Колишнього міського голову Анатолія Андрійовича Ринку — фігуру нині для усіх нас легендарну — завжди турбувала доля рідного міста. Відколи у 1989 році він став депутатом Верховної Ради СРСР, а потім, після розвалу Союзу, — заступником міністра Міністерства з надзвичайних ситуацій України, він, котрий віддав нашому місту найкращі роки свого життя і здоров’я, завжди хвилювався, особливо, як приходили чергові вибори до місцевих рад, а хто ж очолить громаду Новограда-Волинського, чи зберігатиме, чи ж продовжуватиме добрі традиції попередньої влади? Тому що за дев’ять років, коли міську раду очолював сам, Новоград-Волинський найбільше розбудувався, став красивим, яким ми бачимо його сьогодні.
Уже третє покоління підростає у древньому Звягелі від тих часів, і багато представників нинішньої молоді навіть не знають, що вони живуть у будинках, які звели завдяки Анатолію Андрійовичу Ринці. Тоді в рік здавали по 400-500 квартир, а в 1985-му — аж 640! І це, завдячуючи цій людині, ми маємо сьогодні і об’їзну дорогу навколо міста, і природний газ, і пам’ятник Лесі Українці, і свято «Лесині джерела», і осучаснений парк культури… Тож хвилювання його повністю зрозумілі. І ось нещодавно Анатолій Андрійович з цього приводу дав нам невеличке інтерв’ю:
— Я, міський голова Новоград-Волинської міської ради, давно на пенсії, проте завжди переживаю за стан справ у місті, особливо зараз, напередодні виборів міського голови і депутатів до міської ради. Вони — особливі, бо в країні йде війна, криза в економіці, формують бюджети, почалась децентралізація… І обрати треба таких людей, які змогли б працювати потужно, продовжуючи гарні традиції новоград-волинців, відроджуючи промисловість, будівництво, викорінюючи корупцію, щоб зробити життя мешканців міста комфортним.
Дуже важливо не помилитись із кандидатурою на пост міського голови. Це — основна, центральна фігура у вирішенні і малих, і великих справ. Так було раніше і зараз: якщо міський голова працює — то й інші працюють на совість. Замість політичних гасел, брехні і демагогії у тих, хто дуже цього хоче, завжди знаходяться для цього гроші. Як ніколи, перед виборами кандидати обіцяють золоті гори і дуже швидко забувають про обіцянки, отримавши мандат. Тому і вважаю, що треба обирати людей совісних, з організаторськими здібностями, котрі своєю працею, моральними принципами уже довели ці якості, а не невідомо кого (типу кота у мішку).
Саме цим вимогам, на мою думку, у найбільшій мірі відповідає Віктор Леонідович Весельський. З ним мені довелося працювати у 80-ті роки у Новограді-Волинському. Ті часи зараз вважають застійними, проте наше місто розвивалось тоді досить швидкими темпами, в тому числі і лікарня, яку саме очолив молодий головний лікар В.Л.Весельський. Часто ми спільно вирішували ті чи інші питання життєдіяльності медичного закладу, спілкувались. Я побачив, що він досить цікаво відрізняється від своїх попередників прагненням якнайкраще вирішити питання з розвитку лікарняної бази (нові обладнання, техніка, лікувальний корпус і т.д.). Комунікабельний, з почуттям нового, умінням працювати з людьми, цілеспрямований, Віктор Леонідович прагнув використовувати нові технології у лікуванні. Тож за дуже короткий термін ця лікарня із середнім рівнем лікувального процесу стала однією з кращих у державі! Тому його й виділили, запросивши на роботу на пост заступника міністра Міністерства охорони здоров’я України.
Відтоді я завжди кажу, що вдячний долі за спільну і таку плідну роботу з ним, адже це була справді робота високого професійного класу. І що хочеться відзначити, — це те, що у нього високі моральні якості: людина дії і слова, яким навчився у своїх батьків — простих селян, ніколи не мінявся від свого становища, хоча працював на досить значимих державних посадах. Віктор Леонідович Весельський — простий, доступний, дорожить своїми стосунками з друзями. А вже одне те, що новоград-волинці давно протоптали стежку до нього в Київ за допомогою, і він старається якомога краще усім допомогти, — говорить про головне: люди довіряють йому, а він вважає, що зобов’язаний їм допомагати. І в цьому — високі моральні заслуги. Тому що при всьому цьому він дуже уважний до людей, послідовний і обов’язковий. Якби в нашій державі вели правильну політику з кадрами, то вже сьогодні Віктор Леонідович був би міністром охорони здоров’я. Бо такими професіоналами необхідно дорожити. Це — державні люди, які народжуються для великих справ і не щодня.
Працелюбність, настир­ли­вість у досягненні наміченого, відповідальність у всьому, навіть, на перший погляд, не дуже значимому — риси, що підтверджують: на таких, як Віктор Леонідович Весельський, можна покластися. Такі зрушать будь-яку справу в місті і залишать по собі тільки гарні спогади, про які ще й нащадки згадуватимуть.
Вірю в те, що саме Віктор Леонідович Весельський, якщо його оберуть міським головою, враховуючи його досвід співпраці з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Міністерством охорони здоров’я, дасть можливість запрацювати всім підприємствам, відновити інфраструктуру, створити нові робочі місця, підняти на вищий щабель культуру, духовність населення, а значить — зробити місто справді привабливим, комфортним, прекрасним для життя населення. І тоді, при Вікторі Леонідовичу Весельському, за долю Новограда-Волинського я буду спокійним.