Як ми вже писали у попередньому номері «Звягеля», 9-річний Артур Крутяков дав сольний концерт у Будинку офіцерів на підтримку поранених учасників АТО. Погодьтеся, ця новина є незвичайною вже через вік піаніста — у 9 (!) років виконати на фортепіано 27 серйозних музичних творів, ще й на великій сцені, — ця подія варта уваги. Тим паче, що Артур зробив це не задля власної популярності, а заради патріотичної мети — зібрати гроші для поранених бійців, котрі лікуються у Житомирському військовому шпиталі.
Попри те, що він є учнем лише третього класу, Артур — справжній патріот. Спочатку його зачепила революція на Майдані, потім — події на Сході України. Залишатися осторонь він не захотів, тому вирішив організувати концерт.
— Шкода солдатиків, — пояснив свою мету Артур. — І ще мене обурює, що окремі українські виконавці продовжують давати концерти у Росії. Захоплююсь такими музикантами-патріотами, як Руслана та Славко Вакарчук. Мрію також стати відомим.
— Коли був Майдан, то Артур дуже переживав, — розповідає мама Наталія. І коли загинув Кузьма Скрябін, — це для нього теж стало потрясінням. Він одразу тоді вивчив пісню «Мама», щоб заспівати на концерті. Для цього заходу підбирав зі своїм учителем музики такі композиції, аби глядачам у залі сподобалося. Попросив мене зробити скриньку для пожертв, щоб підтримати поранених солдатів.
Із пісні «Мама» гурту «Скрябін» Артур розпочав свій концерт. У репертуарі 9-річного піаніста — сьогодні близько 70 композицій: як класичних, так і відомих сучасних хітів. Проте саме пісні про маму він невипадково надав перевагу. Очевидно, тому, що вдячний і своїй мамі — за те, що розуміє і підтримує. У музичну школу Артур прийшов навчатися, коли йому було чотири з половиною роки, але після двох років навчання школу довелося залишити — хлопчик дуже швидко опановував навчальну програму, а вчителі просили його з мамою не поспішати… Тепер, коли їх питають: а як же без «корочки» про навчання, то мама відповідає, що уміння та знання її сина говорять самі за себе. Ті, хто прийшов на концерт у Будинок офіцерів 7 травня, мали змогу у цьому переконатися.
Поруч із мелодіями світової класики зі сцени лунали пісні з відомих кінофільмів («Хрещений батько», «Шербурзькі парасольки», «Повернення Будулая», «Бандитський Петербург», «Довга дорога у дюнах»), пісні з репертуару Джо Дассена, Демісоса Руссоса, Софії Ротару, Віктора Цоя, Ігоря Талькова, гурту «Європа», а також — «Хава нагіла», «Бессаме мучо», «Фелічіта», «Два кольори», «Я люблю тебе до сліз». Усі ці пісні зал впізнавав із перших акордів, тож старання рідних Артура, котрі допомагали підбирати концертний репертуар, не пройшли даремно, й глядачам не довелося нудьгувати ані хвилини. Більше того, піаніст настільки зміг розчулити слухачів, що на очах у людей впродовж концерту з’являлися сльози… Також Артур виконав Гімн України, який заспівали всім залом.
Вже після концерту та відгуків глядачів багато хто пошкодував, що не чув про концерт. Натомість серед тих, хто прийшов, навіть попри сильний дощ, були учасники АТО, ветерани-афганці, а також — вчителі Артура з третьої школи, його однокласники, друзі сім’ї. Враження від концерту не зміг зіпсувати навіть старий рояль Будинку офіцерів, із впалими клавішами й не налаштованим звучанням…
Перша пожертва для поранених бійців була від ініціатора концерту — подаючи приклад іншим, дитина поклала у скриньку власних 100 гривень. На концерті вдалося зібрати не дуже багато грошей, але тепер, впізнаючи Артура на вулиці, городяни продовжують підтримувати грошима його благодійну мету.
Наступного ранку після концерту біля школи на Артура чекав один із мешканців нашого міста, колишній музикант. Він не зміг прийти на концерт, але таки вирішив зустрітися з хлопцем, щоб передати гроші для бійців. Невдовзі Артур планує на зібрані кошти придбати необхідне для поранених і особисто завезти їм у Житомирський шпиталь. Обіцяє прихопити з собою «Ямаху» і дати виїзний концерт.
«Він же малий — що він там зіграє?» — тепер Артур навряд чи почує це питання, яке часто задавали люди напередодні концерту. Бо коли пролунали оплески, до нього на сцену підіймалися вражені глядачі, дякуючи за чуйне серце і майстерну гру.