www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика


Художники

09 Квітня 2021 | Оприлюднив: | 16 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Художник Амвросій Сухострат вважав себе незвичайним художником. Певний час йога вабила графіка. Затим — малярство. А останнім часом митець почав поєднувати одне з другим.
А ще Амвросій Сухострат мав неабиякий хист до копіювання витворів відомих художників.
Часом свої чудо-творіння Амвросій Сухострат продавав на базарі. Дехто його картини купував.
Ось і цього дня до художника підійшов чоловік років сорока п’яти. Він уважно обдивився графічні й олійні роботи, а на одній із них зупинив свій погляд.
Амвросій Сухострат напружено стежив за цікавим. Нервував.
— Хм… Цікаво, — пошкрябуючи ріденьку рудувату борідку, задумливо мовив цікавий. І знову додав: — Цікаво…
— Що? Що? — не витримали нерви в Амвросія Сухострата.
Чоловік із борідкою наче не почув художника:
— Пейзаж олією…
— Ну! — нетерпеливилося митцю.
І той поставив вердикт:
— Щось у цій картині є.
— Звичайно, є! — полегшено перевів подих Амвросій Сухострат.
— Цікаві барви. Широкий колорит, — знову замислено мовив чоловік із борідкою. — Цікава робота.
«Робота» і справді була цікавою. Хоча, як на пересічну людину, звичайний пейзаж. Маки в полі. На задньому плані — якісь невисокі дерева. Зрештою, багато хто з художників малював маки в полі і позаду них — дерева або кущі.
— А ви — художник? — раптом спитав Амвросій Сухострат у поціновувача його таланту.
Той замислено посміхнувся.
— Колись пробував, — по хвилі відказав він. — Але… Та то не важливо.
— Так, так, — ніяково затупцяв Амвросій Сухострат. За хвилю знайшовся. — І який, вибачте, був ваш напрямок?
— Фантасмагорична графіка.
— О! — неабияк здивувався Амвросій Сухострат. — Це ж чудово! — А чому… Як би вам сказати… Закинули таке цікаве мистецтво?
Чоловік із борідкою чогось зам’явся, захвилювався.
Та митець із «пейзажем з олією» швиденько перескочив на інше:
— А скажіть, будь ласка, шановний. Картини пишуть чи малюють?
— Кому як?
— Тобто?
— А чому ви це питаєте?
— Моя дружина, правда, колишня, упевнено мені доводила, що картини малюють.
— І в чому полягали її «доводи»?
— Вона мені постійно довбала в голову, що картини малюють, а письмо пишуть.
Чоловік із борідкою всміхнувся. Відтак хитрувато зауважив:
— А знаєте, добродію, я й досі потроху підмальовую. Чи-то, пописую.
Обидва художники гучно зареготали.
Потім чоловік із борідкою представився:
— Валентин Борисович. Куткевич.
— Дуже приємно!
Куткевич махнув вказівкою на «пейзаж олією»:
— Я б цю роботу у вас купив.
Сухострат від хвилювання перепитав:
— Яку саме?
— Та ось оці маки.
— Будь ласка! Будь ласка! То, говорите, — клопочучись біля картини, вів Сухострат, — «підмальовуєте-пописуєте», хе-хе?
— Та є таке.
— А ви не проти, шановний, якщо диспут на мистецьку тему ми продовжимо, так би мовити, за чашкою кави. Або…
— Можна, — швидко і твердо відказав Куткевич.
Однак Сухострат повів Куткевича до себе додому.
Була і кава, і напої поміцніші.
Бесіда лилася тепла, дружня.
Сухострат несподівано спитав у колеги:
— А які сучасні художники вам подобаються?
— Наші?
— Умгу.
— Труш.
— То великий митець!
— Поярков!
— Серьога? Поярков? Пхе!
Куткевич здивовано звів на Сухострата очі. Спитав:
— Чого ви так про нього? Художник незвичайний. Можна сказати, вулкан оптимізму! Виставки, конкурси. Стрімка кар’єра. Зрештою, Поярков увійшов до числа найвідоміших ілюстраторів світу. Він створив свою теорію… Кгм… Фантасмагорична графіка.
— То ви його копіювали? — злорадно кинув Сухострат.
— Чому копіював? — ніяково відказав Куткевич. — Я шукав себе.
Сухострат уїдливо спитав:
— І знайшли?
— А що вас так розізлило? Поярков? То я кажу… До речі! — Куткевич витріщився на «пейзаж олією». А відтак важко задихав. Потім перевів погляд на Сухострата. — Це ж… Це ж… — Йому бракувало слів. — Це ж — копія з картини Пояркова!
Сухострат насупився. Довго мовчав.
Потім налив у чарки горілки. Роблено всміхнувшись, запропонував:
— Вип’ємо! За нас! Тих, хто творить красу! А краса, як відомо, урятує світ!
Куткевич лише кивнув головою, але випив. Спиртне розбирало. І він втрачав орієнтацію. Знову повернувся до попередньої теми:
— Якщо відверто, то деякі роботи Пояркова мені де в чому нагадують Сальвадора Далі.
— Та що ви з тим Поярковим! — зірвався на крик Сухострат. — Мазанина!
Куткевич підвівся. Підійшов до однієї з картин Сухострата, що стояла на високій підставці. Його розізлив вислів оцього дилетанта про справжніх митців. І він тицьнув пальцем у картину:
— Це ваші… мазанини не коштують ламаної копійки!
Щоправда, тицьнув гість не пальцем, а… виделкою, що була в нього в руках.
Куткевич, побачивши, що натворив, аж сторопів:
— Вибачте. Я не помітив…
— Чого «не помітив»? Чого «не помітив», вандал? — Сухострат узяв зі стола ножа і посунув на Куткевича.
Той мотнув убік, забіг за стіл.
Та Сухострат знову кинувся до «вандала». Замахнувся ножем.
Але Куткевич випередив нападника. Торохнув того по голові пляшкою з недопитим спиртним.
Сухострат «гекнув» і повалився на підлогу.
Куткевич якусь хвилю розгублено дивився на нерухомого господаря оселі, а відтак, замислено звівши докупи густі брови, рушив до виходу.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,