www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика


Свинцевий «град»

28 Травня 2021 | Оприлюднив: | 25 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Йшов другий рік війни…
Одного ранку командир зв’язківців, капітан Шатенко, викликав до себе командира взводу лейтенанта Саєнка.


Коли підлеглий зайшов до пункту управління зв’язком, Шатенко відразу перейшов до справи:
— Цієї ночі диверсійна група вчинила спробу прориву на одній із ділянок наших передових позицій. Та ви вже, мабуть, поінформовані?
Саєнко мовчки кивнув.
— Так ось, — вів далі Шатенко. — Наші вояки ворожу атаку відбили. З боку диверсантів є втрати. У нас є поранені. На щастя, легко. Троє. Хоча… Це — під час зіткнення з диверсантами. Але трохи згодом бойовики відкрили щільний мінометний вогонь по наших позиціях, щоб дати можливість своїй групі відійти до місця розташування. Що там діється, — невідомо. З ними втрачено зв’язок. Через перебитий польовий кабель. Одне слово, треба
чимшвидше його відновити. Адже «гради» гатять несподівано, і про них треба повідомляти бійців, щоб вони вчасно могли хоронитися в укриттях.
Лейтенант Саєнко виструнчився.
— Я готовий виконати завдання, товаришу капітане!
Шатенко, змучений останніми безсонними ночами, утомлено махнув рукою:
— Та не тягнися ти так…
— Дозвольте йти, пане капітане?
— Ще не все. Підбери собі надійного помічника.
— Є такий!
— Прізвище?
— Ломака.
— Відчайдушний вояка. Нерідко намарне ризикує життям.
— Я його, коли треба, приструнчую. Усе буде нормально.
— Знаю я ваше «нормально»! Минулого разу злегковажили, ув’язалися в перестрілку і ледь вискочили з-під мінометного вогню. Добре хоч «градами» не накрили.
Лейтенант Саєнко усміхнувся самими очами:
— Війна, пане-товаришу капітане.
— Війна… — замислено повторив Шатенко і собі усміхнувся. — Ви би вже щось одне: чи пан, чи товариш. Хоча… Хоча з часом матимемо таки свій новий статут. Щодо звертання до рядових, сержантів, офіцерів. А зараз іде війна. Не до цього. Тож поки, як виходить. — І капітан по-батьківському додав: — Бережіть себе, хлопці.
— Постараємось.
— Тоді з Богом!

* * *

Сержант Ломака увійшов до землянки і за уставом відрапортував:
— Товаришу лейтенанте! Сержант Ломака за вашим викликом прибув!
Саєнко здивовано обвів поглядом бійця.
— Що це ти, Ломако, гранатами обвішався, ніби в атаку зібрався?
— Хтозна-що може бути. Он уночі, гаспиди, полізли. І все ж, війна йде.
— Війна…

* * *

На завдання лейтенант Саєнко і сержант Ломака вирушили на старенькій бронемашині БМП-1. Минувши горбисту місцевість, зв’язківці заїхали в долинку.
— Тут залишимо машину, — тихо мовив Саєнко, пильно вглядаючись у кожен горбок, кожен кущик. Хтозна, може, за ними зачаїлися вороги і вичікують слушного моменту, аби випустити в тебе кілька черг із «калаша». Хіба такого не траплялося?..
Рядовому Прищепі, водію, Саєнко наказав відійти подалі від БМП і залягти в якійсь заглибині.
— Сам, брате, знаєш, — нагадав бійцю лейтенант. — Виявлять «бронік» — і пряме влучання.
Невдовзі відшукали перебитий польовий кабель. Відновили зв’язок з передовою.
Зв’язалися з колегою:
— Сімакович, ти?
— Та я!
— Як ся маєш, чортяко?
— Не діждуться москалі!
— Оце в «десятку»! Що у вас там?
— Потріпало трохи…
А ще з’ясувалося, що після нічного мінометного обстрілу серед наших вояків ні втрат, ні поранених немає. Бійці відчували, що з ворожого боку можуть відкрити вогонь з більш потужнішої зброї, тому завбачливо схоронилися в укриттях.
— Сімакович!
— На зв’язку!
— Ну, нам пора на базу. Естафету передаємо командирам! Бувай, козаче! Хай щастить!
— Навзаєм!

* * *

І їх помітили. І почали гатити з «Градів».
Саєнко і Ломака впали ниць і поповзли.
Звідусіль гучно лунали вибухи, здіймаючи хмарища груддя і пилу. Усе навколо дрижало. Над головами свистіли осколки. Закладало вуха. За шию насипалася земля. Запорошувало очі…
Часом українським бійцям-зв’язківцям траплялися вирви від вибухівок, і вони скочувалися в них. Та якусь часинку перепочивши, вони видряпувалися вгору і повзли далі.
І доповзли. До долинки.
Украй виснажені, ошелешені.
Скотившись в долинку, Ломака в нервовому шоці то хихотів, то реготав.
А Саєнко, важко хапнувши губами повітря, прошепотів:
— У сорочці родилися…
Мов з-під землі виринув рядовий Прищепа.
— Цілі, товаришу командире?!
Капітан невпевнено відказав:
— Поки не знаю…
Тут отямився Ломака:
— Товаришу лейтенанте, може, гахнемо по них?
— Здурів? — присадив запал сержанта Саєнко. — Вони у відповідь так шарахнуть «градами», що від нашої «беемпешки» і гайки не лишиться! Прищепа!
— Я!
— На базу!
— Єсть на базу!

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,