Залишатися в будинку хазана було небезпечно, і для занять вибрали закинуту синагогу на околиці міста. Однак «євсеки» пробралися і туди. Це сталося у середині грудня 1928 р. «Я точив у синагозі ніж для забою і балакав з одним домогосподарем, — згадує рабин Брук. — Учні сиділи за столом і повторювали Гемору. Відстань між мною та учнями становила близько 6 метрів. І раптом заходять шість чоловік: чотири представники Євсекції, міліціонер і офіцер ГПУ. Вони спитали мене, що я тут роблю. Я їм відповів: «Нащо ви питаєте? Хіба не бачите, чим я займаюсь? Ходив до однієї людини різати гусей, мав різати ще в одного, а по дорозі зайшов до синагоги поточити ніж». Зрозуміло, що це виправдання «євсеки» не взяли до уваги. У протоколі, який було складено на місці, вони стверджували, ніби бачили, що я навчаю юнаків (я цей протокол не підписав). Нас повели до клубу, розташованого поруч із синагогою. Однак по дорозі більшість учнів розбіглися, залишилося лише троє. Там мене знову допитував офіцер. Він задав питання: чи зізнаюсь я в тому, що навчав юнаків? Я відповів, що не маю з ними нічого спільного. «То що ж ви там робили?» — спитав офіцер. Я відповів йому те саме, що й у синагозі. Офіцер заявив, що у випадку щиросердного зізнання мене відпустять до суду. Інакше мені загрожує ув’язнення. Я сказав, що не можу зізнатися в тому, чого не вчинив. Оскільки в Звягелі не було в’язниці, то мене і трьох юнаків повели до відділення міліції». Коли затриманих розподіляли по камерах, один з юнаків, скориставшись безладдям, зник. Слід відмітити, що районне відділення міліції розміщувалося тоді в колишньому будинку Уніка по вул.Леніна, напроти міського парку (до революції тут було повітове управління поліції).

«У середу, 13-го Тейвеса (26 грудня за християнським календарем — Л.К.), мене перевели в іншу камеру, — продовжує свою розповідь рабин Брук. — А наступного ранку до мене привели одного з арештованих учнів. Він розповів, що під час допиту слідчий цікавився, чим юнак займався у Звягелі, чи знайомий з рабином тощо. Юнак пояснив йому, що приїхав до Звягеля вчитися на різника, а рабина не знає ... Через кілька годин у нашу камеру перевели другого юнака. В його камері був нестерпний холод. Він стукав у двері, плакав, благав вивести його звідти і, нарешті, потрапив у нашу камеру. Ми домовились, як вести себе на допиті».
У невеликому підвальному приміщенні, де знаходилися рабин Брук і двоє його учнів, тіснилося 25 чоловік. Серед них були злодії та розбійники. У п’ятницю в камеру привели звягельського рабина Гдалі-Мойше Голдмана. Злочинці причепилися до обох рабинів і вимагали від них гроші, але ті сказали, що нічого не мають. Вони загрожували євреям розправою, але, на щастя, не здійснили свій намір. Через велику скупченість у камері не було чим дихати, і в’язні були змушені розбити вікна. У приміщення проникло холодне повітря. Коли сину рабина Брука, Менделю, стало відомо, що батько знаходиться у підвалі, він передав йому через розбите вікно тфілін. Рабин Брук спочатку зрадів, але через кілька хвилин зрозумів, що це тфілін Рабейну Там. Помітивши помилку, Мендель пішов знову до відділення міліції з великою подушкою, всередині якої був схований тфілін Раші (за традицією, тфілін Раші вважається обов’язковим, а Рабейну Там — допоміжним. Відрізняються вони порядком розміщенния уривків із Тори — Л.К.). Міліціонер передав подушку приблизно за півгодини до заходу сонця. Євреї встигли накласти тфілін і прочитати молитву «Шма».
