ВІДДІЛ КУЛЬТУРИ МІСЬКОЇ РАДИ ПРОПОНУЄ ОЗНАЙОМИТИСЯ З БІОГРАФІЯМИ НАЙБІЛЬШ ОБГОВОРЮВАНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ
Менше місяця зали­шається до засідання сесії міської ради, на яке має бути винесено проект рішення про перейменування вулиць та провулків міста. Відповідний проект, як повідомили у міській раді, буде підготовлений із урахуванням ролі тієї чи іншої історичної особистості у процесі українського державотворення, а також — ставлення до цієї постаті міської громади. Тобто, в ідеалі визначальним чинником повинна стати думка громади.
Оскільки у переліку з майже чотирьох десятків назв міських вулиць і провулків, які пропонуються до перейменування, фігурують прізвища діячів, погляди на діяльність і життєвий шлях яких можуть діаметрально відрізнятися (байдужих, певно, немає), тому відділ культури міської ради пропонує для ознайомлення їхні біографічні довідки.
Орієнтовна дата проведення сесії міської ради — 16 жовтня. Тож, іще є час для громадських обговорень і врахування конструктивних пропозицій. Аби потім не звинувачувати владу, що, мовляв, перейменувала щось на власний розсуд, закликаємо небайдужих до цього питання городян, активніше висловлювати свою думку.
ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА (З ПРОВУЛКОМ) ТА ВУЛИЦЯ 50 РОКІВ ЖОВТНЯ ЧИ ВУЛИЦЯ ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО (З ПРОВУЛКОМ)?
А саму вулицю Гетьмана Сагайдачного пропонується перейменувати на вулицю Барвінкову.
Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний (нар. 1582 р., с.Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — помер у квітні 1622 р., м.Київ) — один із найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорізьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних братств. Походив із родини православного шляхтича, який мав свій герб. Влітку 1616 року його було проголошено гетьманом Війська Запорізького.
У 1618 році король Речі Посполитої звернувся до гетьмана Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву. Його козаки захопили близько 20 міст Московії й у вересні разом із поляками взяли Москву в облогу.
Сагайдачний провів реформу війська на Січі, виступав палким поборником та захисником православ’я, яке після Брестської Унії 1596 року було оголошено поза законом. Петро Сагайдачний домігся скасування посади старшого над козаками від польського уряду; визнання влади обраного козацькою радою гетьмана над усією Україною; скасування сеймової постанови щодо обмеження козацьких прав і вольностей; свободи українців щодо віросповідання. Саме він відіграв вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином.
10 квітня (20 квітня) 1622 р. Петро Сагайдачний помер внаслідок поранення. Був похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, який у подальшому називали «монастирем Сагайдачного».
ВУЛИЦЯ ВОРОВСЬКОГО (З ПРОВУЛКАМИ) ЧИ ВУЛИЦЯ ЛІКАРЯ ЗАМОЩИНА АБО СТЕПАНА БАНДЕРИ (З ПРОВУЛКАМИ)?
Бандера Степан Андрійович (1 січня 1909 р., Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області — 15 жовтня 1959 р., Мюнхен, ФРН) — політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху, організатор революційно-визвольної боротьби українського народу, Провідник Організації Українських Націоналістів. Поняття «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до С.Бандери.
Брав активну участь в українському національному русі. Під час Варшавського процесу (1935-1936 р.р.) С.Бандера, разом із 11 іншими обвинуваченими, був осуджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув’язнення. У вересні, після окупації Польщі Німеччиною, в’язні вийшли на волю.
У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою. С.Бандера і Я.Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. З 1942 року по 1944 рік перебував у концтаборі «Заксенгаузен». У кінці 1944 року його звільнили і запропонували взяти участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, Бандера на співпрацю з німцями не погодився.
У післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Радянської влади. Загинув 5 жовтня 1959 року у Мюнхені. Вбивцею Бандери є Богдан Сташинський, який діяв за наказом Радянського Уряду. Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі «Вальдфрідгоф».
ВУЛИЦЯ КОМСОМОЛЬСЬКА ЧИ РОМАНА ШУХЕВИЧА?
Шухевич Роман Осипович (30.06.1907-05.03.1950 р.р.) — політичний і військовий діяч українського революційно-визвольного руху 1920-1950-х р.р., генерал-хорунжий УПА (1944 р.). Народився у Львові у сім’ї правника.
Із 1925 р. — член Української військової організації.
1928-1929 р.р. — відбував військову службу в польському війську як артилерист. Після заснування Організації українських націоналістів (1929 р.) впродовж 1930-1934 р. р.
працював бойовим референтом. Під час розколу в ОУН увійшов до складу Революційного проводу ОУН, створеного С. Бандерою (10 лютого 1940 р.), був призначений крайовим провідником ОУН(б) на західноокраїнних українських землях.
