БАРАНІВСЬКИЙ ФАРФОРОВИЙ: ЗАМІСТЬ ШКІДЛИВИХ ЦЕХІВ — ПРОФІЛАКТОРІЙ

З моменту зміни власника на ТОВ «Баранівський фарфоровий завод», що відбулася 25.04.2007 року, новим власником стало чеське підприємство «MANUFAKTURA PIRKENHAMMER I.S. ORIGINAL PORCELAN FABRIK BREZOVA s.r.o.», у душах працівників заводу з’явилась надія, що нарешті прийшов той «довгоочікуваний» господар, який купив завод не для чергової продажі, а який дійсно проведе серйозну технічну та виробничу модернізацію і відродить колишню славу фарфорового виробництва у м.Баранівка. Читачам «Звягель-Інформу» розповідає директор підприємства Віктор Арсентійович КУЛАКЕВИЧ:
— Завод був куплений з численними боргами: по заробітній платі, були значні борги по сплаті зборів з різних податків до бюджетів і фондів. Новий власник при купівлі заводу перше, що пообіцяв, — це погасити заборгованість по заробітній платі. Так і було зроблено — одразу після придбання заводу новий господар сплатив заборгованість по заробітній платі, що дійсно підкреслює те, що він виконує свої обіцянки, що слова не розходяться з ділом.
На даний час новий власник інвестував у розвиток підприємства близько 14 мільйонів доларів США. Окрім грошових коштів, на підприємство надходить обладнання світових лідерів для виробництва фарфорових виробів та керамічної плитки.
Безумовно, не все вдавалось відразу, новий власник приніс нові погляди на організацію виробничого та трудового процесу. Люди з острахом дивились на нововведення, що запроваджував новий власник. Ті, хто не зрозумів намірів нового господаря, пішли шукати кращого хліба, ті, хто повірив у серйозність намірів,— став пліч-о-пліч з ним брати активну участь у відбудові фарфорового виробництва, розуміючи, що їхні зусилля не є марними, що вони відновлюють славну традицію баранівських фарфоровиків, створюють робочі місця для майбутніх працівників заводу, якими можуть стати їх діти та онуки.
Помітивши те, що люди згуртувалися навколо ідеї виробництва якісного світового фарфору, в свою чергу, власник не на словах, а на ділі вирішив проявити турботу по відношенню до працівників підприємства, які вкладають частку себе в рідне виробництво. Яскравим прикладом цього є те, що на місці колишніх виробничих цехів, робота в яких була зі шкідливими умовами праці (наприклад, такий, як капсульний цех), вирішено побудувати профілакторій. Ці будівлі були розташовані неподалік річки Случ, немов сама природа навіює думку на те, що є неприпустимим розташування виробничих цехів на її мальовничих берегах, тим більше, що неподалік розташовані паркова та житлова зона. Власник розуміє, що саме після важкого робочого дня в тихому затінку дерев, милуючись краєвидами рідного краю, люди зможуть відновлювати сили, тому і прийняв рішення про те, що саме тут потрібно розташувати профілакторій. Він міг би розташувати на цьому місці виробничі приміщення, але цього не зробив, чим не підтвердив уставлену думку про те, що для роботодавця важливіше прибутки — ніж соціальний побут.
Власник підприємства, на відміну від інших інвесторів, не виводить свій капітал з України, а, навпаки, інвестує в розвиток підприємства, він вірить в те, що саме та команда однодумців, яка сформувалась на підприємстві, подолає всі труднощі та перешкоди, котрі будуть на шляху відродження виробництва, що прекрасні вироби баранівських майстрів радуватимуть не тільки людей в Україні, а і за її межами.