Крутий хлопець

Вони зустрілись у дворі.
Сніжана чогось була сердита.
— Ти де пропадав?
Віталій винувато відказав:
— Предки припахали. А ти як?
— Повний відстій!
— Ти чо, Сніжок? Кльовий день!
— Ну ти і тормоз, Віталька…
— Не догнав.
— Гроші є?
— Немає.
— Фу!
— Тобі навіщо?
— «Бренді» хочу.
— А в тебе відкидний прикид, Сніжок!
— Пхе! Тільки побачив.
Віталію — п’ятнадцять років, Сніжані — чотирнадцять. Мешкають вони в одному будинку, але в різних під’їздах. Навчаються в одній школі, в одному класі.
На Сніжані були нові джинси в дірках, на колінах і стегнах. Крізь білу блузку випиналися невеличкі груденята, чітко окреслюючи темні сосочки.
— Віта-алька, — жалібно протягла Сніжана.
— Ну?
— «Брендюшку» хочу.
— А де я її візьму?
— Пхе! Який же ти після цього мачо?
— А я що, на нього претендую?
— Пхе!
— Лади. Чекай!
Віталій різко повернувся і рушив до сусіднього будинку.
Сніжана здивовано гукнула юнака:
— Віталько! Ти куди?
— Туди! — загадково з посмішкою кинув на ходу Віталій. — Скоро повернуся. Буде тобі «Бренді».
— Реально?
— Чисто конкретно!
— Ура!
* * *

Віталій був відсутній години півтори.
Сніжана, сидячи на лавці у дворі, ображено кинула:
— А казав, що швидко.
— Не вийшло.
— Що це в тебе?
— Пакет.
— Я бачу, що не ящик!
— Бухло. Жрачка.
— І «брендюшка»?
— Угу.
— Нежданчик! Ти, Віталько, крутий хлопець!
— Ато!
— А все-таки. Де взяв гроші?
Віталій роззирнувся навколо, а відтак нахилився до Сніжаниного вуха. Зашепотів.
Він зізнався своїй подружці, яку щойно утнув штуку. Виявляється, він через кватирку заліз до однієї з квартир сусіднього будинку і поспіхом понапихав свої кишені всім, що можна було винести (знайшов і гроші), і тим же шляхом покинув чуже житло.
Сніжана вражено слухала хлопця. Її повіки часто-часто кліпали. Зрештою, вона злякано спитала:
— Ти що, Віталько, накоїв? За це ж…
— Ніхто не бачив, — запевнив спритний юнак.
— А ти що й раніше цим займався?
— Було якось одного разу.
— Ну ти даєш. Що тепер робити?
— Гуляти!
— Куди підемо?
— До мене, Сніжок. Предки тільки ввечері повернуться.
* * *

Удома Віталій почав спорожняти пакет. Були там кілька пляшок «Бренді», пляшка червоного вина, різні наїдки. А ще пачок п’ять морозива.
— Морозиво поки треба закинути в морозилку.
Сніжана зачудовано вигукнула:
— Нічого собі! Скільки тут всього! А на фіга стільки пійла?
Віталька запально проказав:
— Операцію мою відзначимо круто!
Юнаки запросили до себе друзів.
Почалася гулянка.
Пізніше хтось бігав до магазину. За спиртним. Закускою.
А ще згодом Сніжана виявила, що хтось із запрошених приятелів поцупив у неї мобільний телефон і золоту обручку.
Вона зчинила рейвах:
— Віталько! Зачиняй двері! Нікого не впускати і нікого не випускати! — А відтак вона несподівано пильно подивилася на Віталія і з глибоким натяком спитала: — А може, це ти вкрав у мене речі?
— Ти що прибацана? — визвірився хлопець.
— А хто тоді?
— А я звідки знаю? От дурна.
Сніжанині мобільний телефон і обручку знайшли. На тумбочці. Чи сама Сніжана їх туди поклала, чи хтось інший, — це лишилося невідомим.
Гулянка продовжилася.
А вранці наступного дня до Віталія додому завітали правоохоронці…
(Імена в матеріалі змінено.)
Микола МАРУСЯК