www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«В Америці людям дають жити, а не виживати…»

09 Жовтня 2015 | Оприлюднив: | 325 просмотров
2 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 5 (2 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Дружина Олена у ЧикагоПоїхати з України і розпочати своє життя з чистого паперу за вісім тисяч кілометрів — така нагода трапилася у житті новоград-волинця Ігоря Климчука дев’ять років тому. Разом із дружиною Оленою вони виграли лотерею «Грінкарта» і отримали право жити, навчатися і працювати в Америці. Як відомо, на 99,9% ця країна складається з емігрантів та їх нащадків. Зазвичай люди приїжджають сюди у пошуках кращого життя, ідеалу свободи і можливостей — американської мрії.
Ігор Климчук теж поїхав у Сполучені Штати, коли зрозумів, що там матиме більше шансів самореалізуватися, аніж в Україні. Через п’ять років проживання у місті Мінеаполіс (штат Мінесота) він отримав американське громадянство. Обов’язковим для цього є знання англійської мови та історії Америки. Нині Ігор має невеличку фірму з будівельних послуг, придбав у кредит будинок, їздить із дружиною на нових машинах, виховує сина Даніеля Климчука. Його син міг би мати українське ім’я та ходити у вишиванці, але англійська, а не українська, стала для нього рідною. У 10-річного школяра Даніеля — чудова перспектива, як і у більшості дітей Америки. Звісно, якщо він постарається стати хорошою людиною і докладе для цього зусиль. Бо відповідальних і сумлінних ця країна всебічно підтримує, як підтримала свого часу його батька-українця. Ризикнувши один раз, він жодного разу не пошкодував про своє рішення.