Шухевич виступав за створення власних збройних сил українського революційно-визвольного руху, був призначений головним командиром УПА, взявши псевдонім «Тарас Чупринка».
Із вересня 1944 р. став об’єктом спецоперацій органів НКВС та НКДБ УРСР щодо ліквідації керівних центрів і провідних діячів революційно-визвольного руху.
У післявоєнний час був одним із тих, хто особливо наполягав на залученні населення Наддніпрянської України до боротьби за Українську самостійну соборну Державу. Загинув у збройній сутичці з оперативною групою МДБ УРСР. Після упізнання тіло Шухевича було піддано кремації, а його останки таємно поховані.
ВУЛИЦЯ ФРУНЗЕ ЧИ ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ?
Коновалець Євген Михайлович (14.06.1891-23.05.1938 р.р.) — військовий і політичний діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, комендант Української військової організації, голова Проводу українських націоналістів (з 1927 р.), голова Організації українських націоналістів (з 1929 р.). Народився в селі Зашків (нині село Жовківського району Львівської обл.).
У ході розвитку революційних подій у Російській імперії у вересні 1917 року прибув до Києва. Сформував у Києві Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Курінь ніс охоронну службу Української Центральної Ради, а в січні-лютому 1918 року брав участь у придушенні більшовицького Київського (січневого) збройного повстання. Січові стрільці під його командуванням, спільно із Запорізьким корпусом Армії УНР та Гайдамацьким кошем Слобідської України С. Петлюри, разом із німецькою армією звільнили Київ від більшовицьких військ. За його ініціативою була заснована Українська стрілецька громада, що поклала початок Організації державного відродження України в США і Канаді. Коновалець вживав заходів для винесення на форум Ліги Націй українське питання про Голодомор 1932-1933 р.р. в Україні.
Проти Коновальця в Роттердамі (Нідерланди) співробітниками радянських спецслужб було вчинено терористичний акт, унаслідок якого Євген Коновалець загинув. Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі.

КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ВИДАТНИХ ПОСТАТЕЙ
Антонович Володимир Боніфатійович (1834-1908) — український історик, археолог, етнограф, один із засновників української історіографії. Антоновича без перебільшення можна назвати «батьком» більшості істориків України того часу: його учнями були такі вчені як Багалій, Голубовський, Грушевський, Данилевич, Дашкевич, Митрофан Вікторович Довнар-Запольський, Линниченко, Ляскоронський та інші.
Арсенич-Березовський Микола Васильович (1910-1947) — 2-й голова і фактичний творець військової контррозвідки ОУН — СБ ОУН, один із дев’яти генералів УПА і єдиний генерал безпеки УПА.
Ведмеденко Іван (1921-1997) — Герой Радянського Союзу; нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.
Осьмак Кирило Іванович (1890-1960), псевдонім «Марко Горянський» — діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, Президент Української Головної Визвольної Ради.
Острозький Костянтин (1460-1530) — військовий і державний діяч Великого Князівства Литовського, Руського та Жематійського, староста брацлавський (1497-1500 р.р.), вінницький (1507-1516 р.р) та звенигородський (1518-1530 р.р.), староста луцький і маршалок Волинської землі (1507-1522 р.р.).
Острозький Костянтин Василь (2 (12) лютого 1526 р. — 28 (29)/13 (23) лютого 1608 р.) — український князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч, меценат Великого князівства Литовського. Один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі Посполитій, сенатор Речі Посполитої, «некоронований король Русі-України», засновник Острозької академії. Син великого гетьмана литовського князя Костянтина Острозького.
Костомаров Микола Іванович (1817-1885) — історик, науковець, громадський діяч.
Вербицький Михайло Михайлович (1815-1870) — композитор, громадський діяч, священик, автор музики Гімну України «Ще не вмерла Україна». Видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст.
Гамченко Сергій Свиридович (1860-1934) — археолог, краєзнавець, дослідник Волині.
Замощин Емануіл Борисович — лікар-хірург, який працював у місті Новограді-Волинському з 1974 року; нагороджений орденами «Червоної Зірки», Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, значком «Відмінник охорони здоров’я»; Почесний громадянин Новограда-Волинського (2007 р.).
Міхновський Микола Іванович (1873-1924) — український політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська. Автор брошури «Самостійна Україна» (1900 р.), підготував проект Конституції (1905 р.).
Косач-Кривинюк Ольга (1877-1945), псевдонім Олеся Зірка — українська письменниця, літературознавець, перекладач, бібліограф, етнограф, лікар за фахом, член катеринославської «Просвіти». Дочка Олени Пчілки, сестра Лесі Українки та Михайла Косача, дружина Михайла Кривинюка.
