До обійстя Кривинюків (імена в матеріалі змінено) уже не вперше пробиралися крадії. То дрова рубані хтось тягав, то якась паскуда городину торік «переполола», а нещодавно з-за сараю «металісти» купу металобрухту до рук прибрали, яку Кривинюк зібрався було на утиль здати.
Кривинюки дивувалися: як цій мерзоті вдається лазити по сараях і городу, коли у дворі пес є! Чималий! І злющий, чортяка!
Якось Марина дорікнула чоловікові:
— Завів би іншого собаку!
Василь тоді віджартувався:
— Заведу… Тигра!
Але дружина на цей жарт віджартувала по-своєму:
— А може, це ти наше добро кудись тягаєш?
У Василя аж очі з орбіт полізли:
— Здуріла чи що?!
— Так он лобуряки, буває, пропонують усяку всячину. Певне, з дому тягають.
— Так то — алкоголіки. А я ж — чоловік серйозний. І малопитущий!
— Еге, — зіронізувала Марина. — Непитущий з малої посудини! — І тут-таки додала: — Я здогадуюсь, хто по дворах лазить. Мабуть, оте кодло з сусідньої вулиці.
— Яке саме?
— Царькови.
— Чому так думаєш?
— А пити же за щось треба. Дитячих грошей на випивку бракує. На що тільки ті органи дивляться?
— А чому думаєш, що саме Царькови лазять?
— Люди кажуть. Хоча тут і без них розвелось усілякого зброду…

Одне слово, ось такі та подібні розмови точилися між подружжям Кривинюків після чергової пропажі чогось із двору.
А тут пізно вночі, якраз після Водохреща, підозріло загавкав собака. Сон Кривинюкам перебив.
— От, морда! Тепер засни! — вилаялася Марина. Й штурхонула Василя в бік: — Іди-но подивися. Може, знову яку заразу принесло.
Вилазити з-під теплої ковдри Василеві ой як не хотілося. Тому вдарився в абстракції:
— Та то якісь п’янички з бару йдуть. Чи коти «мартуються».
Проте Марина на подібні речі дивилася практичніше:
— Яке «мартуються»?! Лютий надворі!
— А погода? Сонце, сніг розтав, пташки щебечуть, трава ось-ось заколоситься. Он і Мурчик наш кудись до «дівчат» подався.
— Так, колосе мій! Не пудри мені голову! Вона й так погано мислить. Якщо вранці виявиться, що нас знову обікрали, то я тоді не знаю, що буде!
Василь, неохоче вилазячи з-під ковдри, пробубонів:
— Та йду, йду вже. «Не знаю, що буде» їй...

