. На моє запитання: «Які вірші читалися, — патріотичні?», — Бася Адольфівна похитала головою і промовила: «Ті його вірші публікувалися в газеті. — І, всміхнувшись, додала: «Звичайно, вірші ліричного характеру, які присвячують чоловіки своїм коханим». На жаль, ліричних поезій Станевича віднайти мені так і не вдалося…
Вочевидь, непростим був шлях увічнення пам’яті нашої відомої землячки у час становлення культу особи і розгулу «Великого терору» в країні. Потрібно було збирати збори учительського колективу і батьків, розповідати їм про творчий спадок Лесі Українки і її славний шлях в українській літературі та в громадській царині. Прислужилось і те, що на смерть української поетеси відгукнулася у 1913 році статтею більшовицька газета «Рабочая правда» — друкований орган ЦК РСДРП(б). Так, в некролозі «Пам’яті Лесі Українки» вона високо оцінила революційну діяльність і художню творчість поетеси-борця: «Леся Українка, стоячи близько до визвольного громадського руху взагалі і пролетарського зокрема, віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне. Нам треба дякувати їй і читати її твори... Леся Українка померла, але її бадьорі твори довго будуть будити нас до роботи-боротьби. Добра вічна пам’ять письменниці — другові робітників».
Намагання директора добитися присвоєння імені Лесі Українки школі знайшло гарячу підтримку серед українських письменників, зокрема М.Т.Рильського. Б.А.Атензон згадує, що Рильський вважав себе до певної міри земляком Лесі Українки і дав згоду сприяти присвоєнню імені славетної поетеси десятій школі в Новограді-Волинському, у будинку якої колись мешкала родина Косачів. Напередодні 70-річного ювілею від дня народження поетеси, десь наприкінці 1940 року, педагогічний колектив української семирічної школи №10 звернувся офіційно до Новоград-Волинської міської ради з проханням надати школі право носити ім’я відомої землячки і відкрити меморіальну дошку на будинку школи. Подання підписали директор школи Б.Г.Станевич, завпед школи Лерінман та вчителі-предметники, а також представник батьківського комітету. До подання додавалася історична довідка про перебування в будинку школи у 1870-х роках родини Косачів, підготовлена директором школи Станевичем Б.Г. і завідуючим педкабінетом Герасимчуком Р.Я. Щоправда, частка праці в тій довідці була і Атензон Б.А., як говорила вона сама. Оперативно це питання було розглянуто на засіданні виконкому і бюро райкому партії. Секретарем міськкому партії О.М.Большаковим була схвалена ініціатива вчителів і батьків школи, тому і рішення бюро було в цілому позитивним, його направили в облвиконком і обком партії. А директору наказали підготувати розширену довідку для публікації в засобах масової інформації і для тиражування у вигляді листівки. Видати її зобов’язали голову міськвиконкому Ченцова, його заступника Літовчика та завідуючого райвідділом освіти Л.М.Білошицького.
Проте невдовзі Большаков відбув на навчання в Москву, то чи видано було листівку за його відсутності, — наразі залишається невідомим, оскільки слідів її я в архівах не знайшов. На місце О.Большакова прийшов А.Гільман, який залишався на посаді першого секретаря до початку Вітчизняної війни.
Втім, подання із позитивними резолюціями райкому переправили далі до Житомирського облвиконкому і обкому партії, а вже звідти — до Президії Верховної Ради УРСР і ЦК КПУ.
Б.А.Атензон згадує, що Борис Григорович декілька місяців ходив сам не свій, поки вирішувалася доля його подання, дуже хвилювався, декілька разів у нього дуже піднімався тиск. 26 лютого 1941 року газета «Соціалістичне Полісся» опублікувала його статтю про ювілей славетної землячки Лесі Українки. Станевич писав: «Трудящі нашої квітучої соціалістичної України 25 лютого цього року відзначили 70-річчя з дня народження видатної української поетеси Лесі Українки. Леся Українка прийшла в українську літературу, як поет і борець. Її твори — мужні, бадьорі і запальні, як вогонь. Вони високохудожні і привабливі своєю красою і правдивістю… Леся Українка деякий час жила в місті Новограді-Волинському. Батька її, Петра Косача, добре пам’ятають деякі міські старожили. Громадянин Шнірмахер Шепсель, що проживає по вул.Шолом-Алейхема, 38, знає сім’ю Косача. Він розповідає, що вони жили спочатку по вулиці Володарського №10, де народилася Леся, а потім переїхали на вулицю К-Лібкнехта (колишня Завадська) і жили в приміщенні, де зараз міститься наша школа №10». (Стиль викладу збережено — В.В.).
Завідуючий райпедкабінетом Роман Яковлевич Герасимчук теж розповідає про те, що в 1928 році в Новоград-Волинський приїжджала мати Лесі — Олена Пчілка — зі своєю молодшою дочкою і внуками. Вона розповіла, де вони саме жили. (До речі, напередодні 70-ї річниці від дня народження геніальної української поетеси була прийнята спільна постанова виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради депутатів трудящих і бюро райкому КП(б)У, яка називалася «Про висунення кандидатури Герасимчука Романа Яковлевича (збережено стиль оригіналу — В.В.) на звання Заслуженого вчителя України». У цій постанові підтримувалося клопотання Новоград-Волинського районного відділу народної освіти щодо «присвоєння Герасимчуку Р.Я. звання Заслуженого вчителя УРСР за підсумками 34-річної праці на педагогічній роботі, де він показав себе як кращий робітник народної освіти». Вочевидь, бралася до уваги і діяльність педагога щодо увічнення пам’яті славетної письменниці. В постанові просилося Житомирський облвиконком і обком КП(б)У підтримати клопотання стосовно Герасимчука Р.Я. Цю постанову підписали виконуючий обов’язки голови виконкому міської ради депутатів трудящих Літовчик і секретар райкому партії Кращенко 23 лютого 1941 року.
У зв’язку з 70-річним ювілеєм із дня народження Лесі Українки педагогічний колектив, учні та батьки на своїх зборах вирішили звернутися з проханням у міський виконавчий комітет депутатів трудящих, щоб підняти клопотання перед Президією Верховної Ради УРСР про присвоєння школі №10 ім’я Лесі Українки і дозволити прибити на будинку школи меморіальну дошку». Наше клопотання міський виконавчий комітет і РПК підтримали. (Стиль викладу збережено — В.В.).
І ось 4 квітня 1941 року газета «Соціалістичне Полісся» надрукувала Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про присвоєння Київському Державному театрові російської драми і 10-ій неповній середній школі міста Новограда-Волинського Житомирської області імені Лесі Українки.
«Задовольнити клопотання колективу працівників Київського Державного театру російської драми та педагогічного колективу 10-ї неповної середньої школи міста Новограда-Волинського Житомирської області і в ознаменування 70-річчя з дня народження письменниці Лесі Українки присвоїти Київському Державному театрові російської драми і 10-ій неповній середній школі міста Новограда-Волинського ім’я Лесі Українки». Указ підписали голова Президії Верховної Ради УРСР М.Гречуха та секретар Президії Верховної Ради УРСР О.Межжерін.

(Далі буде)
В.ВІТРЕНКО

Вы должны войти что бы писать комментарии.