Технік-криміналіст Озеров (імена та прізвища у матеріалі змінено) з міліції містечка Соснова потихеньку смакував віскі, сидячи біля телевізора. Він знав, хто заколов Маргариту Блюс. Після обробки хімпрепаратами ножа Озеров знайшов на ньому крихітні залишки сухих шматочків шкіри вбивці. Визначивши генний код, він надіслав запит до центрального досьє. І отримавши відповідь, затрусився, немов епілептик. Шкіра належала його молодшому братові — Ігорю Озерову.
Через декілька годин технік-криміналіст відзвітував, що на кинджалі, крім крові убитої, нічого немає. Йому повірили і почали шукати вбивцю звичайними міліційними способами.
Зараз Озеров неуважно поглядав на екран. Там щосили йшла щорічна тюремна лотерея. Оскільки вбивство Маргарити Блюс залишилося нерозкритим, винного шукали за допомогою жереба. Над суддівським столом мигав різнобарвний напис: «У кожного злочину є винний». Самі судді вже винесли рішення, що за це вбивство покарання буде — довічне ув’язнення. І зараз червона кулька стрибала по пластиковій дошці з буквами. На якій вона зупиниться — на таку і починається прізвище майбутнього засудженого. А потім просто прокрутять в електронному барабані всіх громадян країни, що мали нещастя мати прізвище, яке починалося з такої літери. І хтось, у віці від 12 років, відправиться назавжди в промерзлу в’язницю.
Озерову хотілося, дуже хотілося подивитися на того, хто назавжди згине у в’язниці замість його брата. Сам Ігор, якому брат нічого не сказав, поводився не так, як належить убивці. Він не став дивитися жереб, а разом із друзями поїхав відпочивати на заміські озера. Техніка-криміналіста така поведінка виводила з себе. Його брат і під час розслідування виявляв повну байдужість до цієї справи, і зовсім нічим не цікавився. Старший Озеров вважав, що вбивця не повинен бути таким байдужим. Він зробив висновок, що Ігор має неповноцінний розвиток і просто не розуміє, що вчинив. Потім йому спало на думку, що так само незворушно молодший брат може перерізати горло і йому, а потім спокійно виїхати на рибалку.
Дивлячись на поважних суддів у телевізорі, які шарудять паперами на столі і поглядають мудрими добрими очима в телекамеру, Озеров зовсім занервував. А раптом спливе зараз його запит щодо Ігоря, подумав він. Почнуть перевіряти, докопаються до істини, його — у в’язницю, мене — з роботи попруть із «вовчим квитком». Брата посадять, мати помре від горя. Всім настане гаплик: «Спокусився, дурень, на п’ять тисяч! А я — мучся!»
«А якщо я його закладу, тоді він однозначно сяде, і мати теж помре, зате мене залишать на службі, а дивитися косо стануть, а я в будь-якому випадку зіп’юсь…» — не витримавши, Озеров подзвонив братові.
— Все гуляєш? — Похмуро запитав він. — Совість не гризе тебе? За Ритку-то, а?
— Знову нажерся? — почув у відповідь турботливий старший брат. — Яку ще Ритку ти маєш на увазі? Яку вбили цієї весни?
— Так! — Гаркнув Озеров.
— Вона до мене підкатувала кілька разів, але я їй двох слів не сказав, — відповів Ігор. — І переживати через те, що якби я на неї увагу звернув, а вона від цього жива б залишилася, я не збираюся. Шкода, звичайно, чисто по-людськи, але і все.
Він відключив телефон і, похитуючись, побрів до бару.
— От наволоч, — подумав старший брат. — Тут трясешся, як припадочний, а йому шкода… Всього-на-всього…
Але Озерову навіть сподобалася позиція брата: абсолютно спокійно реагував на вбивство. Який молодець! Йому палець у рот не клади. Завалив дівчину — і хоч би хни. До речі, вчора в лабораторії старший експерт на нього так пильно подивився, може, знає чого? Треба Ігорю буде сказати, щоб завалив цього старшого експерта.
— Усіх заріжемо, — подумав він, розслабляючись. — Доки не дізналися нічого. Всіх треба завалити. І можна буде спати спокійно, не сіпаючись.
…Сьогодні Тарас Іващук вирішив влаштувати собі невеличке свято. Нарешті його мрія збулася. Експеримент, поставлений в абсолютно чистих, стерильних умовах. Домогтися такого було нелегко, але Тарасу це вдалося. На честь свята можна дозволити собі і пару чарочок коньячку.
Тарас Іващук багато років займався психологією. Особливо його цікавила поведінка, стан, моральні переживання тих, хто, згідно з законом, засуджений за чужі злочини.