У дворі сторонніх об’єктів не спостерігалося. Але собака продовжував гавкати. В бік сараю.
За кілька кроків до нього Василю здалося, ніби скрикнула курка. Навіть не скрикнула, а якось дивно каркнула. А може, то й не курка була?
Василь згріб правицею принесену з лісу ломаку (планував з неї зробити держак для лопати), що була припнута до стінки сараю. Обережно прочинив двері. Відтак увійшов усередину і намацав над головою вмикач. Увімкнулося світло. І Василь остовпів.
Просто перед ним, на купці сіна, випроставши ноги, сиділа немолода жінка. Але за хвилю Кривинюк її впізнав. Це була Царькова. Старша із «кодла». В руках вона тримала курку. Голови на птиці чомусь не видно було. Певне, непрошена гостя її відкрутила. Недарма Василь чув оте «каркання».
— Як ви сюди потрапили? — проковтнувши клубок, що застряг був у горлі, спитав Кривинюк.
Царькова винувато-наївно посміхнулася:
— У паркані дірка є.
— Дірка?.. У паркані?.. — Василь обвів поглядом приміщення сараю. — Ви тут самі?
— Умгу, — кивнула Царькова.
Злодійка брехала. Вона прийшла з дочкою. Старшою. Тільки та замешкалася біля «дірки». Вона забула відключити мобільний, і той, капосний, задзвенів у непотрібний момент. А її мати, бурмочучи щось собі під ніс, сама посунулась до сараю.
— Ну, і що тепер робитимемо? — з притиском спитав Кривинюк.
Царькова відклала набік курку. Розтулила рота, демонструючи кілька жовтих спереду зубів. Затим вона повільно задерла до пупа куртку, оголюючи свої масні принади…
Василя враз знудило. Хоча, не без гріха. Часом, і здавали в нього гальма. Але ж не на таке «щастя» кидатися…
— Мені треба було би інакше вчинити,— по хвилі зізнався Кривинюк. — Діждатися, поки ви вийдете із мого двору. Відійдете подалі. А там, ззаду, щоб ніхто не бачив, оцим дрином — по спиняці! Щоб усе своє життя повзали! А так…
— А що «так»? — перебила Царькова господаря обійстя, зиркаючи на нього грайливо-мутними очима (вона явно була під дією спиртного). Потім крадійка поклала свою долоню на сороміцьке місце.
Та марно ця хвойда сподівалася на Василеву слабкість.
— …А так, — продовжив Кривинюк, — по плечах разок з’їжджу оцім-о, і відпущу. А на другий раз — приб’ю!
Та раптом з-за спини:
— Кого це ти, Васю, хочеш відпустити, а потім прибити?
Це була Марина. Прийшла в спідньому. Щоправда, на плечі накинула Василів бушлат.
Дружина ступила на світло і очі їй полізли на лоба:
— А що це за сучка?! — і за мить впізнала сусідку. — Лариска! Царькова! Ах ти, скотиняка така! — Кривинючка зиркнула на задерту куртку сусідки. — А що це ви тут?! Що це ви, Васю, тут, га?!
Василь ураз збагнув, до чого хилить дружина. Поспішив рятувати ситуацію:
— У сарай залізла! По курей.
Марина побачила мертву курку:
— А що то з нею? — і Марина враз розчепірила пальці на своїх руках. Відтак двинула на Царькову: — Задушу!
Проте Василь заступив дружині дорогу:
— Тільки без самосуду!
— Ні! Задушу, сучку! — Марина спробувала прорвати оборону.
Однак Василь міцно тримав її за плечі:
— Вгамуйся! В тюрму хочеш?
— В тюрму не хочу, Васю. А ми її тут тихенько кокнемо і зариємо!
Царькову від цих слів аж пересмикнуло.
А Марина вся аж кипіла. Злорадно потішалася:
— Страшно, еге?! С-сучка! Ти ба-а-чиш-ш, тут голову ламаєш, ламаєш… А це ця худобина по сараях лазить! — І знову смикнулася вперед.
Та чоловік знову її стримав:
— Та вгамуйся ти зрештою!
— З-задушу!
— Здуріла чи що?!
— Я — нормальна. Ну, і як тепер з нею бути?
Василь здвигнув плечима. Відтак мовив:
— Може, на перший раз відпустимо?
— Щоооооо! — аж підскочила Марина. — Тобі її вже шкода, еге?!
— Та… чого…
— Ото й мовчи!
Перечити Василь Марині не наважився.
А та вже на мобілці нервово набирала якийсь номер.
— Ти куди?
— У поліцію!
Царькова завила:
— Не треба.
— А ти що думала?! Що тобі це так минеться, лахудра!
— Я більше не буду.
— Ми ще розберемося, куди поділися наші дрова, городина, метал!

А наступного дня вулиця загула: «Царькову зловили в сараї Кривинюків! Усім куркам голови повідкручувала! Поліція була! Тепер судитимуть! Але так їй і треба!..».
Не без цього, наші люди часто перебільшують. Царькова встигла відкрутити голову лише одній курці. А поліція і справді приїжджала. На Царькову було складено протокол. Кривинюки ж, у свою чергу, написали заяву. Разом із тим, Царькову мають перевірити на предмет інших крадіжок, що траплялися останнім часом і на сусідніх вулицях.