Коли від агента дільничному лейтенанту Пильненькому надійшов сигнал про чергові витівки Баби Яги, той одразу з перевіркою почухрав до Дрімучого лісу.
Та Баба Яга ще здалеку запримітила дільничного. Вона шпарко вскочила в поточену шашелем ступу і мотнула до резиденції Кощія Безсмертного. А жив той високо в горах. І дороги до нього не було.
— Ну що ж, — у вус осміхнувся Пильненький. — Вічно не літатимеш. До свого теремка на курячих ногах таки повернешся.
Баба Яга повернулася додому пізно ввечері. Нагодувала свого чорного кота Баюна, протопила в печі і лягла спати.
А вранці, коли з-за старезних дубів викотилося сонце, Баба Яга, підперши гостро-довгувате підборіддя шкарубкою долонею, дивилася з вікна на галявину. Слухала веселий спів птахів, що повернулися з вирію. Поряд, на підвіконні, сидів Баюн.
Раптом кіт нашорошився. Протяжно нявкнув.
До теремка на коні під’їжджав Іван-дурак. З луком за спиною.
— Чолом тобі, Баба Яга!
— Чолом, чолом! — непривітно відказала Баба Яга і спитала: — Чого вештаєшся Іване-дураку?
— На нічліг пустиш?
— А ти і справді, Іване, дурень. Стара я вже для цього…
— Мені б ніч переспати. У баньці попаритися. Повечеряти добре.
— Іване! Чалапай далі на своїй шкапі, поки я добра!
— Зла ти.
— Шуруй, шуруй, зайдо!
Іван-дурак і «почалапав» далі.
Тут на літаючій тарілці інопланетяни прилетіли. За самогоном. Баба Яга їм дала вогненної водиці. За срібло-злато.
Гуманоїди біля свого корабля і «накрили стіл».
А за якийсь час Баюн знову сердито нявкнув.
— Кого там ще чорти несуть? О! Дільничний! Цур тобі і пек тобі! ? Гей! Корчі-страшила! — гукнула Баба Яга до лісу. — Ану помніть кісточки тому чесному законнику! А то внадився!
І заворушилися на узліссі величезні, почорнілі від негоди дубові корчі-страшила. І посунули на лейтенанта Пильненького.
Але той був не з лякливих. Вийняв з кобури чудернацьку зброю і почав стріляти в чудовиськ.
Ті й спалахнули, мов солома, і швидко згоріли.
Баба Яга тільки зло й подумала: «Бач, яку круту зброю має, харцизяка!»
Дільничний, ніби нічого не трапилося, чемненько привітався:
— Здраствуйте, бабусю!
— Яка я тобі баба? — огризнулася та. — Я — Баба Яга! Кістяна нога! І рука в мене дерев’яна! Треба знати!
— Здрастуйте, Бабо Яго!
— Здоров був, молодець! І чого тебе до мене, кгм, прийшло?
— Сигнал на вас надійшов.
— Який ще в біса сигнал?!
— Самогоноварінням займаєтеся.
— Сорока на хвості принесла?
— Може, й сорока.
— Брехуха вона несусвітня! Весь Дрімучий ліс знає!
— А он двоє інопланетян біля свого апарата співають, аж гай шумить! Чи не ви їх напоїли?
— Та вони самі вже піддаті прилетіли.
— Я вас уже раз попереджав. Ви знову взялися за своє?
— А як мені жить? Пенсії я не отримую.
— Працювати треба було. І пенсія була б.
— Молодий ти та зелений, молодець. Усе життя — у труді.
— Та бачу вже в якому труді. Он бачу і комп’ютер нічогенький маєш!
— Та зависаю в чаті. Тролю трохи.
— Ну, дурити людей і вводити їх у сум’яття це — ваша професія!
— Та що ти, молодець! Я — добра Баба Яга.
— Хто б говорив… А, втім, повернемося до вашого незаконного ремесла.
— Ех… — замислено мовила Баба Яга. І прозаїчно додала: — Самогон — це ж поезія! У лукомор’я дуб зелений…
— Ти мені, бабко, баки не забивай!
— Баба Яга я! І не ший мені діло! Ех, може, трусонути стариною! Молодець, може, лишишся на ніч, га?
— Знаю я ваші ночі. Не одного туриста на лопаті в піч саджала.
— І ти, бачу, дурень. Хоч і при…
— Що?!
— Іван-дурак заїжджав…
— По самогон?
— На нічліг просився. То я його відшила. Дурень він і є дурень. А ти — розумний. Хитрий. То лишишся на ніч?
— Коротше так, Баба Яга! Варитимеш свою отруту…
— Нормальне пальне.
— А чого тоді Кощій Безсмертний не п’є вашого пійла?
— Та він непитущий!
— Нічого, я ще до нього доберуся! Сигнали і на нього маю.
— Молодець, не криши на Кощія Безсмертного батон.
— Словом так. Якщо ще на вас надійде сигнал, то…
— А для мене закони неписані!
— Як так не писані?
— Бо я живу в Дрімучому лісі! Далеко від цивілізації! І закони…
— Закон — для всіх один! — вигукнув Пильненький. — І покараємо!
— Ой, молодець. Молодо-зелено.
— Я вас попередив.
Але Баба Яга знову не послухалася. Варила і далі свою варенуху.
І якогось дня дільничний Пильненький застав Бабу Ягу за її «роботою». І викликав Пильненький підкріплення. Конфіскували самогонний апарат. А також самогон. Та Бабу Ягу до відповідальності притягти не встигли. Вона залягла на дно. У Кощія Безсмертного. Поки що…