www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Володимир Загривий: спогади про «Норд-Ост», катастрофу підводного човна «Курськ» та керування Новоградом

18 Березня 2016 | Оприлюднив: | 168 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Днями ми зустрілися з екс-мером Володимиром Загривим — міським головою трьох скликань, котрий очолював місто впродовж 11-ти з 24-х років незалежності України. Нагадаємо, що в арсеналі колишнього міського голови є досвід дипломатичної роботи у Російській Федерації та керування Житомирщиною на посаді першого заступника губернатора.
Очевидно, що з висоти займаних посад Володимир Іванович має право займатися аналітикою як державних процесів, так і життєдіяльності міста. Тож він погодився розповісти про своє життя після завершення роботи у владних кабінетах, нагадавши про те, що вперше із командою передав владу наступникам цивілізовано, разом із політичним заповітом-дороговказом. Про спогади, оцінки та поради Володимира Загривого — наша розмова.

— Володимире Івановичу, як складаються сьогодні ваші справи? Як почуваєтеся?
— Приємне запитання. Дякую! Зараз, як кажуть, наче на світ народився — порівняно із темпом моєї багаторічної попередньої роботи. Але це не означає, що байдикую, бо не у моїх це правилах. Багато є проблем, задумів, бажань, які хочу реалізувати. Усе ще живу тим, що було, тому постійно в курсі місцевих подій. Вболіваю, раджу, допомагаю… Усіх вітаю, як завжди, з днем народження та святами. Тобто, життя продовжується. Допомагаю Ліні Наумець, спільно з іншими членами редакційної групи, закінчити ще одну книгу з історії міста про відомих у нашому краї персоналій. Є й інші справи, про які розповім, коли вони будуть зроблені. Сприяю усім, хто звертається з особистих проблем. Приємно й те, що є ще у пригоді тим, з ким ми працювали на міжнародному, державному, обласному та місцевому рівнях.
— Ви згадали про роботу на різних щаблях влади. А який етап вам найбільше запам’ятався?
— Кожен запам’ятався по-своєму, своєю особливою специфікою. Мій трудовий шлях буквально поділений на п’ятирічки. Надто відповідальною була дипломатична робота у Посольстві України в Росії, консульське забезпечення інтересів наших громадян на території російської держави. Достатньо сказати, що на тоді було укладено понад 450 двосторонніх міжрегіональних угод про співробітництво! Повсякчас доводилося допомагати українцям у Росії. Серед найстрашніших подій — захоплення заручників у театрі «Норд-Ост» (там було більше 110 українців) та катастрофа підводного човна «Курськ» (27 наших земляків, здебільшого — з Криму). Також були авіа- та автокатастрофи, невдалі заробітки, відбування кримінального покарання, надання медичної допомоги тощо. Таке — ніколи не забудеться.
— Очевидно, що загартування дипломатією високого рівня суттєво допомогло вам потім працювати при шести (!) губернаторах Житомирщини на посаді першого заступника?
— Так, ми встигали з кожним новопризначеним керівником познайомитися та визначитися в стратегії, а тактику доводилося втілювати вже з іншим губернатором. Немає жодного міста і району (а їх 28 в області), де з колегами не прийшлося будувати, реконструювати чи ремонтувати школи, медичні заклади, дитсадки, газопроводи, дороги і вулиці. Багато у цей час області допоміг Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який сприяв виділенню додаткових державних ресурсів. Кооперація планових коштів від Уряду, з обласного і місцевих бюджетів, зовнішніх інвестицій дозволили досягти гарних результатів. І сьогодні, озираючись, можна задовольнятися тим часом.
— Попри роботу на різних вагомих посадах, чому останню свою п’ятирічку у Новограді ви називаєте найбільш пам’ятною?
