www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика


Щедрий дядя Федір

25 Червня 2021 | Оприлюднив: | 18 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Співмешканці Вербенки, Жанна й Анатолій, мали кримінальне минуле. Відбували покарання за крадіжки. Обом було тридцять із невеликим хвостиком. Ця парочка полюбляла частенько навідуватися до дядька Федора, доброї душі людини, відставника-офіцера, котрий отримував чималеньку пенсію.
Заявлялися Вербенки, аби на дурничку хильнути, а щедрий дядько Федір залюбки їх «частував». Можливо, через те, що жив одинаком, дружина його, Катерина, три роки тому пішла в засвіти.
Здавалося б, надокучливих гостей можна було й відшити, але Анатолій дядькові Федору приходився родичем у якомусь там …надцятому поколінні. Тому й не відмовляв йому і його співмешканці в гостинності.
Ось ця парочка і навідалася до дядька Федора в останню суботу травня (знали ж бо, що той учора отримав пенсію).
Були, як завше, короткі і дещо лукаві привітання. Потискання рук. Цмокання в щічки.
— Ну що, Толіку, з такої нагоди треба крутити педалі до магазину, — усміхаючись, розщедрився дядько Федір, разом із тим тицяючи молодому родичу в руки двохсотку.
— А велік на ходу?
— Ображаєш, Толіку!
— Заметено! То я погнав?
— А ти ще тут?
— І ще раз заметено!
Тільки-но ляпнула хвіртка за Анатолієм, як Жанна швиденько вляглася на ліжку і блискітками очей поманила дядька Федора до себе.
— Він же ще тверезий, — злякано мовив дядько Федір, мимоволі зиркаючи у вікно, туди, де була хвіртка.
Жанна хтиво однією рукою почала гладити оголене стегно, а другою — стискала груди. При цьому прошепотіла:
— Ми швиденько.
— Ні-ні! — боязко відмахнувся господар оселі. — Якась сотня метрів до магазину. Не встигнемо…
— То хоч погладь, га.
— Ні-ні! — знову дядько Федір настрашено замахав руками. — Ввійдемо в екстаз і... і застане Толік. Біда буде.
— Фе! І це… у мене слух добрий. Коли що — я зупиню, хі-хі, глибокий процес!
— Ні і ні!..
Таке вже між ними траплялося не раз. Дядько Федір мав за плечима п’ятдесятирічний життєвий шлях. Був міцний статурою, сивина ледь-ледь торкнулася скронь. Бравий, жвавий чоловік. Але в такий критичний момент, який щойно виник, потрапив уперше.
— Жанно, люба, — з мольбою прошепотів дядько Федір. — Зачекаймо.
Жанна ображено кинула:
— Страхопуд!
— Ну…
Рипнули двері. На порозі оселі виріс Анатолій. Гучно, мов солдат перед офіцером, відрапортував:
— Дядя Федір! Завдання виконано! Літруху доставлено!
— Оце добре! — потішливо-напружено потер руки дядько Федір, скоса зиркаючи на Жанну. — Тоді — за стіл! А я швиденько щось на закусь на кухні змудрую.
Жанна, котра вже сиділа на стільці, скочила з нього:
— Я допоможу. Я ж — жінка! Толіку, відкорковуй зеленого змія! Тару із серванта виймай. Гульку гуляти будемо!
І почалося гуляння. Веселе, з анекдотами.
Анатолію наливали більше…
Той, зрештою, сп’янів і заснув. Просто за столом.
— Пішли, — Жанна звабливо поманила дядька Федора надвір.
Хоч Жанна і вела аморальний спосіб життя і, до того ж, відсиділа певний строк у місцях позбавлення волі, але не розгубила жіночих чар. Струнка, світловолоса, пишненькі малинові уста, голубі очі, кирпатенький носик, світло-рожеве обличчя…
Усе сталося на сіні. У сараї.
Жанна, розкинувши ноги, важко дихала. Дядько Федір її пестив, при цьому з острахом приговорюючи:
— Треба йти. Прокинеться. Біда буде. Він у тебе дурний.
Жанна сердито відказала:
— Він дрихне, падло.
Дядько Федір здивовано звів до стелі очі:
— Чого він «падло»?
— Та він, як мужик, уже здає позиції. А ти, Федоте, — живчик, хі-хі!
Аж тут на порозі сараю зненацька виріс Анатолій. Жмурить очі. Похитується. Й до нього дійшло:
— Ви що, суки… Ви що… Жанко, ти мене… Дядя Фе… Ти чого, дядя? Ти мене кинув? Уб’ю!
Анатолій різко висмикнув із пенька сокиру-колун. Рявкнув:
— Зарубаю обох!
Здійснити свій задум Анатолій не зміг, бо, ступивши крок, заточився і впав. Однак швидко підхопився і знову рушив на зрадників.
Але спритна Жанна вихопила з рук Анатолія сокиру і погрозливо замахала нею перед його обличчям, скаженіючи від люті:
— Остинь, придурок! А то сама тебе завалю!
— Що-о? — вирячився Анатолій. Та я тебе, ссуко…
І вона, дурепа, згаряча рубонула його по голові.
Анатолій мовчки пірнув у сіно.
Дядько Федір остовпів, а потім нажахано вичавив:
— Що ти наробила? Ти ж… Ти ж…
— Усе фігня! — істерично реготнула Жанна. — Закопаємо. Тут, у сараї.
— Ти збожеволіла, — прохрипів дядько Федір, чомусь мацаючи пасок, який уже до цього був заправлений у штани. — Так не можна. Треба… Треба…
І він почав натискати кнопки мобільника.
Жанну аж пересмикнуло:
— Ти куди збираєшся дзвонити?
— До міліції. Чи, як її, поліції.
— Не дзвони!
— Треба.
— Не дзвони, виродок! Мене ж посадять!
— Але треба.
І Жанна сокирою рубонула ще й дядька Федора по голові.
Він упав поряд із Анатолієм, стікаючи, як і той, кров’ю.

* * *

Небіж дядька Федора, Сергій, цього дня влаштувався на непогану роботу. Цей день хотів відзначити. Але не з батьками, заїдливими противниками спиртного. Тому хлопець і вирішив свою удачу відзначити з дядьком Федором.
У хаті дядька Федора не було. В очі кинулися сліди попойки.
Сергій гукав дядька. Дарма. І сусіди його не бачили. Хіба що Жанну, котра городами бігла до приставкових верб.
І Анатолій дядька знайшов. Та ще якогось чоловіка. Розберися хто то? Обличчя в крові…
Він гарячково почав набирати «102»…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,