На вимогу патруля старенький «фордик» збавив швидкість і пригальмував на обочині.
— Сержант Копиця! — козирнувши, представився поліцейський.
«І справді копиця. І не об’їдеш зразу! — подумав сухорлявий водій і подалі відсунувся від не набагато опущеного віконця.
— Перевірка документів! — нагадав про себе патрульний Копиця і, зігнувшись, зазирнув до салону авто.
Однак водій уже сидів по центру легковика. На краях двох сидінь. Між його ніг стирчала ручка перемикання передач.
Сержант випростався, щось подумав і знову нахилився до віконця.
Власник авто вже був у масці, натягнутій по самісінькі очі.
— Ваші документи!
— Н-навіщо?
— Злочинця розшукуємо.
— Я схожий на злочинця?
— Піди розберися, хто із вас «ху із ху»!
— Ви тут, будь ласка, не розпускайте язика!
— Це вислів такий.
— Га?
— Маску зніміть!
— Не зніму! — водій швидко передислокувався на пасажирське сидіння.
«Мабуть, це той, кого ми шукаємо, — подумав сержант. — Дивно себе поводить. Обережний, хитрий! Треба цього субчика колоти далі».
— Ваші документи!
— Навіщо?
— Такий порядок!
— Який?
— Ви що, перший раз замужем?
— Ніколи не був. А ви були замужем?
Сержант Копиця пильно подивився на водія «Форда». Подумав: «Злочинець чи псих?»
Власник старенької іномарки й собі думав: «Поліцейський чи бандит?..»
Сержант наказав:
— Вийдіть із машини!
Водій спиною притиснувся до дверцят:
— Не вийду!
— Чому?
— А може, ви заразний!
— Я схожий на хворого?
— Ху із ху!
— Швидко хапаєте науку! Вийдіть із машини!
— Не вийду.
— Чому?
— Пошесть усяка гуляє.
— Тоді пересядьте поближче.
— Не пересяду.
— Чому?
— У вас маска під ніс залізла.
— Хм... — патрульний насунув маску на ніс. — Тепер вийдете з машини?
— Ні.
— Чому?
— Маску вище підтягніть.
— Та куди вже?
— До очей.
Сержант і це прохання виконав.
— А тепер…
— Усе одно не вийду!
— Та ви…
— За мною — закон!
— Так чого ж ви з мене кровицю стільки пили?
— Я?
— Дайте ваші права!
— Не дам!
— Чому?
— Ви руки мили?
— Мама мія!
— Це хто така?
— Ви це… Нізвідки не втікали?
— У смислі?
— Ну, з отого… з жовтого дому?
— Я живу в білому. І знаєте, шановний страж порядку, що?
— Що?
— Залиште мене в спокої і йдіть у люди з добром і миром.
— Ви батюшка?
— Ні. Піп.
— А яка різниця?
— Піп — моє прізвище. Іван Іванович. А вас?
— Іван Петрович. Коп… Коп… Та що це тут за дурдом діється?!
— Який дурдом? — спитав напарник сержанта, який досі стояв осторонь, а це підійшов до нього.
Копиця шепотом коротко переказав ситуацію колезі.
Той також прошепотів:
— Так нехай їде к бісу! Навіщо нам на голову ще одна вавка?
— Залізна логіка!
І дивака на старенькому «фордику» відпустили.
Аж тут напарник сержанта Копиці раптом похопився:
— А якщо він і справді божевільний? А якщо він таку аварію влаштує на дорозі… Знаєш, що нам за це буде?
— Дзвонимо сусідам по лінії!
Приблизно через хвилин тридцять-сорок зателефонували «сусіди»-колеги:
— Що за приколи?
— Тобто?
— Що за психа ви нам підкинули?
— Затримали?
— Та ні, відпустили…