— Ігоре, ти поїхав з України тоді, коли про неї знали лише за Чорнобилем і перемогами братів Кличків. Тепер ситуація кардинально змінилася — після Майдану та анексії Криму про Україну заговорив увесь світ, а тепер — ще й через війну на Сході. Як зараз ставляться в Америці до України?
— Події в Україні активно обговорюють. Знають, що у світі є така країна, що тут йде війна, що воює Україна з Росією. Про це говорять у новинах і пишуть у пресі, це активно обговорюють емігранти-вихідці з Росії, Білорусі та України. До Путіна — неприязне ставлення, його не поважають через брехню. Знімки з супутника засвідчують присутність російських військ на Донбасі.
— А чи є американці, котрі думають, що в Україні — громадянська війна?
— Є, мій партнер по бізнесу — один із них. Він — білорус, живе в Америці вже 15 років, дивиться винятково російські канали.
— Тобто, він вірить у те, що армія досить великої країни ось уже понад рік не може вгамувати повстанців двох регіонів — Донецька і Луганська? Де, на думку таких американців, ці люди взяли зброю?
— Купили у супермаркеті.
— І танки теж?
— На їхню думку, і танки теж. Я вважаю це маячнею, певний час намагався їм пояснити те, що розповідають мені рідні з України. Але у нас немає згоди у цих питаннях. Друг-білорус спілкується з ріднею у Білорусі — там, очевидно, дотримуються іншої думки. Тому ми ці теми намагаємося не обговорювати. Я переглядаю не лише американські, а й українські та російські новини — порівнюю інформацію, аналізую, роблю висновки.
— Більшість людей, з якими ти спілкуєшся, — це емігранти чи американці?
— Серед друзів — це емігранти з пострадянських країн, на роботі — американці.
— Одна наша землячка, яка зараз мешкає у Техасі, сказала: «В Америці усе є, але нікого немає». Йдеться про те, що, вийшовши з дому, ти сів у машину і не знаєш навіть, хто твої сусіди. Ти звик до того, що дружбу і спілкування в Америці замінило забезпечене життя?
— Дружба в Україні та Америці — абсолютно різні поняття. Там за дружбу вважається вже те, що я, наприклад, йду гуляти з дитиною в парк і запропоную погуляти з нами сусідській дитині, щоб вони погралися. Вже цей факт, за їхніми мірками, свідчить про високу довіру і приязнь. Або обсудити при випадковій зустрічі новини, якісь дрібні проблеми. Більш щирого спілкування між сусідами немає — кожен живе сам по собі. Навряд чи я там колись матиму справжнього друга.
— Чи траплялося, що ваша сім’я з України гостро відчувала брак спілкування?
— У моєї дружини така проблема була, намагався її підтримати. У мене такої проблеми не було, бо я одразу влаштувався на роботу. Моїм директором був росіянин, усі інші — американці. Щодня треба було опанувати багато нової інформації, англійської я практично не знав, доводилося бути у напрузі, ловити кожне слово, вивчаючи чужу мову. Тому траплялося, що понад усе хотілося побути на самоті, щоб відпочити від спілкування. А дружині, поки я заробляв на сім’ю, доводилося бути вдома з маленьким сином. Згодом вона закінчила коледж і влаштувалася на гарну роботу у банк, зараз пішла на підвищення. Вперше після від’їзду ми приїжджали в Україну разом — через шість років, а цього разу я приїхав в Україну без неї та сина — у нього почалася школа. Дуже хотілося побачити близьких…
— А чому так складається, що американці не пускають нікого в особисте життя?
— Тому, що люди там самодостатні. Вони забезпечені, для вирішення проблем їм не потрібні зв’язки чи хабарі — держава дозволила своїм громадянам бути цілком самодостатніми. В Україні цього немає, тому люди шукають вихід у корупції, горілці — хто у чому.
— В Америці понад усе цінують відповідальних і сумлінних працівників, але без рекомендації ти далеко «не поїдеш». Хто тобі у цьому допоміг?
— Рекомендація — це найперша запорука влаштування на роботу. Працівники — це капітал кожної компанії, в Америці давно це зрозуміли. Тому, зрештою, там і рівень життя зовсім інший. Мені давали рекомендацію родичі моєї дружини, які раніше переїхали в Америку. До роботи я ставився відповідально, багато працював, і американці це оцінили. Бо коли ми приїхали, то у нас із дружиною та двомісячним сином не було нічого. Вдячні клієнти почали дарувати меблі, побутову техніку, і за короткий час ми мали усе необхідне. Це була серйозна підтримка.
Син Даніель біля будинку Климчуків у Америці— З якої роботи ти починав і яким чином зараз заробляєш на життя?
— Починав я з роботи у супермаркеті, розставляв товари на полицях. Попрацювавши декілька тижнів, мені запропонували перейти на касу. Паралельно навчався у коледжі, працював у сфері ремонтних послуг. Зараз, разом із партнером, ми створили компанію, яка працює на велику будівельну корпорацію, через неї набираємо клієнтів. Укладаємо підлогу — ламінат, паркет, будуємо сходи, «бейсмонди» — це гостьові, що розташовані нижче першого поверху. Там є кімнати, санвузли — для гостей.
