Чомусь поширена думка, що право на красу мають лише заможні господарі. Та хіба багато грошей треба, щоб просто навести на подвір’ї лад і посадити квіти? Подвір’я Любові та Миколи Гнітецьких доводить, що з підручних матеріалів можливо створити справжню красу, а звичні для всіх квіти додадуть шарму. Головне — це мати бажання, натхнення та фантазію. Все ж інше — справа часу.
За освітою пані Любов — бухгалтер, але вже на пенсії. Разом із чоловіком намагаються облаштувати маленький райський куточок для своїх онуків, які тут частенько збираються. Цей куточок знаходиться на вул.Войкова (тепер — Ю.Глухова), поруч із автовокзалом.
Любов до квітів у господині — ще з самого дитинства. Цікаво, що вона народилася у Росії, в Тульській області, а вже у 2-й клас пішла тут, в Україні. Пані Любов згадує, що її мама розводила квіти — тоді, у 60-их роках, це було диковинкою для Тули, але водночас дуже гарною диковинкою. «Як була малою, то любила нарвати букет квітів і поставити у хаті. Мама сердилася. Тільки тепер її розумію. Для мене вирвати квітку — ніби ножем по серцю порізати», — згадує Любов Вікторівна.
Сьогодні у господині є багато видів квітів, що й не перелічити. Коли дивишся на її клумби, то уявити важко, що їх раніше тут не було, і скільки сил потрібно докласти, щоб отримати таку красу. «Будинок, у якому ми зараз живемо, — моєї свекрухи. Тут ми хазяйнуємо вже 8 років. У неї було багато квітів, усі прості, але гарні. Проте мама саджала їх за будинком, і цю красу ніхто не міг побачити».
Сьогодні квітник на тому місці, де раніше був садок та старі дерева. Син пані Любові розчистив садок, після чого приготували територію для клумби. Найперше, що зробив Микола Павлович,— посадив розторопшу, поставив пеньки. Сьогодні на цьому місці рясніють різноманітні квіти, і нічого не нагадує про те, що декілька років тому тут був садок. І місце саме таке, що усі перехожі можуть милуватися квітами.
Серед усього асортименту можна зустріти крокуси, нарциси, тюльпани, іриси, півонії, гіацинти, ромашки, троянди, гладіолуси, хризантеми. Навіть, привезені з Чехії кипарисові туйки та дурман. Кожного дня пані Любов приділяє близько двох годин для догляду за квітами. На запитання, чи не втомлює її така робота, відповідає: «Що ж мені ще робити на пенсії? Зима для мене — справжня мука. Постійно дивлюся у вікно: коли вже буду щось саджати? Якось, навіть на Новий рік, знайшла собі у саду роботу!».
Доповнюють квітковий ансамбль майстерні вироби, зроблені руками майстра Миколи Павловича: водяний млин зі штучним ставочком із рибками та фонтаном. Його охороняє мураха, яка читає книгу з надписом: «Welcome to the garden». Також є дерев’яний будиночок, де граються онуки, криничка з журавлем, кам’яні будиночки, млин та велосипед з підручних деталей!
— Ідеї ми з чоловіком відшукуємо в Інтернеті та у різних людей. Я все ж вважаю, що у нас не найкраще подвір’я, просто ми не закриваємося високими парканами. Мені приємно, що усім подобається моє квітуче подвір’я, особливо — молоді. Частенько вони йдуть і, дивлячись на квіти, показують «клас». Тоді розумієш, що все, що ти створюєш своїми руками, не просто так, а щоб радувати інших», — розповідає господиня.
Основу водяного млину зробили з корита та відходів із дерев’яного паркану, а після того, як знайшли старого моторчика, — зробили фонтан. Цю красу Микола Павлович створив за день. Казковий будиночок для онуків робили тиждень, на нього вже довелося трохи витратити коштів — та це того вартує! Цього року подружжя спробувало створити декупаж — розмальовували будиночок на камінні.
Квіти та садові прикраси кожного року по-різному виглядають. Найбільш рясна пора на подвір’ї — весна та початок літа. Тоді й клопоту більше. Любить же свої квіти господиня однаково, тому жодної не виділяє: «Люблю дуже троянди, але і ромашки люблю. Подобається квітів багато, але от улюблених немає». Насіння квітів вона усім бажаючим. Було навіть таке, що дала у «погані» руки хризантеми, і вони «вивелися» у господині, але Любов Вікторівна продовжує ділитися квітами з друзями, знайомими, сусідами. Був і неприємний випадок:
— Пам’ятаю саме розцвіли шароподібні хризантеми, декілька видів. Була друга година ночі. Через вікно я побачила, як у двір зайшла жінка, а на дорозі її чекав чоловік. Вона дивилася на мої квіти, а потім вирвала кущ хризантеми. Мені так прикро стало, — невже не можна просто попросити?»
На думку пані Любові, немає нічого сумнішого, як запущений сад та подвір’я: «Іноді дивлюся на чиєсь подвір’я і фантазую: де б що посадила, а що й прибрала би».
Перехожі не можуть пройти повз це подвір’я, щоб не зупинитися та не помилуватися красою. Невипадково господарів із року в рік відзначають у конкурсі «Моє квітуче місто». Вони з чоловіком робили сімейне гніздечко для онуків, а створили справжній райський куточок у районі автовокзалу.