ПРО НЕЗЛАМНОГО КРАЄЗНАВЦЯ І ПЕДАГОГА ГРИГОРІЯ ЮХИМОВИЧА ХРАБАНА
Вийшовши на пенсію у 1962 році, Г.Ю.Храбан продовжував свою дослідницьку діяльність. «Краеведческая работа мне нравилась, — пригадував він, — но годы заключения и ссылки подорвали и здоровье, и, особенно, нервную систему. И, по совести сказать, я не мог примириться с равнодушием и безынициативностью работников музея, особенно членов партии. Это отражалось на здоровье, и я решил оставить работу в музее и посвятить себя общественно-политической и научно-исследовательской деятельности на общественных началах без зарплаты, т.к. у меня была пенсия за выслугу лет». Його дружина Марія Василівна також обрала громадську діяльність, активно працювала в жіночій раді міста.


У 1959-1967 p.р. Григорій Юхимович з дозволу Інституту археології АН УРСР бере участь у археологічних розкопках на території Черкаської та Полтавської областей, і це дозволило йому скласти археологічну карту древніх поселень на території Уманщини, а результати роботи опублікувати в часописах Академії наук України та СРСР; він продовжував вивчати архівні документи, друкував наукові та науково-популярні статті, нариси. У своїй праці з археології Г.Ю.Храбан у 1961 році лише на території Уманського району назвав 60 пунктів, де виявлено тільки пам’ятки Черняхівської культури. А були ним виявлені місця й інших періодів життя наших пращурів.
Щоб віднайти ці місця, треба було пішки пройти балками, дібровами, долинами річок понад три тисячі кілометрів, обережно перекопати невеличкою лопатою, перегорнути руками тонни грунту, знайти саме те, що характеризує матеріальну культуру наших далеких предків, описати все, обгрунтувати достовірність. Ця праця дістала високу оцінку спеціалістів-археологів не лише Української Академії Наук, але й Академії Наук СРСР, у їхніх виданнях було видруковано його грунтовні статті. Як писав один журналіст місцевої газети, близько 700 речових пам’яток ранніх матеріальних культур Г.Ю.Храбан передав Уманському краєзнавчому музею для поповнення експозицій.
У 1963-1966 pоках Г.Ю.Храбан викладав курси «Основи археології» та «Історія первісного суспільства» студентам-заочникам Уманського педінституту. У 1966 році він був обраний делегатом установчого з’їзду Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, його обрали першим головою Уманської районної організації цього товариства. Обирався членом правління місцевої організації товариства «Знання».
Ще за часів роботи у музеї Григорій Юхимович починає активно вивчати матеріали з історії України. У 1957 році перекладає з французької мови на українську «Путівник по Софіївці» Теодора Темері, видання 1846 pоку (певне, стали в нагоді знання, отримані в дореволюційній гімназії! — В.В.), та з польської мови на українську — поему «Софіївка» Станіслава Трембецького, видання 1805 року; він активно вивчає фонди багатьох архівів та бібліотек Радянського Союзу, опрацював численні документи та літературу латинською, польською та французькою мовами.
Результатом цих досліджень стала велика кількість науково обгрунтованих публікацій у фахових та періодичних виданнях: це й матеріали археологічних досліджень, й історія селянського повстання на Правобережній Україні 1768-1769 р.р., відомого як «Коліївщина», і давня історія Умані, історія визволення Умані від німецько-фашистських загарбників, й історія виникнення і розвитку Державного дендропарку «Софіївка» та інші. Так, він глибоко дослідив першоджерела про підпільну друкарню більшовицької газети «Искра» в Умані й добився заснування в місті музею «Искры».
«Вивчення архівних першоджерел та численної друкованої літератури українською, російською, польською і частково — французькою мовами, вказував Григорій Юхимович у автобіографії 1969 року, дало змогу глибоко простудіювати історію Селянської війни на Україні у 1768 році, яку досі невиправдано, за шляхетською традицією звуть «Коліївщиною», і розв’язувати по-новому низку проблем цього великого антифеодального й визвольного повстання, побачити його конкретну історію, яка досі викладається дуже звужено і, здебільшого, невірно, йдучи слідом за мемуарами шляхти...». Перший варіант написаної ним монографії має понад 1,8 тис. машинописних сторінок і зберігається в архівах Академії наук України. Його стислий варіант побачив світ у книзі під назвою «Спалах гніву народного. Антифеодальне народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768-1769 р.р.» у 1989 році при Київському державному університеті імені Т.Г.Шевченка. Григорій Юхимович встиг прочитати і підписати сигнальний екземпляр. Повнісю наклад книги вийшов після його смерті.
Як пише у післямові до книги доктор історичних наук професор П.М.Шморгун: «Ця книжка — перша на сьогодні найповніша, найдетальніша, документально обгрунтована розповідь про повстання українських селян, відоме під назвою «Коліївщина».
