Можна без перебільшення сказати, що це питання стало одним із найголовніших для більшості українців. Особливо воно загострилося за останній рік. Війна на Сході, різкий спад економіки відчутно позначилися чи не на кожному з нас. Про мільйонерів, звісно, не йдеться — вони і за нинішніх умов «примудряються» примножувати свої статки за рахунок ще більшого зубожіння простого люду.
Безробіття, бідність, відчай та невпевненість у дні завтрашньому, на жаль, не обминули і наш край. Скорочення кадрів торкнулося не лише бюджетної сфери, а й багатьох напрямків підприємницької справи, транспорту, зв’язку. Тим, кому пощастило залишитися на своєму робочому місці, нерідко пропонується праця на неповний робочий день або без офіційного працевлаштування. Нерідко роботодавець вимагає поєднання досі несумісних функцій, наприклад, касира-прибиральниці чи чергового. Одна зі знайомих медсестер, яка має великий досвід роботи за фахом, з болем повідомила про свої проблеми. За її словами, нині знайти якусь роботу без зв’язків, «протеже», підношень — майже неможливо. Навіть влаштуватися техпрацівницею людині з освітою нині не так просто. При цьому викликає подив, якщо не обурення, коли держава майже урівняла у розмірі зарплату лікаря, вчителя і некваліфікованого працівника.
Один із моїх однокласників з тривогою розповів таке. Нещодавно вийшов на пенсію за віком, проте змушений працювати, бо зізнається: «Як можна прожити в Україні на жалюгідну пенсію? Наша сім’я обросла, мов реп’яхами, боргами, кредитами, а ще ж хочеться допомогти дітям, онукам. Мій безпосередній керівник, поки що, не нагадує про те, що я став пенсіонером і маю йти на заслужений відпочинок. Тому намагаюся працювати дуже сумлінно, щоб не потрапити у немилість…».
Дехто з роботодавців, зважаючи на ситуацію на ринку праці, і справді намагається витиснути з підлеглих по максимуму. І про підвищення отієї «мінімалки» (трохи більше 1200 грн.) радить «не заїкатися». При цьому, ясна річ, про свої розміри доходів (зарплата, різні надбавки, преміальні тощо) нікому не каже. Та хіба, як кажуть, сховаєш шило у мішку? Таким би варто нагадати про такі риси, як людяність, доброзичливість, співчуття, совість, врешті, справедливість, про що нагадує і книга книг — Біблія.
Одна зі знайомих, яка через скруту, вважала за велике щастя (?!) влаштуватися прибиральницею у магазин, немало подивувалася умовам тієї праці. Керівник магазину поставила дуже жорсткі вимоги щодо обов’язків, розпорядку і навіть спілкування. Не забула наголосити і на суворому дотриманні конфіденційності всього, що діється у цій торговельній установі. Особливе табу — на процес ціноутворення, якість товарів. Навіть після звільнення колишня працівниця не повинна була розповідати про маніпуляції, які там роблять із зіпсованими продуктами. Після деякої обробки вони знову потрапляють на прилавок. Все — заради вигоди, збагачення горе-бізнесменів, будь-якою ціною нехтуючи здоров’ям споживачів того непотребу. Хтось із мудрих дуже справедливо сказав, що робота у нашому житті займає за своїм значенням друге місце після здоров’я. Вона, як і пенсія, забезпечує, точніше, має (!) забезпечувати людину всім необхідним. Коштами на харчування, лікування, навчання, утримання житла, одяг, відпочинок — все те, що становить зміст особистості у цивілізованому суспільстві. І гарантією цього має бути держава.