Сергій Мірончик (імена у матеріалі змінено) у 9 років залишився сиротою, виховувати його взялася бабуся. Спочатку хлопчику було складно адаптуватися у селі після столиці, але все ж вдалося. Сергій ріс слухняним хлопчиком, допомагав бабусі по господарству.
У 17 років хлопець вступив до районного коледжу, аби отримати освіту. Баба Галя викручувалася, як могла, аби оплатити навчання: продавала молоко, сметану, сир, тушки кролів, качок, курей, гусей. Їй було складно зводити кінці з кінцями, але все ж вдавалося, заради єдиного та улюбленого онука.
Сергій потроху почав змінюватися, став грубим та нестриманим. Галина Антонівна не розуміла у чому справа, чому її спокійний онук став таким агресивним.
— Сергійко, хлопчику, що з тобою коїться?
— Припини зі мною сюсюкатися, я вже не маленький хлопчик!
— Я ж просто переживаю за тебе. Ти мені розкажи, не бійся… У тебе проблеми?
— Відвали від мене! Дістала вже! Я розберуся сам!
Такі випади агресії у хлопця траплялися часто, але вони проходили, і тоді Сергій просив вибачення у бабусі.
Коли Сергій прийшов вчитися у коледж, то зв’язався з поганою компанією. Ці хлопці були справжніми хуліганами: постійно встрявали в бійки, потрапляли в халепи, пили алкоголь та, навіть, пробували наркотики. Сергій і сам не розумів, як його вгараздило потрапити у таку компанію, адже він завжди був хорошим хлопчиком. Та як банально б це не звучало, винуватицею цього стала дівчина.
Світлана була Сергієвою одногрупницею, яка відразу підкорила хлопця своєю незалежністю та неприступністю одночасно. Сергію потрібно було багато часу та сил, щоб здобути увагу коханої дівчини. Та Світлана водилася у поганій компанії, куди й привела свого хлопця. Сергій же, окрилений коханням, робив усе, щоб не засмутити та не втратити, як він думав, свою єдину.
Одного разу, пізно вночі, до Сергія зателефонувала Світлана:
— Коханий, у мене неприємності…
— Що трапилося? Де ти?
— Я — в нашому кафе.
— Зараз буду.
Сергій завжди кидав усі справи, коли його коханій потрібна була допомога. Так було і цього разу. Він узяв таксі і вже через 10 хвилин був на вулиці Шевченка у їх улюбленій кафешці «Шарм».
— Що трапилося? Кажи! Не тягни!
— Я вкрала телефон, як з’ясувалося, у доньки місцевого авторитету. Він вимагав віддати телефон, а я його продала і гроші витратила. Він «поставив мене на лічильник».
— У чому проблема? Скільки грошей потрібно?
— Ти не розумієш. Я обікрала наших хлопців і віддала борг. Вони, як дізнаються, то вб’ють мене!
— Не дізнаються! Я скажу, що це я зробив.
Сергій розповів хлопцям, мовляв «лихий попутав». Ті ж сказали віддати гроші, але з відсотками. До того ж, якщо він хоче, щоб не заявляли в міліцію, то буде боржником, тобто матиме виконати бажання. Хлопець збирав гроші, щоб повернути борг. Він і на підзаробіток пішов, і бабусі брехав про різні потреби — книги, екскурсії. Одного разу він зайшов до Світлани — хотів зробити сюрприз. Та вона його випередила — хлопець застав її в ліжку з Вадимом — ватажком «поганої» компанії. Спочатку хлопець вирішив простити коханій, подумавши, що Вадим її змусив, або ж дівчина таким чином «відплачується» за борги коханого. Вадим же розпочав розмову:
— Слухай, чувак, мені тебе вже просто шкода стало. Якась баба тобі так очі запудрила.
— Себе пошкодуй!
— Ти не розумієш. Цю схему з баблом Свєтка придумала.
— Яку схему?
— Ну не було ніякого телефону та грошей…
— Як не було?
— Ну захотіла Свєтка «легких грошей», а я їй підіграв.
— Я вам цього не пробачу!
Хлопець вирішив гроші все ж повернути і негайно ж, щоб довести, що він справжній чоловік та людина слова. Та де їх брати — не мав поняття. Згодом Сергій згадав, що бабуся продала теля — хотіла трохи відремонтувати дах, який протікав. Юнаку було шкода бабусю, але вибору, як йому здавалося, не було.
Він узяв гроші і поніс Вадиму. Там була і Світлана, вона дивилася на хлопця і сміялася. Сергій кинув гроші під ноги «своїм друзям» і сказав: «Я, надіюся, на цьому конфлікт закінчено? Тепер ми можемо спілкуватися, як і раніше». Хлопець поставив на стіл пляшку горілки, мовляв, «мирова». У юнака вже давно визрів план, — не просто він прийшов миритися зі своїми запеклими ворогами.
— Ну, якщо така справа, то давай з нами!
— Дякую, та мені ще додому потрібно їхати — бабусі допомагати. Якось іншим разом!
— Ну добре, тільки не ображайся, малий!
— Та куди вже мені!
Хлопець приїхав у село, але цілу ніч десь бродив, думав. Зранку перед подвір’ям бабусі побачив машину міліції.
— Горе у нас, онучку! — зі сльозами на очах зустріла бабуся Сергія.
— Що трапилося?
— Обікрали нас! Все до копійчини!
— Де міліція?
— В хаті, знімають відбитки.
У хату хлопець йшов без сумніву. Він твердо вирішив, що зізнається.
— Це я зробив! — твердо сказав Сергій.
— Що ви маєте на увазі?— запитав представник міліції.
— Я вкрав гроші і їх отруїв теж я!
— Сергійку, що ж ти кажеш таке страшне? — не розуміючи нічого, запитала баба Галя.
— Бабусю, почекай і послухай!
— Розповідайте, Сергію.
— Я вкрав гроші, щоб повернути борг. А також отруїв тих тварюк.
— Кого ви маєте на увазі?
— У гуртожитку, кімната 217, там два трупа — дівчина Світлана та хлопець Вадим. Я змушений був це зробити. Там гроші, — то бабусині, віддайте їй їх.
На суді хлопець свою вину не заперечував, лише сказав: «Я ні про що не шкодую. Лише ти, бабусю, пробач мене. Я не хотів красти гроші і не хотів, щоб у тебе був такий онук».