Кобилянська Ольга (1863-1942) — видатна українська письменниця, написала повісті та оповідання: «Він і вона» (1895 р.), «Що я любив» (1896 р.), «Ніоба», «Некультурна», «Природа» (1898 р.), «Земля» (1902 р.), «У неділю рано зілля копала» (1909 р.), «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні» та багато ін.
Орлик Пилип Степанович (1672-1742) — український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорізького у вигнанні (1710-1742 р.р.), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично — козацького суспільного договору.
Майборода Платон Іларіонович (1918-1989) — український композитор, Народний артист УРСР (з 1968 року), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1962 р.), Народний артист СРСР (з 1979 року).
Проценко Олексій Федорович (1868-1935) — лікар, який працював у Новоград-Волинському повіті, був нагороджений орденом Св. Станіслава 2-го та 3-го ступенів, орденом Св. Анни та двома медалями за японську війну, Почесною відзнакою Червоного Хреста.
Уваров Сергій Аполлонович (1847-1900) — народився у дворянській сім’ї Волинської губернії. Почесний громадянин міста Новограда-Волинського (1894 р.), приділив велику увагу розвитку освіти.
Чубинський Павло Платонович (1839-1884) — етнограф, фольклорист, поет. З набуттям незалежності України слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» стали національним Гімном держави.
Шуляківська Вікторина Амосівна народилась у 1922 році у с.Теснівка Новоград-Волинського району. На початку липня 1941 року Вікторина у якості медичної сестри із солдатами тримали оборону міста Новограда-Волинського в артилерійському командному спостережному пункті ДВТ №305. Під час жорстоких боїв з ворогом загинула, захищаючи свою Батьківщину.
Ярослав Мудрий (978-1054) — державний діяч, великий князь київський. Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту, піднесення, економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства.
Тиша Михайло — український військовий та державний діяч, полковник Волинського (Звягельського) козацького полку.
Волиняк Петро (справжнє ім’я — Петро Кузьмович Чечет, народився 1907 р. в с.Гульськ Новоград-Волинського району. Помер 29 грудня 1969 р., Торонто, Канада) — журналіст, педагог, письменник, історик, редактор, видавець, активний діяч української громади в Канаді, дослідник історії української еміграції в Канаді, автор п’яти підручників для українських шкіл у Канаді.
РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ВАРІАНТИ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ МАЙЖЕ ЧОТИРЬОХ ДЕСЯТКІВ МІСЬКИХ ВУЛИЦЬ

Нинішня назва	Пропозиція для перейменування
вул. 50 років Жовтня	вул. Гетьмана Сагайдачного
вул. Червоноармійська, з провулками	вул. Гетьмана Сагайдачного, з провулками
вул. Сагайдачного	вул. Барвінкова
вул. Пархоменка	вул. Михайла Драгоманова
вул. Драгоманова	вул. Мальвова
вул. Артема	вул. Кирила Осьмака або вул. Технічна
вул. Боженка	вул. Миколи Арсенича
вул. Будьонного	продовжити вул. Садову
вул. Воровського, з провулками	вул. Степана Бандери, або вул. Лікаря Замощина, з провулками, або інша назва
вул. Ворошилова	вул. Миколи Костомарова
вул. Героїв Перекопу, провулок Перекопський	вул. Лідівський шлях, провулок Лідівський
вул. Димитрова	вул. Історична
вул. Енгельса	вул. Платона Майбороди
вул. Івана Тиші	вул. Михайла Тиші
вул. Калініна, з провулком	вул. Олесі Зірки
вул. Колгоспна, з провулками	вул. Плетенка, провулки Плетенські
вул. Косіора, з провулком	вул. Сергія Уварова, з провулком
вул. Комсомольська	вул. Романа Шухевича
вул. Котовського, з провулком	вул. Пилипа Орлика, з провулком
вул. Крупської	вул. Олексія Проценка
вул. Мануїльського	вул. Миколи Міхновського
вул. Медведєва	вул. Наталії Оржевської
вул. Менжинського	вул. Древлянська
вул. Плеханова	вул. Ольги Кобилянської
вул. Примакова	вул. Івана Ведмеденка
провулки Радгоспні	провулки Звягельські
вул. Шаумяна, з провулком	вул. Михайла Вербицького, з провулком
вул. Таращанського полку	вул. Павла Чубинського
вул. Тельмана, з провулками	вул. Володимира Антоновича, з провулками
вул. Фрунзе	вул. Євгена Коновальця
вул. Фурманова	вул. Мордехая Феєрберга
вул. Чапаєва з провулками	вул. Петра Волиняка, з провулками
вул. Чубаря	вул. Сергія Гамченка
вул. Щербакова	вул. Ярослава Мудрого
вул. Щорса, з провулком	вул. Медова, з провулком
вул. Островського	вул. Князів Острозьких
вул. Коротченка	вул. Суслівська