Підприємець відкрив бар із дивакуватою назвою «На шару».
Прийшли перші відвідувачі.
Серед них — і незавидний чоловічок середніх літ. Однак страви й спиртні напої він замовляв найдорожчі, найвишуканіші.
А коли напився-наївся, вдоволено гикнув, чемно подякував господареві забігайлівки і рушив до виходу.
— Ей-ей! Шановний! — перепинив його підприємець. — А розрахуватися?
Чолов’яга вилупив сірі очиська:
— Не зрозумів?
Бармен в’їдливо спитав:
— Добре випив?
— Нічого так.
— Смачно поїв?
— Та слава Богу.
— То плати!
— За що?
— За те, що зжер і видудлив!
— Так, «на шару» ж.
— Не «на шару», а «на шару»! З наголосом на «у»! На «у», а не на «а»!
— Якщо вже ви називаєте бар іноземною мовою, то правильно було б писати «На шаре». А ще ліпше — «На кулі».
— Грамотний?
— Та ніби тямущий.
— Я зараз поліцію викличу!
— Не раджу цього робити.
— А це ж чому?
— Самі клопіт матимете.
— Щось я не доганяю.
— Ось бачите…
— Ти мені тут баки не забивай.
— Нічого я нікому «не забиваю». Просто закон буде на моєму боці.
— І знову не доганяю. Ти що, знущаєшся наді мною?
— Навіть і не думав. Це ви зараз налетіли на мене й ображаєте мою гідність.
— Здуріти треба! От заливає! Я зараз у по-поліцію…
— Кажу ж, не варто. З вас суворо і спитають.
— За що?
— За те, що ввели мене в оману.
— Щось у мене ум за розум заходить, — замислено промимрив власник генделя, мимохіть кивнувши «грамотному» відвідувачеві на двері.
Коли той зник за ними, бармен раптом підскочив, немов ошпарений, і кинувсь услід за чоловіком.
А власник бару, дратуючись, почав волати:
— Що він мені тут наплів, га? Чого нагородив? Яка в біса «шара»? Яка ще «куля»? Аферист!..
Проте наступного дня на барі змінилася вивіска. На ній був такий напис: «На шаркулі».