На щастя, слідство у справі Х.-Ш.Брука велося не дуже ретельно. Увага співробітників ГПУ, на думку р.Хаїма-Шауля, була зосереджена тоді на контрабанді через радянсько-польський кордон. У суботу вранці двох учнів повели у місцеве відділення ГПУ. Там їх коротко допитали та випустили на волю. Рабина Брука викликали на допит о 10-й годині ранку. Очевидно, його «гріх» вважався не дуже тяжким, бо справу передали з ГПУ у відділення міліції. Рабина відпустили додому до суду під підписку про невиїзд.
Після визволення р.Хаїм-Шауль доручив проводити заняття з юнаками звягельському парубку Бенюміну. Кілька разів Бенюміна ловили «на гарячому», але через його юний вік не могли здогадатися, що він керує єшивою. Рабин Брук вдень слідкував здалеку за порядком навчання, а вночі займався у приватному будинку з учнями старшого класу.
У першій половині квітня 1929 р. Х.-Ш.Брук потайки поїхав до Старокостянтинова, де зустрівся з одним із керівників місцевої єврейської громади на ім’я Фроїм і двома заможними домогосподарями. Була досягнута домовленість про переведення Звягельської підпільної єшиви до Старокостянтинова. Після закінчення свята Пейсах (після 2 травня) до Старокостянтинова приїхали учні із Звягеля. Але про це пронюхали місцеві «євсеки», і декілька юнаків були затримані.
На другий день свята Пейсах (26 квітня) відбувся суд над рабином Бруком, який тривав близько 7 годин. Через те, що свідки спростовували один одного, вирок виявився порівняно м’яким: 9 місяців примусової праці та висилка на 5 років до Ільїна, тобто до колишнього місця проживання. Повідомлення про суд і події, що передували йому, було надруковано в житомирській газеті «Робітник» від 12 травня 1929 р. (стиль викладу зберігається — Л.К.): «... Легка кавалерія натрапила в одній із синагог у Новограді-Волинському на справжній єшибот ... 20 хлопчиків віком 10-17 років одержували вищу єврейську релігійну науку. Курсантів для єшиботу переважно вербували по містечках, обіцяючи їм матеріальну допомогу. Для єшиботу потрібний не аби-який лектор. Релігійники виписали рабина Брука з Білоруси. Він працює вже цілий рік у єшиботі. Справу Брука розглядала в одному з новоград-волинських клубів виїзна сесія єврейської камери суду. Брук — птиця стріляна в таких справах. Його вже раз судили за організацію хедера і присудили ув’язнити умовно на 3 місяці. Брук за єшибот ніби нічого не знає.
— Я тільки ходив до синагоги грітися, — каже він на запитання суду.
— Чого ж ви приїхали до Новограда-Волинського? — питає суддя.
— Та я приїхав шукати парнуси (заробітку), — відповідає Брук.
А на суді виявилось, що Брук активно вербував «курсантів» для єшиботу. Суд засудив Брука на 6 місяців примусової праці, додавши сюди ще 3 місяці минулого вироку. Після відбуття кари Брука вишлють до Псковської губернії. Суд ухвалив ще притягнути до відповідальності голову релігійної громади тої синагоги, де був єшибот. За ухвалою суду, будинок цієї синагоги мають відібрати для культурної установи».
Завдяки Єврейському Телеграфному Агентству, цю новину незабаром поширили зарубіжні єврейські періодичні видання: віденський тижневик німецькою мовою «Ді Штімме», ризька газета на ідиш «Фріморгн» та ін.