Цього року все вийшло якнайкраще. Тарас знав справжнього вбивцю Маргарити Блюс і зараз тільки очікував вердикту суддів. Цього року жереб дасть психологу стовідсотково невинну людину. Це — велика удача і величезне задоволення для вченого — працювати без сумнівів.
У лютому він випадково знайшов у підвалі недавно купленого заміського будинку вкритий іржею кинджал. Тарас відчистив його, пополірував лезо і став міркувати, як би використовувати цю зброю у своїх наукових цілях. Зрештою він вирішив, про всяк випадок, нанести на ручку кинджала чиї-небудь сліди, відбитки. Це могло стати в нагоді.
Прогулюючись сніжним вечором по парку, Тарас побачив, як ішла перед ним молода людина богатирської тілобудови. Одна з його шкіряних рукавичок впала на утоптану доріжку. Іващук швидко підібрав її і тут же звернув на одну з лісових стежок. Вдома він скрупульозно, під мікроскопом, досліджував рукавичку зсередини, і акуратно переніс знайдені малюсінькі шматочки відсталої шкіри на ручку кинджала.
Після цього психолог став роздумувати. Зараз було необхідно, щоб цим кинджалом хто-небудь кого-небудь заколов. І залишився безкарним. А вина би впала на хлопця, який зронив рукавичку. І цей молодий чоловік пішов би на довічне ув’язнення, будучи невинним. Щоб уникнути сумнівів, Тарас вистежив цього богатиря і навіть дізнався, що його звуть Ігор Озеров.
Які чудові дослідження можна буде провести з цією людиною, точно знаючи, що він невинний, але вважається вбивцею! Але хто ж буде вбивати насправді?
— Згідно з неупередженим жеребом, — почув він приємний суддівський баритон із телевізора. — За вбивство Блюс Маргарити відповість житель…
Через півроку, коли закінчилися всякі формальності, пов’язані з запровадженням у в’язницю вбивці Маргарити, задоволений Тарас Іващук приїхав до нього з візитом.
У кімнаті для побачень Іващук побачив сидячого на інвалідному візку тендітного, тоненького хлопчину з великими синіми очима.
— Як дитина виглядає. Ідеальний невинний, з дитинства паралізовані ноги, як же мені пощастило, — подумав психолог і задав своє перше запитання: — Як настрій? Вас нічого не пригнічує?
Едик Трапонов посміхнувся.
— Ви знаєте, після вироку я відчуваю полегшення, — він глибоко зітхнув. — Я вважаю, що покарання було заслуженим. Я зізнався ще в п’яти вбивствах.
Тарас Іващук встав і похитав головою.
— Ви невинні у вбивстві, — м’яко промовив психолог. — Ви тут тому, що так вирішив закон. Але ви ж не вбивали нікого. Ви ж ходити навіть не можете.
Всередині у Тараса вирувала буря. Стільки праці — та все марно! Він згадав, як добре почався цей експеримент.
У травні минулого року Іващук почав прибиратися у своїй холостяцькій квартирі і, протираючи пил, переклав пакет із кинджалом на підвіконня, подув вітер і кинджал упав. Тарас підбіг до вікна і побачив, що кинджал розглядає хирлявий невисокий хлопець із сумним обличчям.
— Раптом він кого-небудь вб’є...
Незабаром Тарас спостерігав несамовиту сцену між Марго та її знайомим. Забутий психопатом кинджал стирчав у землі. Ну дай їй, дай ножиком, молив про себе психолог, визираючи з-за дерева. Але хлопець, раптово притулившись до дерева, заридав.
— До біса! — Вирішив психолог. Він витягнув з кишені носовичок, обмотав ним долоню і пальці правої руки. Швидко вийшов на галявину, висмикнув кинджал, розвернув за плече дівчину до себе обличчям і три рази вдарив її в серце. На останньому ударі лезо потрапило в ребро, і Тарас різко висмикнув кинджал із рани.
Психолог глянув на психопата. Той все ще ревів, не піднімаючи голови. Увечері він спалив за мостом одяг, що був на ньому при вбивстві, і став очікувати, кого ж посадять. Чистота експерименту перевершила всі очікування, оскільки умови цього разу психолог виконав сам. Але, на жаль, засуджений виявився ідіотом, щиро вірить у свою винність. Дослідження зірвалося.
— Виходу немає, — подумав Тарас, виїжджаючи на трасу. — Доведеться знову когось вбити. Або я ніколи не допишу свою роботу. Все-таки ці жеребки — річ досить несправедлива. Треба б явних інвалідів виключати. Та добре, так, кого ж мені прихлопнуть акуратно. Треба гарненько про це подумати.
P.S. Через рік експеримент було викрито. Тараса Іващука визнали психічно хворим.