www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика


«Прибацаний»

14 Травня 2021 | Оприлюднив: | 28 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Вони познайомилися тривіально.
Ольга Коваль під легким «шафе» простувала тротуаром. Поверталася від подруги, котра цього дня святкувала день народження.
Неподалік світлофора біля молодої жінки зупинився легковик.
Опустилося скло і вистромилася голова чоловіка середніх літ. Він весело спитав:
— Мадемуазель, підвезти?
Ольга, скоса кинувши погляд на незнайомця, кинула, що спало на думку:
— Ага! Фрау-мадам!
— А чого так сердито, фрау-мадам?
Молодичка відвернулася він настири-водія, ховаючи в комір куртки усмішку.
Авто неквапом їхало поруч із Ольгою.
Водій вдався до компліменту:
— А ти нічогенька, симпатична!
— Фе, як банально! — фиркнула Ольга і пришвидшила крок.
Надав швидкості легковику і водій-прилипало.
— Сідай, підвезу.
— А ми хіба на «ти»?
— Вибачте, панянко! Мене Звуть Кузьма. Кузьма Кринько.
— І що?
— Я таксую. А народу мало. Тож…
— У вас фішки на машині немає.
— Я приватник. Підробляю.
— А раптом ви маніяк?
Кузьма Кринько гучно розсміявся. А затим, дещо вгамувавшись, спитав:
— А які вони? Маніяки?
— А такі… Спочатку прикидаються добренькими, а потім…
— А «потім»?
— Самі знаєте! — сердито кинула Ольга і, спіткнувшись, ледь не впала.
Водій легковика знову розсміявся і хотів уже їхати далі, та тут симпатична незнайомка несподівано крикнула:
— Стій! Я їду.
— Оц-це інша справа!
Хоч був і пізній час, однак біля багатоповерхового будинку, у якому мешкала Ольга, тинялася молодь.
Кузьма напрошувався «на чашечку чаю».
Та Ольга заперечливо крутнула головою:
— Надто ви швидкі й гарячі?
— А хіба це погано? — вхопився він за слово.
— Був у мене вже один «швидкий і гарячий»… — почала замислено Ольга й недоговорила.
— Гаразд, — спохмурнів таксист-приватник і, сівши в салон авто, усе ж весело проговорив: — Але я сподіваюся на зустріч!
— Побачимо…
Та вони зустрілися.
І знову випадково. А може, й не випадково…
— Ви за мною стежите? — спитала Ольга Кузьму Кринька, коли той зупинився на своєму авто біля одного з переходів, який хотіла перейти Коваль.
— Навіть і не думав, — здивовано відказав Кузьма. — А може… це доля?
— Ой! — скривившись, відмахнулась Ольга.
— Сідай у машину.
— Ми вже на «ти»?
— Ох-хо-хо…
Але вона сіла.
З того часу вони бачилися частіше. А згодом почали жити разом.
Та одного разу Кузьма зізнався Ользі, що він сидів у тюрмі.
Щоправда, з уст Кузьми (ще з першого дня їх зустрічі) часом злітали словосполучення неетичного вжитку, однак від щойно почутого була ошелешена.
— Ти сидів?
— Ну, чалився.
— За що?
— Та за дурницю одну.
— Яку дурницю?
— Ти чого в натурі?
— У якому сенсі?
— Ну… була бійка. Я взяв усе на себе.
— Довго сидів?
— Три з половиною.
— І так швидко навчився отого «арго»?
— Для цього часу було достатньо.

* * *

Хтозна чи повірила Кринькові Ольга, але вони не розбіглися. Проте частіше стали сваритися. І Кузьма вже не кожну ніч ночував удома.
А якось при черговій сварці Ольга обізвала свого співмешканця «чортом».
Той вибухнув гнівом:
— Ти шо гониш, дура?..
…Серед кримінальників «чорт» — це людина, котра не має ваги (авторитету, або просто наркоман).
Кузьма тоді просто збісився. Зі злості розбив свій мобільний телефон. Потім рвонув до кімнати і повернувся звідти вже з гранатою в руках.
— Підірву, шмара!
На диво, Ольга не злякалася. Спокійно мовила:
— Кузьма. Іди. І більше не приходь.
І він пішов.
Та через кілька днів Кузьма здибався з Ольгою в місцевому парку.
— Ти?
— Ну, я.
«Таки стежить», — сердито подумала Ольга. А вголос сказала:
— Я поспішаю.
Кузьма намагався її спинити:
— Почекай. Поговоримо.
— Нема нам про що говорити. Я думала, що в нас буде все інакше.
— Пробач. Я… Змінюся.
— Прощавай.
І вона рушила липовою алеєю до виходу.
Кузьма кинувся за Ольгою. Жорстко схопив її за руку.
Ольга скрикнула. Намагалася вирватися з цупких рук колишнього співмешканця. Однак той учепився, мов кліщами.
У конфлікт втрутилися кілька парубків. Один із них проказав:
— Ти чого, прибацаний?
І тут у Кузьми повністю «зірвало дах». Він вихопив із кишені гранату.
— Усім кінець! — рявкнув він і, висмикнувши чеку, кинув небезпечний пристрій під ноги хлопцям.
Ті вмить розбіглися хто куди.
Побіг і Кузьма.
Пролунав вибух…

* * *

Одного хлопця таки поранило. А ще внаслідок вибуху утворилася чимала воронка на асфальті.
Ользі пощастило. На той момент вона вже трохи відійшла від місця сутички і звернула за кам’яну стінку, яку також посікло…
А затим до парку під’їхало кілька поліцейських машин із увімкненими мигалками.

(Імена в матеріалі замінено)
Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,