14 листопада 1929 р., через декілька місяців після суду, в житомирській газеті «Радянська Волинь» було надруковано оголошення: «Філія культів Волинського Окрадмінвідділу порядком 372 арт. Адмінкодексу оголошує, що угоду з релігійною громадою на користування молитовним будинком — єврейською синагогою в м. Новоград-Волинський при Міжнародній вул. №82, з приводу порушення релігійною громадою угоди (утворення в приміщенні синагоги хедеру), вважається за розірвану. (Постанова президії ОВКу від 3-Х-29 р., №17). Інші 50 фундаторів, що бажають взяти в користування цю синагогу, повинні протягом одного місяця з дня оголошення подати встановлену заяву». Автор даної статті припускає, що саме тут відбувалося друге затримання рабина Брука. Хоча в газетному оголошенні мова йде про підпільний хедер, її автори могли не знати різниці між хедером та єшивою. У спогадах рабина не вказано точне місцезнаходження синагоги. Згадується лише, що вона була розташована на околиці міста. Відомо, що до революції один із єврейських молитовних будинків, т.з. синагога каторжан, знаходився в кінці вул.Житомирської (з 1921 р. — Міжнародна), поблизу моста через Случ. Досить незвична назва пояснюється тим, що в ній молилися арештанти міської в’язниці юдейського віросповідання. Оскільки місто у той час розміщувалося винятково на лівому березі ріки, цей квартал вважався околицею. Статут Звягельської юдейської громади по вул.Житомирській №82, затверджений 16 травня 1925 р. Будівля колишньої синагоги каторжан була зруйнована під час німецької окупації, а в 1949 р. на її місці зведено приватний будинок (у районі нинішнього Свято-Троїцького собору).
Щоб забезпечити собі прожиток, рабин Брук після вироку суду потайки проводив щоденні заняття з двома юнаками. На початку серпня 1929 р. його почали залучати до примусових робіт. Спочатку веліли працювати у відділенні міліції, але, переконавшись незабаром у непридатності рабина до цієї роботи, примусили прибирати вулиці. Працював він з 5 до 8 години ранку, а весь день був вільний і продовжував займатися з учнями. Домогосподарі хотіли найняти когось, щоб звільнити рабина від праці. Однак співробітники міліції заявили, що влада їм це категорично заборонила. Врешті-решт, р. Хаїм-Шауль домовився з одним християнином, який прибирав вулиці, й той за платню виконував покладений на рабина обсяг робіт. Якось до Х.-Ш.Брука додому зайшов міліціонер і побачив там двох учнів, котрі стояли біля рабина перед початком занять. «Знову ти грішиш?! — вигукнув міліціонер із злістю. — Я пишу протокол». Рабин дав пояснення: він був винний їхньому батькові, а юнаки прийшли стягувати борг. Міліціонер записав імена учнів і велів їм негайно забиратися додому.
Після закінчення примусових робіт Х.-Ш.Брука мали вислати за межі міста. Замість цього рабина посадили на тиждень у камеру попереднього ув’язнення Новоград-Волинського відділення міліції. Звідти його направили в Житомирську в’язницю, де він провів біля трьох тижнів разом із розбійниками і вбивцями. «Мене переводили з однієї в’язниці в іншу. Страждання, що випали на мою долю, неможливо описати, — згадував рабин Брук. — Я був доведений до відчаю, не мав більше сил терпіти, промовляв «відуй» (сповідь перед смертю — Л.К.) і готувався зустріти день Великого Суду. Мене дуже непокоїло, що рідні не знатимуть навіть місця мого поховання».
Врешті-решт, Х.-Ш.Брук отримав дозвіл на проживання у Бердичеві, куди прибув 1931 р. Спочатку він мешкав у рабина Арона Ярославського.
29 липня 1931 р. у Бердичів переїхала його родина. У цьому місті рабин жив також після закінчення строку заслання, займаючись підпільним навчанням. У серпні-вересні 1936 р. він отримав закордонний паспорт і репатріювався на Святу Землю.
Оселившись у містечку Рішон-ле-Ціон, Х.-Ш.Брук служив рабином у місцевій хасидській громаді. Після того, як влітку 1938 р. у Тель-Авіві була створена єшива «Ахей тмімім любавич», він був призначений на посаду її керівника. Пізніше став одним із фундаторів і духовним наставником єшиви «Ахей тмімім» у Рішон-ле-Ціоні. Помер Хаїм-Шауль Брук 14 квітня 1965 р. Книга його спогадів на івриті вийшла у світ посмертно.