26 ВЕРЕСНЯ — ДЕНЬ МАШИНОБУДІВНИКА
Коли мова заходить про ветеранів сільмашу, з повагою згадують людей, які віддали рідному підприємству багато років свого життя. Для них сільмаш назавжди залишився в серці.
Серед колишніх директорів найбільше років віддав рідному заводові Валентин Прокопович Трофимець, він працює тут із липня 1965 року. Зазначу, що ветеран підприємства — цікава, неординарна особистість, адже знаю його майже 38 років. Бачив його кар’єрний ріст, спостерігав у різних ситуаціях: безпосередньо на виробництві в цехах, у спілкуванні на рівних із робітниками, у жвавих дискусіях на виробничих планерках та зборах, у виступах із трибун різних міських зібрань або на спортивних аренах стадіону «Авангард»...
Він — весь час у динаміці, і саме ця риса, напевне, допомогла зробити йому кар’єру, урешті стати помітною особистістю не лише в нашому місті, а й далеко за його межами.
Валентин Прокопович — цікавий, щирий співрозмовник. У цьому переконався ще раз, коли побував нещодавно на рідному «Сільмаші». У невеликому робочому кабінеті голови наглядової ради говорили про історію заводу, згадували його становлення, великі трудові досягнення в минулому, непрості часи сьогодення...
Валентин Трофимець народився 23 жовтня 1939 року в сім’ї звягельського військовослужбовця. Навчався в другій школі, особливо любив точні науки. Відвідував заняття у фізичному гуртку. Його кращі моделі різних механізмів та приладів були відзначені медалями навіть на всесоюзній виставці.
Окрім сумлінного навчання, юнак досяг неабияких висот у різних видах спорту. Затим навчався в Кременецькому лісотехнічному технікумі. Після служби в армії отримав фах інженера-механіка у Львівському політехнічному інституті.
З того часу (1965 р.) він живе рідним заводом. Завдяки глибоким знанням, новаторському підходу до справи, а також працелюбності, він успішно долав щаблі кар’єрного росту. Він і тепер із вдячністю згадує тих, хто допоміг йому в професійному становленні. Це — конструктори Сергій Аполонович Тхоржевський, Людмила Степанівна Нагога, Ілля Зопманович Краснер, Юрій Якович Колотов, В’ячеслав Михайлович Лозко, головний інженер Аркадій Семенович Клебан, урешті, його попередник на директорській посаді — Анатолій Степанович Рибалко.
В.П.Трофимець — умілий керівник, завжди намагається побачити в людині її професійні навики, а також загальнолюдські цінності. Добрим словом згадує тих, з ким пощастило переоснащувати технологію випуску кормопереробної техніки (Ф.П.Зубрицький, М.М.Куркач. О.І.Коряков, І.Т.Вознюк, В.І.Олексійчук, В.Є.Денисенко, Л.М.Броновицький, В.О.Стецюк).
Після 15 років роботи у відділі головного конструктора, у т.ч. — головним конструктором, розпочався новий етап у його трудовій біографії — став заступником директора з виробництва, затим — головним інженером. І це в роки, коли директором підприємства був А.С. Рибалко — керівник надвимогливий, з непростим, запальним характером. А згодом союзне міністерство довірило Трофимцю і директорське крісло. На новій посаді (1986-2000 роки) Валентин Прокопович багато зробив для проведення реконструкції підприємства, зведення нового складального цеху, малярно-сушильного комплексу, очисних споруд. Продукція сільмашу відправлялася у всі союзні республіки, Монголію, В’єтнам, Лаос, Індію, Італію, Польщу, Кубу.
Не забував керівник і про соціальну сферу. Завод збудував для своїх працівників багатоквартирний будинок, зразковий дитячий садок для дітей працівників. Функціонував благоустроєний дитячий табір у Курчиці, десятки працівників отримали направлення на навчання у ВНЗи.
За багаторічну сумлінну працю В.П.Трофимцю у 1999 році присвоєно почесне звання «Заслужений машинобудівник України». Він неодноразово обирався депутатом міської ради, завжди допомагав у благоустрої вулиць рідного міста. У жовтні 2000 р. В.П.Трофимець обраний головою наглядової ради ВАТ «Новоград-Волинський завод сільгоспмашин». На цій посаді разом із дирекцією підприємства намагається модернізувати виробництво, знаходити нові ринки збуту продукції.
Окрім заводських робіт, В.П.Трофимець разом із дружиною Ольгою Савівною ведуть активний спосіб життя. Залюбки працюють на дачі, подорожують, цікавляться громадським життям міста та України.