13 февраля — 40 дней, как страшная болезнь забрала любимую доченьку, внучку, племянницу, крестницу — Викторию Викторовну ЗМИЕВСКУЮ

40 дней без тебя тишина, 40 тёмных бессонных ночей… Только мысли… В них ты лишь одна, словно сотни зажжённых свечей… Почему ты так рано ушла?! Как же сложно нам это понять. Как же горько представить теперь, что тебя нам уже не обнять. Не услышать твой голос, твой смех или просто с тобой помолчать. Как же странно устроена жизнь, но и это должны мы принять… И когда-нибудь в небе ночном для нас засияет звезда. Мы поймём — это новый твой дом. Спи спокойно, родная, навсегда… Земля тебе пухом и Царствие Небесное душе. Все, кто знал, — вспомните добрым словом и помяните.

Вечно скорбящие мама, крёстная, дедушка, бабушка, тётя Лариса, братья Ваня и Максим, все родные

18 лютого — 40 днів, як пішла від нас у вічність дорога, рідна наша мама, бабуся, прабабуся — Антоніна Федорівна КУДІНА

На душі — біль, і жаль, і сум. Тебе нема і більше не буде. Та пам’ять про тебе вічно житиме в наших серцях. Вічна пам’ять. Царство Небесне. Пам’ятаємо, сумуємо.

Діти, внуки, правнуки

12 лютого — річниця світлої пам’яті єдиного, дорогого сина — Андрія Володимировича КОТОВСЬКОГО

17.01.1972-12.02.2015 р.

Любий сину, вічного тобі життя у Царстві Небеснім та спокою твоїй добрій душі. Пробач, сину, що не змогла тобі зберегти життя.

У вічній скорботі любляча мама, діти: Яна, Марійка, Дмитрик, сім’я Самофалових, куми: Наташа, Юля, рідні, друзі

18 лютого минає рік, як перестало битися серце найдорожчої нам людини — дружини, матері, бабусі — Марії Адамівни САВЧУК

Минув один рік тяжкої скорботи і печалі, як немає тебе з нами. Великий біль у серці від того, що ти назавжди покинула нас, та пам’ять про тебе вічно житиме в наших серцях. Усі, хто знав, згадайте з нами добрим словом, тихою молитвою. Царство Небесне та вічний спокій її душі, а світло віковічне нехай їй світить.

Вічно сумуючі чоловік, син, невістка, онуки

Сумними датами лютого болить душа..

Чотирнадцять років тому, 13 лютого, раптово перестало битися серце Наталії Юріївни ПАВЛОВСЬКОЇ, 27 лютого минає 6 років, як пішла у вічність Лідія Василівна ПАВЛОВСЬКА

Низько схиляємо голови перед їх світлою пам’яттю та просимо згадати добрим словом рідних нам людей. Царство Небесне, вічний спокій їх душам.

Невістка, онучки

16 февраля — год, как перестало биться сердце нашей дорогой мамы, бабушки — Фени Андреевны ЖЕРНОВОЙ

Тебя не будет больше никогда, вся наша жизнь на миг остановилась. Откуда вдруг подкралась к нам беда такая, что с тобою мы простились. Сквозь слёзы шепчем слово: «Мама». Это слово — в последний раз, кровоточит на сердце рана, когда вспоминаем любовь твоих глаз. Царство Небесное, вечный покой, земля тебе пухом, родная!

Вечно скорбящие дочки, внуки, зятья, родные, Ирина и её семья

5 лютого перестало битися серце дорогої нам людини, чоловіка, батька і дідуся, порядної людини, справжнього друга — Михайла Васильовича КАРАНЧУКА

Хто пам’ятає, — пом’яніть.

Сумуємо: твої вірні друзі і однокласники, рідні твої — дружина, діти, онуки і правнук

14 лютого минає 10 років світлої пам’яті Миколи Івановича ПРОКОПЧУКА з села Наталівки

Ти пішов від нас і залишив печаль та сльози. І скільки б часу не минуло — ти вічно житимеш у наших серцях. Царство Небесне і вічний спокій, наш рідний.

Сумуємо, дружина, діти, онуки

Хай буде проклята та страшна війна, з якої сини йдуть в небуття...

15 лютого минає рік, як загинув під Дебальцевим Віктор Олександрович КОЗАК

27.03.1979-15.02.2015 р.

Як швидко плине час… Пішов від нас ти так раптово і дуже рано, ніхто не знав і не відчував біди. Тепер на серці тривожить рана, бо ти ж пішов не на годину, а назавжди. Чому життя таке несправедливе? Добрим людям — доля нелегка. Така душа розумна, добра, мила, а доля випала, немов полин, гірка. На чорний камінь упаде роса, і в тій скорботі наша є сльоза. Тебе немає, і погляд твій погас, але в серцях ти назавжди у нас, бо таких, як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають. Царство Небесне тобі і вічна пам’ять.

Вічно сумуючі донечка Вероніка, тато, мама, брат з сім’єю і вся родина

15 лютого минає рік, як пішов від нас люблячий чоловік та батько — Олександр Іванович ЧЕРНЯВСЬКИЙ

Серце плаче і болить душа. Скільки б не шукали очі в рідній хаті — найдорожчої людини вже нема. Як сумно без тебе, рідненький, печаль не проходить і серце болить. Якби ти міг ще довше жити, — були б щасливі ми усі. Тату, таточку, рідненький, навіщо покинув ти нас, дорогенький. Без тебе сумно і важко. Спи, рідненький, спочивай. Хто забув, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть.

З глибоким сумом дружина, син, рідні