Г.Ю.Храбан дуже ретельно працював над своїми науковими працями. Так, лише у книзі «Спалах гніву народного. Антифеодальне народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768-1769 р.р.», над якою він трудився понад 20 років, і яка має солідний дисертаційний матеріал, що не втратив свого наукового значення і до сьогодні, я нарахував 688 посилань на архівні джерела і наукову літературу, включаючи польські і російські джерела. Сама книга складається із вступу, чотирьох розділів і висновків; вона містить 176 сторінок. Машинописний текст, як було сказано, містить загалом 1,8 тисячі сторінок. Це означає, що книга вийшла у скороченому варіанті. Мені розповідали працівники Уманського краєзнавчого мезею, що Григорій Юхимович був змушений неодноразово клопотати перед високими партійними та урядовими інстанціями, підключати своїх знайомих з Академії Наук СРСР, УРСР та Державного університету імені Тараса Шевченка, аби «пробити» фінансування і друкування цієї книги. До речі, книга давно стала раритетом, хоча й надрукована у м’якій обкладинці, що не вважається стійкою з огляду на час.
Беззаперечний авторитет краєзнавця забезпечив Григорію Юхимовичу участь у роботі таких видань: «Умань. Історико-географічний та економічний нарис» (1957); Української радянської енциклопедії (1966 рік); низки путівників по Умані (1968, 1975, 1982, 1985 роки); книги нарисів про Героїв та двічі Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави — уродженців Черкащини під назвою «Зореносці» (1971 рік); енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область (1972 pік); збірника «Герої-визволителі Черкащини» (1975 рік); Шевченківського словника (1977 рік) та інших. Зокрема, він був науковим редактором-упорядником краєзнавчого путівника по місту Умані і однойменному району, що тричі виходив друком: у 1968, 1975 і 1985 роках.
Недарма газета «Уманська зоря» від 13 травня 1992 року називала Г.Ю.Храбана «працелюбом, фахівцем, дослідником». Своїми знаннями Григорій Юхимович щедро ділився з сучасними дослідниками, брав участь у багатьох наукових конференціях, часто виступав як лектор наукового товариства «Знання» перед студентською та учнівською молоддю, працівниками Уманських підприємств та установ, військовослужбовцями, часто публікувався на сторінках районної та обласної газет. Його подвижницька діяльність неодноразово відзначалася державою: у 1979 році йому призначена персональна пенсія місцевого, а з 1987 року — республіканського значення; він нагороджений медалями «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народженння В.І.Леніна» (1970 рік), «Ветеран праці» (1977 рік), знаком «50 років перебування у КПРС», великою кількістю дипломів, подяк, грамот від державних, наукових установ, партійних та громадських організацій.
Помер Г.Ю.Храбан 30 січня 1990 року, похований у місті Умані на цвинтарі «Міщанка»; поруч зі своїм чоловіком знайшла вічний спокій його дружина Марія Василівна, яка також невдовзі пішла з життя. За його могилою постійно наглядають працівники краєзнавчого музею. Життя та дослідницька діяльність Григорія Юхимовича є прикладом працездатності, цілеспрямованості, вміння зосередитись на головному, зразком досконалого вивчення історії рідної держави через досконале вивчення історії малої Батьківщини. У 2002 році відбулася регіональна наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження науковця і краєзнавця Г.Ю.Храбана.
Фонд Г.Ю.Храбана, сформований працівниками державного архіву Черкаської області у 1989-1990 p.р., відомий під номером Р-5624; до нього входить 246 справ за 1952-1990 p.р. Справи в опису виділені у 6 розділах. Так, розділ «Творчі матеріали — історико-краєзнавчі роботи» включає 114 справ; «Рецензії Г.Ю.Храбана» — 5 справ; «Листування Г.Ю.Храбана» −— 32 справи; «Матеріали до біографії Г.Ю.Храбана» — 18 справ; «Матеріали, зібрані Г.Ю.Храбаном для своїх робіт» — 69 справ; «Матеріали різних авторів, що мають відношення до Г.Ю.Храбана і відкладені у фонді» — 8 справ. Слід сказати, що значну частину фонду складають матеріали, зібрані і опрацьовані Г.Ю.Храбаном у процесі багаторічної роботи над монографією «Спалах гніву народного», присвяченій повстанню «Коліївщина». (Це виписки з архівних документів, наукових праць та художніх творів, переклади з польської, власні публікації автора у наукових виданнях та пресі).
В окрему групу можна виділити творчі матеріали з історії заснування і будівництва дендрологічного парку «Софіївка», матеріали щодо будівничого парку Людвіга Метцеля, а також про Софію Потоцьку та рід Потоцьких. Чільне місце серед джерельних матеріалів фонду займають археологічні дослідження Г.Ю.Храбана, його краєзнавчі студії з різних проблем історії краю. Окрім цих матеріалів, фонд містить і особисті документи (автобіографії, службові і партійні характеристики, свідоцтво про освіту, фотографії, грамоти, дипломи, пам’ятні адреси, тексти виступів на конференціях, щоденники, різні посвідчення тощо). Серед документів фонду — довідки, акти, заяви, листування про засудження і перебування Г.Ю.Храбана у виправно-трудових таборах та на поселенні у Красноярському краї, його реабілітацію, листи товаришів по засланню, їх фото, статті про Г.Ю.Храбана і документи його дружини — Марії Василівни.
Науковець Владилена Володимирівна Сокирська у 2008 році захистила дисертацію на тему: «Наукова та громадсько-педагогічна діяльність Г.Ю.Храбана (1902-1990 р.р.), що ще раз вказує на непересічність особи нашого славетного земляка і важливе наукове значення всієї його діяльності. В ній вона вказує, що «Г.Ю.Храбан сформувався як історик, завдячуючи постійному інтересу до знань, самоосвіті, володінню іноземними мовами… Діапазон його наукових інтересів був надзвичайно широким і різноманітним.