— Не лише тому, що все ще свіже у пам’яті. Ще й тому, що час був дійсно звитяжний. Особливо, перших три роки, бо далі — війна на Сході загальмувала усе й усім в Україні. Тим не менше, приємно сьогодні їхати капітально відремонтованими в’їзними дорогами (це близько 20 кілометрів), що були зроблені без жодної копійки із міського бюджету. Як без жодної копійки було реконструйоване й вуличне освітлення у місті. Під надійні преференції з боку влади у місто прийшли значні інвестиції, за два роки збудовано кондитерське підприємство «Жако», завершено спорудження школи на «Дружбі», створено нову організацію «Шляхрембуд», бо вже не було кому займатися вулицями. У межі міста прилеглими сільськими громадами було передано 605 гектарів землі, що не вирішувалося багато років. Значним досягненням вважаю і європейські автобуси на місцевих маршрутах, і сприяння влади нашим підприємцям, завдяки чому виросли новобудови: торговельні центри «Норма», «Європа», «Економікс», «АТБ», пивна броварня-бар, розпочато будівництво трьох багатоповерхівок. Вважаю справжнім трудовим подвигом зусилля таких підприємців, як Р.А.Седлецький, О.М.Ващенко, С.В.Канюка, І.Г.Юшманов, С.В.Диба, С.В.Островський, В.С.Гаврилюк, С.М.Усенко, М.П.Шавловський. Це вони змінюють на краще вигляд нашого міста.
І таких прикладів багато. Адже у місті проводилися ремонтно-будівельні роботи буквально у кожному бюджетному закладі чи підприємстві. За ці роки у Новоград було вкладено коштів набагато більше, ніж за двадцять попередніх років!
— Чи можете сказати, що задоволені таким результатом на фініші трудової діяльності?
— Повірте, що так. Не секрет, що були й проблеми: не вистачало грошей на усі потреби громади, багатьом бракувало уміння і здібностей, дуже заважали недосконалі нормативно-законодавчі правила господарювання. Так було і є сьогодні, і це не швидко зміниться. Життя — це вічна боротьба з проблемами.
Як кажуть, шпари ще довго будуть виходити з усіх нас, бо більшості працівників, як у гарячці, доводилося на ходу вчитися, освоювати кошти, проектувати, складати кошториси, проводити тендери. Це все терпляче забезпечували мої заступники, начальники управлінь, відділів, житлово-комунальних підприємств, закладів освіти, охорони здоров’я, культури, спорту. Уклін і щира вдячність усім! Практично ніхто з них не здався, не підвів владу, хоч цькування було багато.
— Зараз, можливо, дехто дорікне вам, що вкотре розповідаєте про те, чого вдалося досягти за вашої останньої каденції при владі. А чому у вас виникло бажання про це нагадати?
— Я це так конкретно та відверто говорю для того, що все зроблене, розпочате має продовжуватися, нарощуватись. Здійснене нами повинно, як мінімум, подвоїтися нашими колегами-послідовниками.
— Ви вже встигли дати оцінку діям нинішньої влади, для якої вперше в історії міста написали з колегами політичний заповіт?
— Гадаю, некоректно судити про колег, адже зі сторони усе набагато легше робити. Та й зарано ще. Цей початковий період для мене був завжди справжнім стресом і випробуванням, адже нові колективи, працівники, внутрішні стосунки, вивчення можливостей один одного.
— За вашими словами, війна на Сході завадила реалізувати чимало планів у місті. Нинішньому міському голові також доводиться працювати у непростій загальнодержавній ситуації. Та все ж ваші стилі роботи не схожі. Чи не так?
— Звичайно. Але, головне, що напрям один — на реальний результат! Я вдоволений, що Віктор Леонідович Весельський — це потужний, прагматичний, досвідчений і, як кажуть, битий випробуваннями керівник. Він знає діло, володіє сучасними технологіями управління. У цій непростій загальнодержавній кризі, яка тисне на людей, в котрій буквально відчуваєш себе без вини винуватим, він не губиться у сотнях невідкладних справ. Цілеспрямовано перезавантажує всі апарати, служби, колективи, керівників на результативну роботу, працює з громадою, забезпечує інформаційну відкритість влади. Звичайно, не всім це подобається, тому проглядаються емоції, образи. Але нічого не змінюючи, не омолоджуючи і не посилюючи кадровий склад, не буде змін на краще!