— Яка зарплата у цій галузі?
— Залежно від проекту. У середньому — 30 доларів за годину, у місяць — 4-5 тисяч. В Америці будь-яка робота оплачується погодинно, ніхто не буде працювати безкоштовно. Мінімальна зарплата — 8 доларів за годину.
— Америка настільки законослухняна країна, що закони у деяких штатах доходять до абсурду. Наприклад, в Іллінойсі вусатим чоловікам заборонено цілувати жінок, у Небрасці арешт загрожує батькам, якщо їх дитина гикає у церкві. В Алабамі заборонено відкривати на вулиці парасолі, щоб не лякати коней… Тебе якісь закони дивують у Мінесоті?
— Чув, що жінка подала в суд на чоловіка за те, що він наївся часнику (сміється — авт.) З голим торсом чоловікам не можна вийти навіть на власне подвір’я. Інакше сусід може сприйняти це як спробу спокусити його дружину. Дуже довго не міг звикнути до приватної власності, яка там скрізь. В Україні можна вільно піти на річку чи в ліс відпочити. В Америці для цього треба шукати спеціальну ділянку, а до лісу, який у державній власності, мож­на їхати декілька годин… Відпочивати можна лише на обладнаних місцях — з мангалами, столиками і лавками.
— Чи можна уявити ситуацію, що водій дає хабар поліцейському на дорозі?
— Той, хто дає хабар, — буде покараний, це без варіантів. Якщо надумав відкупитися від штрафів чи якихось справ, то гірше зробиш лише собі. Штрафи в Америці високі, проте за перше порушення дається попередження. Якщо більше не порушуєш, то через три роки попередження видаляється з бази даних. До речі, на кожну людину існує досьє, в якому фіксуються усі дані впродовж життя. Скажімо, роботодавець може дізнатися: чи полюбляєш ти кермувати у нетверезому стані, чи маєш якісь інші правопорушення? У резюме ж цього не напишеш. Це впливає на посаду, зарплату і взагалі на те, чи візьмуть тебе на роботу. Якщо переходиш дозволену норму, то попередженням не обійдешся навіть у перший раз. Мене за 9 років зупиняли лише двічі на дорозі — для перевірки документів.
— У США — дуже дорога медицина. Тобі доводилося звертатися у лікарню?
— На медичні послуги — просто «космічні» ціни. Лікар може отримувати 400-700 доларів за годину роботи, тобто, за 10 годин здатен заробити мою місячну зарплату. Технології та обслуговування у лікарнях — на висоті. Моя страховка покрила витрати, тому великого шоку від вартості послуг у мене не було. Але якщо приходиш у лікарню без страховки, то заплатиш стільки, що краще туди не ходити. Скажімо, послуги терапевта для пацієнта зі страховкою коштують 500 доларів, а без — можуть «потягнути» на 3-5 тисяч! За страховку американці платять від 400 до тисячі доларів щомісяця, за сім’ю. Серйозні компанії допомагають своїм працівникам. Моя дружина влаштувалася на роботу у банк, тож він взяв на себе частину витрат.
Президент Обама зробив страховку обов’язковою для усіх, залежно від доходу. Незастрахований — плати штраф. Через рік він досягає таких цифр, що простіше, вибачте, повіситися, тому краще платити страховку. На стоматологію — окремо. Знайомій без страховки нарахували за лікування зубів… 11 тисяч доларів. В Україні за ці гроші можна було би вставити золоті зуби.
— У вас існує таке явище, як «руські» магазини. Розкажи про це, будь ласка.
— Коли заходиш в американський супермаркет, там немає наших продуктів. Тому з’явилися «руські магазини» — тут, серед іншого, продають сальце відварене, запечене, солоне. Ціна — 20 доларів за кілограм. Чому така ціна? Бо ніде більше ти купити таке сало не зможеш. А якщо «вдарила» ностальгія, то, повірте, прийдеш і купиш. Для американців ці магазини — екзотика. Якщо вони й скуповуються тут, то купують не сало, а наші ковбаси, сири, торти. Найчастіше — для дружин із пострадянських країн, які вийшли заміж за американців.
— А як в Америці ставляться до президента та політики?
— Про політику практично не говорять. Щодо рівня життя, то не можу сказати, що ми стали жити гірше. Коли ціни на нерухомість в Америці йдуть вгору, — це означає, що добробут і доходи людей зросли. У нас ціни зараз ростуть. Щодо політичного курсу Обами — різні точки зору. Багато хто погоджується, що у ситуації з Росією він «включив задню».
— В Америці бувають проблеми із невивезеним сміттям чи неприбраним снігом на дорогах? Які ціни на комунальні послуги?
