Бувають чудеса на світі!..
Один сучасний італійський художник і скульптор нещодавно продав за солідну суму… невидиму скульптуру! Так, так. Невидиму!
Шедевр той, як зазначив митець-новатор, мав параметри метр на півтора.
Тільки-но художник-аматор Мусій Мазок-Штрих дізнався з телевізійних новин про створення такої штукенції (а про неї детально розповів італієць), наш герой вирішив і сам «зваяти» щось подібне.
І «зваяв»!
А відтак розрекламував свою «скульптуру» в ЗМІ.
І незабаром до Мусія Мазка-Штриха прийшов перший покупець. Одразу й діловито мовив:
— Я знаюся на творах сучасного мистецтва! Я — Казимир Фадейович Нюхнюшко. І де ваш витвір?
— Он, біля тієї стіни стоїть, — примружено відказав Мазок-Штрих. — На столі.
— Кгм… — здивовано роззирнувся Нюхнюшко. — Не бачу.
— Його ніхто не бачить.
— Тобто?
— Мій шедевр недоступний для огляду для людського ока.
— Он як?
— Його не можна помацати. Це — нематеріальна скульптура. «Я існую»!
— Ви?
— Так називається мій шедевр.
— Хм…
— Не вірите, що в цій порожнечі щось є?
— Ну-у… Знаєте…
— Але там є! На створення своєї скульптури я витратив багато часу і сил.
— І як ви оте творили?
— Я довго дивився в порожнечу, заповнюючи її своїми думками! Повітрям і духом!
— І що там тепер на столі?
— Простір повний енергії! Я створив образ ідеальної жінки, краси досі небаченої! Вона, як та зоря! Як та весна! Як…
— Невже?
— Так, так!
— Хіба це можливо?
— Підійдіть до комп’ютера.
— Підійшов.
— Що бачите на моніторі?
— Якогось чоловіка. Якийсь текст. Хто це?
— Італійський художник, котрий створив подібний шедевр! Отже, це — реальні факти! Що таке можливо створити!
Однак Казимир Фадейович Нюхнюшко кислувато засумнівався:
— Як оце… Оцю… Купувати те, чого не бачиш і чого не можна помацати?
Мусій Мазок-Штрих лукаво посміхнувся, потім заінтриговано відказав:
— А деяким вдається помацати. Навіть і більше.
— Справді?
— Підійдіть.
— Куди?
— До «Я існую».
— Куди?
— До шедевр-ра!
— А. Ага.
— А тепер активуйте силу своєї уяви.
— Що?
— Уявіть уста своєї дружини. Або коханки. Або…
— Другого «або» немає.
— Тоді з когось двох перших. Заплющте очі.
— Заплющив.
— Тепер цілуйте.
— Вас?
— Та кого ви там собі уявили!
— А. Ага.
Нюхнюшко нахилився над столом. Випнувши свої масні губи й витягаючи шию з-під піджака, мов черепаха з-під панцира, потягнувся ними вперед.
Щоб Казимир Фадейович лобом не буцнувся об стіну, Мазок-Штрих вчасно, окриком, його зупинив:
— Досить! Цілуйте її!
— Умм-мць.
— Відчуваєте тепло її уст?
— Ні.
— Більше, більше активуйте силу своєї уяви! Сміливіше!
— Активував.
— Чмокайте!.. Ну? Що?
— Ніби… Ніби відчув! Її тепло!
— Тепер обніміть її.
— За що?
— За стан!
— Обнімаю.
— Ну?!
— А! А! О! Ніби… Ніби… Беру! Пакуйте!
Невидимий шедевр художник Мазок-Штрих «запакував» у легкий дерев’яний каркас й узяв з Казимира Фадейовича Нюхнюшка певну плату за свій труд.
Коли знавець на творах сучасного мистецтва пішов геть, Мусій Мазок-Штрих узявся за створення наступного «шедевра». Уже й назву йому придумав: «Ми існуємо».