— Як засвідчив час, без зайвих образ не усім вдається передати владу наступникам... А наскільки вам це вдалося?
— З депутатами попереднього скликання, на першій сесії, ми вручили новообраному міському голові колективний заповіт із завданнями та порадами. Це вперше, ось так цивілізовано і щиро, передано мерівську естафету новій команді. Розпочавши буквально із зустрічі Віктора Леонідовича на порозі Будинку рад та представлення йому керівників і працівників підрозділів міської влади. Так повинно бути, бо від старту залежить темп подальшої роботи.
Єдине, що хотів би побажати своєму багаторічному другові Віктору Леонідовичу, — це терпіння. Не навалювати одразу на себе всього, уникати поспішних висновків. Берегти і себе, і колег, бо зміна керівника, його стиль, вимоги — це надто складно для кожного. І завдання над всіма завданнями — це пошук інвестицій, додаткових фінансових джерел, без чого усі бажання будуть нездійсненими. Я вже згадував про те, чого вдалося досягти нашій команді, і ще раз наголошу — у мене були покровитель міста і району Володимир Литвин, вболіваючий за свій край народний депутат Юрій Благодир, дієві колеги у державних і обласних відомствах. Мав добрі стосунки з інвесторами, моїми губернаторами… Це відіграло визначальне значення у роботі.
— У контексті стосунків України та Росії, яка ваша думка щодо угоди про співпрацю між містами-партнерами — Новоградом-Волинським та Курськом?
— Мені відомі пропозиції деяких «гарячих голів» щодо анулювання цієї домовленості. Ламати — не будувати. Я — не прибічник моди, неосмислених кроків, емоційних рішень. Моя душа теж клекоче, але є життєві реалії, правила цивілізованого життя! Це не угода двох міських очільників — Загривого і Овчарова, затверджена сесією міської ради і думою Курська. За нами стоять багатотисячні громади. Понад 15% населення цього російського міста — етнічні українці. Продукція українських, зокрема, новоград-волинських підприємств, продається туди. Війну веде «путінський режим», а не народи. Та й угоду про співробітництво між Україною та Російською Федерацією ніхто не відміняв. Будьмо вище емоцій, залишаймося великою нацією.
— Ваша пропозиція щодо перейменування України в «Україну-Русь» викликала свого часу протилежні думки. Що думаєте з цього приводу сьогодні?
— Було чимало різких висло­вів на мою адресу. Водночас одержав багато листів підтримки від різ­них громадсько-політичних інституцій, релігійних об’єднань, політологів, окремих людей. Я вважаю, що це був не «холостий постріл», як дехто говорив, а початок великої справи. Перший імпульс — несміливий, слабенький у вирі життя, його не захотіли помітити на державному рівні, але він відіграв свою роль. Уже сьогодні в українських школах з’явився підручник з істинною історією України-Руси, у регіонах (Волинь, Київ, Миколаїв, Львів) створені громадські об’єднання тощо.
Нас, українців, століттями пригноблювали, нищили, відібрали наших героїв, князів, історію древньої Русі буквально викрали. Натомість вигадали свої брехливі билини, а ми тихенько мовчимо у хустинку. Слава Богу, нарешті з’являються об’єктивні факти, пізнаємо гірку історію, виходимо з багатовікової кабали інформаційного безсилля, нахабної брехні, перекручень історичних процесів. Запам’ятайте, Україна-Русь буде, і це є воістину сакральним для української нації.
— Що ж, дякую вам за відверту розмову та сміливі думки!
— Я також вдячний колективу «Звягеля», мені імпонує ваше авторитетне видання, виважені, об’єктивні публікації. Усі планерки я завжди розпочинав зі статей у місцевій пресі. Нехай іноді з невдоволенням на ту чи іншу критику, але ми на неї обов’язково реагували. Готовий до зацікавленої співпраці з вашою газетою в якості аналітика-експерта чи політолога. Хай щастить громаді!

Розмовляла Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: