Після того, як три роки тому в місті згорів молодіжний осередок (колишній кінотеатр Щорса), змінилося життя багатьох, хто там працював. Тренерам спортивних секцій довелося шукати кращої долі деінде. Хтось продовжив працювати в місцевому спорті, а хтось повністю змінив свою діяльність. На згарищі чиєїсь безвідповідальності і непокараності (винних у підпалі кінотеатру досі не названо) залишилося покликання, із яким не так просто попрощатися.
Тренер Олександр Нагорнюк готував боксерів, які здобували перемоги для міста, тепер працює в Чехії, у місті Прибрам. Наша розмова відбулася 19 травня — саме в той день, коли у 2018-му році згорів Молодіжний центр.
— Олександре, які твої думки з приводу того, що винних у підпалі досі не встановлено, а заклад стоїть за парканом і не відновлюється?
— За кордоном справу давно було б вирішено: винних — покарано, а постраждалим виплачено страхову компенсацію. Якщо конкретно щодо спорту, то чехи з великою повагою ставляться до тих, хто ним займається.
— З цікавістю спостерігаємо за твоїми постами у Фейсбуці про Чехію. Розкажи, де знайшов собі там застосування і чому відомий тренер поїхав із Новограда?
— Була така життєва необхідність. Треба було рухатися далі, заробляти. Звісно, що з великою вдячністю згадую роботу в місцевій галузі спорту, у спортивній дитячо-юнацькій школі, клубі «Євробокс». Цей досвід дав мені додатковий старт у Чехії, де, окрім основної роботи, активно займаюся фізичною культурою для підтримки морального духу і фізичної форми.
— Тобто, ти не випадково в Чехії підіймаєш штангу, бігаєш кроси і плаваєш узимку? — Я багато років присвятив фізичній культурі. Проходив практику інструктором в оздоровчому садочку №16, працював учителем фізкультури в багатьох школах. До речі, мої танцювальні здібності розвинулися в школі №10, коли на великій перерві ми займалися з учнями гімнастичними вправами під ритмічну музику. Це було дуже цікаво. Потім я навчав дітей боксу. Отримую величезне задоволення від занять спортом.
По приїзді в Чехію мені це дійсно знадобилося. Після роботи на будівництві я відвідую спортзали. Вразила дружелюбна чеська ментальність.
— У чому саме помітна дружелюбність чехів?
— Уяви собі: біжиш, і кожен зустрічний із тобою вітається. Це їх ментальність. Уже на другий день у спортзалі люди починають вітатися з тобою і розпитувати, як справи. Чехи дуже комунікабельні і толерантні. Багато знайомств відбувається саме на спортивних майданчиках.
Можеш грати в баскетбол — і до тебе обов’язково хтось приєднається. Або ти до когось. І старше покоління, і діти, і підлітки активно займаються спортом. Це дуже позитивні емоції.
— Доводилося бачити, як ти займаєшся моржуванням. Раніше це теж полюбляв?
— Ні. Чехія надихнула. Розумієш, коли почався суворий карантин, то форму втрачати не хотілося. Спортзали зачинили, а парк залишили. Сюди на ставок приходять купатися цілими сім’ями, компаніями. Люди таким чином знайомляться, спілкуються. Я теж вирішив спробувати. І не пошкодував.
Парк зроблений дуже компактно і зручно: бігові доріжки, різні спортивні майданчики, чиста водойма, місця для відпочинку. Його подарував Чехії Євросоюз. Гурт «Queen» перед карантином давав тут безкоштовний концерт.
— Які враження від моржування заробітчанина в Чехії?
— Ніколи не міг подумати, що поїду в Європу і цим займатимуся. Переконався, що водне загартування дає надзвичайно позитивний, омолоджувальний ефект на організм. Старші люди мають таку шкіру, як у дітей. Це дуже впадає в очі, відрізняє їх «стареньких» від наших. Я теж став здоровіше почуватися.
— Якісь цікаві випадки траплялися з тобою в Чехії?
— Парк працює до 21-ї години. Я приходжу займатися пізно, після роботи. Якось побігав, одягнув навушники і стрибаю собі на скакалці. Бачу: під’їхали поліціянти, поставили поруч машину, стоять. Я далі стрибаю. Вони дивляться. Минає кілька хвилин, я зупинився. Тоді вони підходять і кажуть: «Вибачте, але парк зачиняється. Просимо вас його залишити». Тобто, вони чекали, поки я закінчу вправу…. Уявляєш?! Я був здивований таким чемним ставленням до відвідувачів.
— У мережі тебе охрестили «танцюючим» бігуном, бо часто виставляєш відео з пробіжок, де демонструєш запальні танці. Впроваджуєш творчий підхід до тренувань?
— Такий у мене зараз стан душі. Розумієш, у Новограді я був пригнічений станом справ, проблем, а там, хоч і на заробітках, відчуваєш свіже дихання життя. Є можливість побачити історичні місця, давню архітектуру, маєш нові знайомства, поштовх до саморозвитку.
Якось чешка запитала, скільки мені років. Я пожартував, що 40, хоч насправді мені 48. А вона каже: «О, ви дуже добре виглядаєте, як на 40 років» (сміється — авт.).
Менталітет європейців, зауважу, учить європейськості. Найперше вражає їх чемність. Я тепер приїжджаю в Україну і скрізь кажу: «добрий день» і «до побачення», як у чехів навчився. Вихованість має бути закладена в ментальності народу. Маємо над цим працювати,бо саме з цього починаються зміни.
Про Україну мене якось у супермаркеті запитали: ваш президент — Путін? То я провів лекцію, що це — агресор, який розпочав війну на Сході України, через кілька хвилин мене слухав увесь обслуговуючий персонал магазину. Тепер щоразу, коли приходжу на закупи, розпитують про Україну.
Моя мрія — побувати в усіх країнах Європи. Цікаво, що тури в Німеччину, Італію коштують по 50 євро, а це — один день мені треба попрацювати. Зрозумів, наскільки доступними є подорожі за кордоном.
— Судячи з постів, які кидаєш у мережу, тобі хочеться не лише ділитися позитивним настроєм, а й певним меседжем. У чому він полягає?
— Головний меседж у тому, що де б ви не були і що б не відбувалося у вашому житті, — знайдіть кілька хвилин, щоб погуляти на свіжому повітрі, поплавати, позайматися фізичними вправами чи на турніку. І тоді значно швидше прийде розуміння, що позитив у житті можна знайти завжди. Ніколи не пізно змінити думки в кращий бік!
Я люблю гуляти на Карловому мосту в Празі, де бачиш туристів різних національностей, стародавню архітектуру. Це мене дуже заряджає.
— Несподівана історія заробітчанина, який, приїхавши із заробітків, настільки жваво розповідає не про роботу, а про активний відпочинок і спорт. Тобі вертається твій позитивний настрій?
— Однозначно. Скажу більше. Своїми постами я врятував одну українку від затяжної 10-річної депресії. Уявляєш? Вона розповідала, що втратила сина, багато грошей роками витрачала на психологів. Побачивши, яким чином спорт допомагає мені зберігати стійкість духу, перейнялася моєю енергію. Щодня заряджалася моїми позитивними відео, танцями під час пробіжки. Згодом вона щиро подякувала за позитивне перезавантаження.
Люди, колеги по спорту, друзі мені часто пишуть: «Саня, закинь якесь позитивне відео. Це дуже заряджає».
— Що тебе в Чехії найбільше вразило?
— Я вже казав, але повторюся: їхня дружелюбність. Скажімо, я взяв штангу підняти, а він біля мене стоїть і вже хоче допомогти. Ще вони після себе турніки протирають.
Якось у спортзалі одному чехові я показав, як правильно треба бити грушу. На знак вдячності він подарував мені квиток на бій Тайсона Фьюрі, який свого часу відправив нашого Володимира Кличка на пенсію. І показав автограф Майка Тайсона.
Я приїхав у Чехію на заробітки, а мені відкрився зовсім інший світ.
— Коли сьогодні повертаєшся в Новоград і бачиш спаленим заклад, що став останнім твоїм місцем роботи в рідному місті… Які думки в тебе виникають?
— Згадую емоції тренерів, котрі позбулися всього напрацьованого за довгі роки. Я працював там чотири роки, а потім хтось узяв і все те спалив. Винних досі не знайшли. Багато хто пам’ятає мої гнівні пости про колишнього мера. Так, у дечому я занадто агресивно висловлювався щодо Весельського, але мало хто розуміє, наскільки боляче було людям отак безглуздо втратити роботу.
Це все одно, що вийняти з людей душі і спалити. Окрім того, що кінотеатр був історичною пам’яткою, це ще багаторічні надбання професіоналів.
Замість того, аби їхати на роботу в Чехію, я теж міг би свою енергію та досвід використати на благо Новограда-Волинського.
— Чехословаччина колись поділилася на дві країни. Яке ставлення між чехами і словаками зараз? Чи є в них територіальні, мовні претензії один до одного?
— Вони абсолютно не агресивні, жодних претензій немає. Словаки живуть дещо гірше, але ставлення мирне. Таке враження, що вони не проти знову об’єднатися.
— Дякую за цікаву розмову. Успіхів!
— І я тобі щиро дякую!