www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика


Інцидент у закинутому будинку

30 Липня 2021 | Оприлюднив: | 14 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

П’яничка сидів на сходинках приватної недобудованої будівлі, зарослої бур’яном і кущами. Чоловікові було близько сорока років. Він спав, схиливши голову до колін.
До чолов’яги підійшов худорлявий хлопчина. На вигляд літ йому було чотирнадцять-п’ятнадцять.
Розглядаючи незнайомця, парубчак тихо спитав:
— Гей, спите?
Дядько й не поворухнувся.
Хлопчак торкнув рукою сплячого:
— Гей, ви спите чи думаєте?
П’яничка сіпнувся. Підвів голову. Повільно розплющив очі. Коливаючись, промимрив:
— Мнь… П-п… Мі… Мітька?
Підліток поцікавився:
— Хто Мітька?
— Мнь… Ти.
— Я — не Мітька.
— А х-хто?
— А ви хто?
— Хто?
— Та ви?
— А ти?
— Ну, Серьога.
— Хм… І я — Серьога.
П’яничка потягнувся рукою до нижньої сходинки. Узяв за шлейку шкіряну чорну сумку. Поклав її собі на коліна. Відтак спитав:
— А де Іван?
Хлопчисько роззирнувся навколо.
— А Іван був?
Тепер праворуч-ліворуч подивився Серьога-старший.
— Був, — ледь ворушачи язиком, мовив той. — Дружбан мій.
Серьога-молодший, протискуючись повз незнайомця, пройшов у недобудований дім. Усередині нікого не було.
Повернувшись надвір, хлопак поцікавився:
— А ви де живете?
Чолов’яга, примруживши очі, перепитав:
— А де я?
Юнак осміхнувся. Зіронізував:
— А де ви?
— Де?
— Мабуть, не дома.
П’яничка посоловілими очима повів зором навколо.
— Не дома, — важко видихнув. А потім понишпорив у своїй сумці. Видобув з неї повну пляшку горілки. Засунув її назад. Порившись знову, витягнув чималеньку пачечку гривневих купюр — сотки, двохсотки, ще дріб’язок усякий.
У Серьоги-молодшого загорілися очі. Хлопак з опаскою роззирнувся. Ніде нікого. Самі зарості. І цей, невідь звідки зайшлий багатенький дядько.
Тим часом чолов’яга задрімав. Однак сумку свою притиснув руками до живота.
Парубчак знову пройшов до будинку. Повернувся юнак через кілька хвилин. З важкеньким (до півтора метра) посинілим від часу дерев’яним бруском. Але побачивши, що чоловік заснув, Серьога-молодший приткнув деревину до внутрішньої стінки, спробував тихенько витягти сумку з-під рук сплячого.
Та той проснувся.
— Мммм… — промимрив. — Що?
— А що, турист? — зухвало хихикнув хлопак. — Що снилося, дядю?
— Пішов ти на хрін! — буркнув Серьога-старший.
— «На хрін», кажеш? — набурмосився молодик і, протискаючись бочком повз п’яного чоловіка, зайшов до будинку.
Повернувся він швидко. Із тим же бруском у руках. Хлопак довго не думав. Різко замахнувся деревиною і зі силою «опустив» її на голову незнайомця…

* * *

— Як вас звати?
— Сергій. Проценко Сергій Юрійович.
— То що з вами трапилося?
Сергій Проценко, постогнуючи, торкнувся забинтованого тім’ячка, над яким уже попрацювали лікарі зі «швидкої».
Слідчий допитував далі:
— Як ви опинилися в закинутому будинку?
— Не пам’ятаю?
— Хто з вами був?
— Якийсь спритний шкет біля мене крутився.
— Ви місцевий?
— Я приїхав із Броварів. До свого побратима. Разом воювали. Трохи посиділи в барі, а потім як одрізало… Взагалі-то, я п’ю мало і нечасто. Через те і розібрало.
— У вас були якісь речі, гроші?
— Вони зникли.
— Вашого побратима адресу знаєте?
— Знаю. Це, мабуть, той Серьога мене чимось гахнув по голові.
— Так звати того «шкета»?
— Умгу. Усе на сумку мою поглядав.
— Поки з міста не виїжджайте.
— Розумію.

* * *

Сергій Проценко і його побратим Іван Гулаченко спочатку покрутилися навколо закинутого будинку. Затим увійшли до середини.
Раптом Іван приклав пальця до своїх губ. Прошепотів:
— Хтось ходить біля дому.
Це був Серьога-молодший.
Колишні розвідники швидко скрутили руки неповнолітньому харцизяці.
Проценко задоволено проказав:
— І справді кажуть, що злочинець завжди повертається на місце злочину! Ну що, Серього, поговоримо?
Хлопець несподівано захникав.
— Ти чого вовком завив? — дратівливо сіпнувся Іван Гулаченко. — Дубасить по голові — смілий? А коли… Що, Сергію, в «розход» його? Тут десь і зариємо… тіло.
Парубчак упав на коліна. Зі сльозами на очах заблагав:
— Дяді, не вбивайте! Я… Я…
Сергій схопив юнака за грудки. Поставив на ноги.
— Де мої речі? І гроші.
— Тут. Тут. У кущах.
— Показуй!
Гривень триста не вистачало.
— Витратив, — зізнався малий шкідник.
Раптом Іван Гулаченко (мовчки) заїхав кулаком в обличчя парубчака.
Той полетів у кущі.
Сергій схопив побратима за руку.
— Ти що? Заб’єш до біса. Хай живе, гаденя.
Іван осміхнувся:
— Не лишати ж його не покараним.

* * *

На автовокзалі, коли Іван Гулаченко проводжав Сергія Процюка, несподівано намалювався Серьога-молодший. З острахом підійшов до колишніх вояків.
— Я приніс гроші. Триста гривень.
— Ти диви! — округлив очі Іван.
— Дурне зробив, — винувато сказав юнак. — Такого більше не буде.
— Не спіши обіцяти, хлопче, — холодно відказав Сергій. — Гроші де взяв?
— У друзів у борг.
Іван, посміхаючись, докинув:
— Можливо, люди з нього будуть…

(Імена в матеріалі змінено).
Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,