Рік новий, а проблеми «виринають» старі. Днями на вулицях побільшало собак — і про це заговорили у соцмережах, стали телефонувати до редакції і писати нам листи. Тож ми вирішили повернутися до цієї теми. І, як виявилося, недаремно. Засновниця собачого притулку Валентина Захарчук розповіла, що змушена випускати собак на вулицю, бо їх… нема чим годувати. Але про все — по порядку.
Відстріл собак в Україні заборонений, бо кваліфікується як жорстоке поводження з тваринами. У цивілізованих країнах цей гуманний факт не створює жодних проблем у суспільстві — там виділяють достатньо коштів на притулки для братів наших менших. Натомість в Україні, де не встигають латати дірки у бюджеті, ця норма закону додає проблем владі на місцях.
Вже три роки у Новограді діє собачий притулок — колишня влада пішла на це, сподіваючись хоч якось вирішити проблему. Заборона відстрілу собак розділила місто на два протилежні табори: одні підтримали ідею створення притулку (хоч, як показав час, — здебільшого лише на словах), інші обурюються, що собак на вулицях все одно вистачає, і час від часу городянам доводиться від них утікати.
Чи буде за що утримувати собачий притулок у році, що настав, — наразі під питанням. Це, окрім іншого, 15 січня належить вирішити місцевим депутатам на найближчій сесії. В управлінні житлово-комунального господарства обчислили, що цьогоріч на утримання 250 собак потрібно 420 тисяч гривень — кількість утриманців збільшилася, порівняно з минулим роком, а ціни на крупи та медикаменти зросли.
Директор притулку Валентина Захарчук ось уже три роки з перемінним успіхом добивається підтримки для чотириногих як із боку влади, так і від меценатів. Тих, хто допомагає їй у цьому, можна перерахувати на пальцях. Серед них — Микола Усенко, Олександр Ющенко, Ігор Юшманов, Валерій Перерва, Сергій Портянко, Алла Левицька, Сергій Савчук, Олександр Захарчук, Ніна Петрук. Хтось допоміг побудувати вольєри, хтось — дає корм, ще хтось — допомагає його привезти. Ветлікарі практично безкоштовно стерилізують собак, беручи гроші лише за наркоз. Поодинокі школярі чи студенти відвідують притулок, приносячи бодай якісь гостинці для беззахисних друзів людини…
Головна підтримка та опора директорки притулку — це її сім’я: чоловік та онуки. Вони будують нескінченні будки, допомагають у складних організаційних питаннях, які, на жаль, не закінчуються. Рідним пані Валентина дуже вдячна. Говорить, що без них вона не змогла би зробити нічого. Попри те, що з дитинства мріяла відкрити притулок для тварин і має відзнаку у номінації «Гордість міста» за чуйне серце.
Сьогодні у притулку могло би бути 620 собак — приблизно стільки нарахувала Валентина Захарчук, власноруч зробивши перепис чотириногих безхатченків на вулицях міста. Втім, притулок не гумовий — зараз тут утримується близько 200 тварин. Вже зараз їх нема чим годувати, бо кошти влада досі не виділила, а підтримки з боку городян зовсім обмаль. Через відсутність фінансування Валентина Захарчук пішла на відчайдушний крок — днями випустила на вулиці міста… сотню собак. «Деякі з них повернулися, — зі сльозами розповіла Валентина Мечиславівна, — лягли мені під ноги і дивляться жалібними очима…».
— У мене було б удвічі більше собак, якби я не влаштовувала їх до нових господарів та не випускала, — продовжує директорка притулку. — Веду облік усіх тварин: щеплення, лікування, годування. Допомагають мені у догляді троє працівників: сторожують, варять їсти і прибирають зі мною вольєри. На зарплату їм щомісяця йде 2,5 тисячі. Моєї пенсії на це не вистачає, тому беру ще в чоловіка. Він свариться, але допомагає…
Вкладаючи у притулок велику частину сімейного бюджету, через незрозумілу для багатьох любов і жалість до собак, Валентина Захарчук отримує більше негативу від людей, аніж подяк. Попри те, що працює на добровольчих засадах і жодної зарплати за це не отримує. Мало того, що люди дзвонять зранку до пізнього вечора, щоб приїхала забрати собак із вулиці та постійно підкидають цуценят під хату, ще й звинувачують у тому, що гроші з бюджету вона кладе собі у кишеню.
— Гроші з бюджету мені до рук не потрапляють — надходять на мій рахунок у казначейство, а звідти — на оптову базу, де я забираю крупу і фарш для собак, — наголошує пані Валентина. — Будівництво, утримання персоналу — усе за мої власні кошти, і завдяки допомозі підприємців, директорів. З роботи на залізниці я звільнилася, щоб мати час доглядати за собаками. Коли йшла на пенсію, то отримала 15 тисяч — за ці гроші моя сім’я побудувала утеплені вольєри. А люди кажуть, що мені мільйони дають… Так, мені попередня влада намагалася допомагати. Сварилися часто, але заступник мера Микола Григорович Усенко завжди йшов назустріч. Влада дала для притулку «Москвич» — без акумулятора, з проваленим дном, я його тепер ремонтую за свій кошт. На бензин теж ніхто не дає, але всі дзвонять — приїдь, забери... Коли дала оголошення в газети, щоб люди допомогли стерилізувати собак, бо влада виділила гроші, то ніхто не подзвонив. Натомість самі ж розводять собак і розмножують біля під’їздів. Чому усі байдужі такі? Кажуть: «Є Захарчук, нехай стерилізує». І ніхто не бере до уваги, що я сама тих собак ловлю, лікую, а на мене дивляться при цьому, як на дурепу.
— Люди безкультурні, — у цьому вбачає корінь проблеми пані Валентина. — Доки не буде культури і поваги одне до одного, то ця проблема не вирішиться. — Кожен має замислитися: а як би поставилися до нього та його дітей, якби він став беззахисним? Кажуть, є інші проблеми — треба фінансувати школи, садочки, але у дітей є батьки, а у бездомних собак — нікого нема! Давайте про це не забувати. А то кажуть: «Слава Україні» і б’ють себе у груди. А дерево зламати, чужу квітку вирізати з клумби, кицьку чи собаку вбити — будь ласка. Ось увесь патріотизм?
Соромно усвідомлювати, що кожен міг би активізуватися, щоб підтримати притулок, але чомусь дуже мало городян це роблять. Як, скажімо, у Львові, де люди самотужки побудували притулок для собак, а влада виділяє кошти на його утримання. З іншого боку, як пояснити молодій мамі з маленькою дитиною, котрі по дорозі у садочок змушені оминати зграї біля парку, що собак треба любити? Навіть, якщо вони агресивні?
Напевно, тут доцільно було б згадати відомі слова: «Только от жизни, от жизни осбачьей собака бывает кусачей». Коли прийматиметься новий місцевий бюджет, — про це теж слід згадати.
P.S. Рахунок для тих, хто бажає допомогти: Приватбанк, р/р 4731217112909716.