У межах самозахисту

До крутого бару завітала компанія з трьох молодиків. Відвідати цей заклад у хлопців була причина: в одного з них, Петра Дринька, нагодився ювілей.
Молодики зайняли столик у дальньому кутку.
І Віктор Гірняк, один із компанії новоприбулих, одразу гучно загукав:
— Офіціант! Підійди-но до нашого столика!
Той не примусив себе довго чекати:
— Слухаю вас.
Тріо молодиків навперебій замовили спиртного, різноманітних наїдків.
При цьому Петро Дринько щось шепнув на вухо офіціантові.
Той кивнув і заспішив виконувати замовлення.
— Друзі! Другани! — пафосно почав Дринько. — Тридцять років…
— Та знаємо, знаємо, — хлопнув по плечу Петра третій учасник ювілейних заходів, Нікіта Куценко. — Знаємо, що тобі стукнув тридцятник! Не боїшся розмінювати сороковник?
— Якщо відверто, — задумливо відказав Дринько, — то якось страшнувато. Але я не про це. Ось червоне вино, яке я приніс із собою, має витримку тридцять років! А?!
Приятелі захоплено зааплодували.
А Нікіта Куценко недовірливо осміхнувся:
— Це розіграш? Де в нас тут можна таке вино знайти?
— Місця треба знати! — віджартувався іменинник і розлив дорогий напій у фужери. — За вас, друзі! За вас!
— Та ні! — запротестував Віктор Гірняк. — Перший тост — за іменинника!
— Встигнете. Але я хочу перший тост випити за найкращих моїх друзів!
— Супер!..
Після вина розливалася горілка. На адресу іменинника лунали тости. І, як зазвичай таке буває, молодики почали хмеліти.
А за сусіднім столиком сиділи дві дівчини. Вони не розкошували, як сусіди — пили каву. Однак із цікавістю позиркували на веселу компанію.
Ці позирки помітив Петро Дринько і розцінив їх по-своєму. Підчалив до дівчат.
— Привіт, красунечки! — приві-
тавшись, він незграбно обперся долонями на край столика.
Незнайомки в унісон, але дещо напружено, відповіли:
— Привіт!
— Сумуєте? — Дринько похітливо промацував блакитними очима дівчат.
— Нема причин, — відказала одна з них.
— Може, симпатяжки, приєднаєтеся до нашого столика?
Друга, осміхаючись, кинула:
— А ми чекаємо на своїх кавалерів!
— Ось як? — спохмурнів Петро. Але толерантно вклонився. — Тоді гарного вечора!
— Дякуємо!
Дринько повернувся до свого столика.
Віктор Гірняк уколов:
— Відшили?
Петро нічого не відповів приятелю. Однак обдарував того злим поглядом. А відтак розгнівано гукнув:
— Офіціант!
Той знову швидко підбіг.
— Слухаю вас?
— Де моє вино?
— Вибачте, — ніяково переступив з ноги на ногу офіціант. — Але такого вина в нас немає.
— Пішов геть, ідіот! — рявкнув Дринько.
Офіціант мовчки заспішив залишити столик із біснуватим замовником.
Друзі Петра здивовано перезирнулися між собою.
Дринько це помітив. Захмеліло підвів руку:
— Усе буде окей!
І він рушив до стійки бармена. Тицьнув тому під ніс порожню пляшку, оту, з витримкою тридцять років.
— Я замовляв таке вино! — уже добряче похитуючись, крізь зуби процідив Дринько. — А ваш лох мені його не приніс. І чому?
— Бо в нас такого немає, — стримано відказав бармен і тут-таки додав: — У нас периферія. Це хіба що в Києві…
— А ви знайдіть! — перебивши, рявкнув Дринько і рвучко запустив руку під синій светр. У його руці з’явився пістолет, схожий на «ТТ».
Він його й сунув під ніс бармену.
— Або таке вино, або зроблю дірку у твоєму тім’ячку!
Його друзі, помітивши, що іменинник втрачає над собою контроль, кинулися до стійки.
Але не встигли…
Бармен (він пізніше свідчив слідчим, що діяв у межах самозахисту) врізав отією порожньою пляшкою по голові Дринька.
І Петро, осідаючи на підлогу, тільки й промовив:
— Та на фіга ж…
* * *

Згодом з’ясувалося, що «ТТ» був муляжним. І вино, до речі, як виявилося, аж ніяк не мало тридцятирічної витримки…
(Імена в матеріалі змінено).
Микола МАРУСЯК