— У нас є асоціація, яка надає комунальні послуги: забирає сміття, стриже газони, очищає вулиці від снігу. Якщо я взимку підслизнувся у себе на порозі і зламав ногу, то у суді я однозначно виграю справу через недобросовісне ставлення працівників асоціації до роботи. Усе, що навколо мого будинку, — належить до їх послуг, ми цим не займаємося. За це наша сім’я сплачує 270 доларів щомісяця. Комунальні тарифи залежать від пори року. Наприклад, взимку платимо більше, бо вмикаємо газове опалення — 100 доларів за 300 кв. м площі. Влітку газом не користуюся, бо в мене — електроплита. Система опалення зовсім інша. Американці одразу гріють повітря, а не воду у батареях для того, щоб гріти повітря, — таким чином економлять. Батарей немає, стоїть центральна система, яка нагріває повітря, а вентилятор через отвори у підлозі подає струмені тепла до оселі.
— Як сталося, що в Україні ти писав твори з української мови на трійки, а в Америці — англійською (!) на відмінно?
— Дуже важливий для людини — стимул. В Україні я розумів, що, яким би чином не закінчив школу, то це для мене не означало нічого. Бо у моїх батьків у складні 90-ті не було грошей, аби дати мені нормальну освіту. В Америці — інший підхід. Коли ти закінчуєш заклад з гарними оцінками, отже, ти маєш знання. Отже, тебе бажають бачити працівником. Там не потрібно купувати професію після закінчення школи. А твори було дуже важко писати. Ночами робив уроки, а вранці йшов на роботу. Важко вчитися обом, тоді не встигаєш заробляти. Тому прийняли рішення, що американську освіту має здобути дружина, а я буду працювати.
— У чому принципова різниця між американцями і українцями?
— Різниця — в людях. У тому, що вони по-іншому бачать світ і розуміють, що саме вони творять свою державу. От, наприклад, в українському селі підприємець запустив рибу у ставок, а селяни взяли й «вибили» усю цю рибу електровудками… Люди роблять так, як потім їхні вчинки дозволяють їм жити.
— Напевно, це знов таки питання рівня життя. При мінімальній пенсії у 40 доларів чи середній зарплаті у сто баксів — люди не можуть купувати горбушу чи сьомгу, тому коропи для декого, тим паче, безкоштовно, — це межа мрій…
— Коли приймають закони не на користь людей, українці згинають голови і миряться з несправедливістю. У США у такому випадку «порвуть» — коли закони не на користь громадян. Вони збираються, протестують, і уряд змінює рішення.
— Рівень життя у вас високий, а ціни на машини такі, що українцям лишається по-доброму заздрити.
— Так, серйозна різниця. Багато машин, які у вас їздять по вулицях, для американців є сміттям. Машина 1995-го року у нас однозначно їде на смітник, трохи молодша —
700-1500 доларів. Тоді як в Україні, через високі ціни на розмитнення, ця ж машина коштуватиме щонайменше 4-5 тисяч! За ці гроші у нас можна купити «Лексус» 2008-го року.
— Ти після довгої перерви приїхав додому. Є розчарування після забезпеченого американського життя?
— Не хочу, щоб думали, ніби там щось падає з неба. Всього треба добиватися працею, не слід про це забувати. Щодо вражень від України? Вражений цінами і тим, як виживаєте зі своїми низькими зарплатами. Лишаєш купу грошей у магазині, а виходиш з маленьким пакетиком. У Новограді є зміни на краще, це приємно — вулиці ошатні, чисті, побільшало освітлення, новобудов. Хоча сходити, окрім магазинів і аптек, все ж немає куди. Бракує місць для цікавого активного дозвілля.
— Ти колись шкодував, що поїхав настільки далеко з Батьківщини?
— Я сумую за рідними, які лишилися в Україні, за друзями. Благо, що є Скайп і можна говорити і бачитися. За країною не шкодую, вона мені не дала би й десятої частки того, чого я добився в Америці за 9 років. Не можу поважати нинішніх керманичів країни, бо реформи залишаються на папері. Натомість американці мені жодного разу не дали зрозуміти, що я там чужий, за це вдячний цій країні. Подобається, що людям тут дають не виживати, а жити.
— Хода України до Європи, на жаль, вже позначена тисячами жертв. На твою думку, чи варті зміни політичного курсу настільки високої ціни?
— Україні давно потрібен цей поступ. Дуже шкода, що втрачено багато життів. У держави зараз є два варіанти: або пан, або пропав. Багато чого залежить від Європи, Росії, Америки. Напевно, в жодній країні не було радикальних змін без людських втрат. Сподіваюся, що ці втрати не стануть марними. А цивілізований світ лише тоді сприйматиме Україну як реального партнера у світовій політиці, коли зміни відбудуться у свідомості людей. Якщо ти приїдеш в Європу і лускатимеш насіння, кидаючи його на асфальт, то якого ставлення ти чекаєш? Вам просто порадять підрости до відповідного рівня.
— Дякую, Ігоре, за інтерв’ю. Нехай щастить тобі і твоїй сім’ї!
— Взаємно!

Інтерв’ю взяла Юлія КЛИМЧУК
  1. 2 коментарі в статье “«В Америці людям дають жити, а не виживати…»”

  2. Написал: stanislav 13.10.2015 | Ответить

    Цитировать

    Нічого- нічого, років через 50 і нам в Україні потрібні будуть молоді, розумні, здорові громадяни, і вони, нарешті, будуть лишатися на Батьківщині, а не виїздити за кордон!

    sirrah ответил:

    надеюсь, намного раньше)

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: