www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


«На роботу запрошуємо тих, у кого горять очі!»

15 Квітня 2016 | Оприлюднив: | 124 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

П’ять років минуло відтоді, як ми писали про пожежу у Центрі науково-технічної творчості для учнів (ЦНТТУМ), що на вулиці Героїв Майдану, 19. Новопризначена тоді очільниця закладу Валентина НАЙДЮК сміливо розповіла про те, що на відновлення будівлі влада виділила занадто малу суму, а центр гурткової творчості знаходиться на межі знищення. Яскраво ілюструвала тодішню ситуацію фотографія, на якій тендітна Валентина Іванівна, із лопатою у руках, взялася «розгрібати» проблеми закладу позашкільної освіти. І ось — телефонний дзвінок. Ініціативна та завзята Валентина Іванівна з гордістю повідомила, що за п’ять років роботи її колектив не лише вирішив більшість проблем, а й здобув напрацювання, запозичити які приїздять колеги з інших районів області. Про те, чим сьогодні живе заклад, — у нашому інтерв’ю.
— Наша робота вимірюється не зарплатою, а душевним наповненням, яке ти умієш донести до дітей, — розпочала розмову пані Валентина, побачивши моє захоплення дитячими виробами, які є окрасою Центру творчості. Вони всюди: стоять на полицях, прикрашають кабінети і коридори, висять на вазонах. — Коли людина, котра у нас працює, робить це з радістю, тоді є результат. З гордістю можу сказати, що у нас працюють саме такі люди. Я їх дуже ціную і не хочу втрачати.
— Тобто, окремі викладачі гуртків таки пішли з вашого закладу на іншу, більш оплачувану роботу?
— Такі реалії життя. Талановитий художник, котрий працював у нас керівником гуртка, і якого дуже любили діти, змушений був поїхати на заробітки. Ще хтось перейшов на іншу роботу, бо там кращі умови для праці. Кожен обирає, де йому краще. Але, навіть, якщо йдуть кращі, то обов’язково прийдуть інші. Як виявляється, не менш талановиті. До нас на роботу влаштувалися чимало молодих спеціалістів. Для когось це — перше робоче місце у житті. Молода дівчина, котра через вроджену хворобу змушена була навчатися вдома, у нас стала прекрасним керівником гуртка образотворчого мистецтва. Кабінет, в якому вона працює з дітьми, до її появи мовчав, а тепер там — вулик. Це дуже радує, повірте.
— Ви свідомо йшли на цей крок — залучати молодих спеціалістів, без досвіду роботи? Не страшно було помилитися?
— Анітрохи. Я люблю працювати з новими людьми. Разом із досвідченими педагогами, вони — моя гордість. Спочатку розповідаю про усі складнощі нашої роботи, а якщо у людини продовжують горіти очі, — це найважливіший фактор. Наш колектив спромігся не лише відродити, а й вдосконалити гуртки. Є тепер серед викладачів і випускник нашого закладу — він веде автомодельний гурток, створив гарні умови для занять. А колись у себе в гаражі ремонтував велосипеди, мотоцикли і машини. Переконана, що треба давати людям можливість втілювати у життя свої мрії. А сама мрію про те, щоб якомога більше дітей розповідали, як ми колись, що вони ходили у той чи інший гурток. Тим паче, що наші гуртки — безкоштовні. І часто стають єдиним варіантом для родин, у яких обмаль коштів. Наші діти пізніше знаходять себе у декоративно-ужитковій творчості, професіях дизайнерського, конструкторського, архітектурного спрямування.
— Безкоштовні гуртки — це прерогатива позашкільної освіти, але її в Україні крок за кроком нищать «зверху». А потім активно борються з такими небезпечними явищами, як підліткова наркоманія, алкоголізм… Чому так складається?
— У нашій країні звикли допомагати «хворому» суспільству, замість того, щоб дбати про здорове. Багато позашкільних закладів у країні занепадають. Тому, що основний напрям нашої роботи — науково-технічний — потребує значних коштів на розвиток. Йдеться, скажімо, про такі гуртки, як авіа- та ракетомоделювання. Усі інші наші гуртки теж потребують матеріалів для виготовлення виробів, конструкцій, моделей. А у держави на це немає коштів, тому усе покладено на плечі місцевих бюджетів, спонсорів та батьків. Дуже вдячна усім, без кого наша потрібна робота не була би результативною.
— Портрети ваших найкращих учнів можна побачити при вході — на дошці пошани «Золоті руки центру». Одразу помітно, як ви ними пишаєтеся!
— Найцікавіше, що ці діти далеко не завжди є відмінниками у школах, часто вони — з малозабезпечених, багатодітних родин. У нас вони стають винахідниками, умільцями. Для них ми придумали свято «Золоті руки центру» — відзначаємо кращих, видаємо почесні посвідчення.
Особливо ж мене «заводить», коли приходять вчителі загальноосвітніх шкіл і бачать на нашій дошці пошани учнів, які у них є бешкетниками, не завжди сильні чи активні у навчанні. У нас вони — найкращі, бо ми відкриваємо у дітях те, що не завжди можна продемонструвати під час уроків.
— Результат вашої роботи у технічному, художньо-технічному і науково-дослідницькому напрямках — це виставки робіт учнів. А що вважаєте найбільшим досягненням?
— Кожна робота — неповторна, бо туди вкладені душі дітей, педагогів, батьків. Тому ми часто організовуємо виставки у місті, щоб популяризувати свою роботу і залучити підтримку меценатів: «Новорічний вернісаж», «Великодній фестиваль», «Родинний дивосвіт» тощо. На виставки діти приходять з батьками, мамами із дитячими візочками, бабусями та дідусями. Не уявляєте собі навіть, які родинні таланти відкриваються, як діти цим пишаються!
Ручна робота у всьому світі дуже високо цінується, тож і я навчаю дітей любити свою творчість. Тим паче вони заслуговують на винагороду, бо у вироби вкладають не лише свої старання, а й гроші батьків. Тому влаштовуємо ярмарки, потім купуємо матеріали для роботи. На жаль, маємо самотужки дбати про утримання гуртків, бо гроші нам виділяють лише на зарплати і «захищені» статті. Тож велика подяка батькам, які підтримують дітей фінансово, допомагають розвиватися. Ці діти завжди зможуть заробити на хліб своїми золотими руками.
— Чи вирішилося питання фінансування поїздок на змагання?
— Так, нам стали виділяти гроші на поїздки. Бо раніше доходило до абсурду, коли наші діти представляли Житомир, бо він фінансував їх поїздку… Слава Богу, тепер маємо змогу представляти творчі роботи на обласних та всеукраїнських виставках, звідки привозимо велику кількість перемог.
— У маленькому місті керівники бюджетних закладів часто бояться говорити про проблеми. Ви свого часу не побоялися, хоч спочатку й отримали незадоволення у відповідь, але потім — підтримку влади, спонсорів. Що вдалося зробити у матеріально-технічному плані?
— Критику завжди боляче слухати, але на повагу заслуговують ті, хто робить правильні висновки. Тож за бюджетні і спонсорські кошти ми покращили матеріально-технічну базу. Перекрили частину даху, що протікав, переробили опалення, зробили ремонт у туалеті, відремонтували кабінет після пожежі, зробили центральний вхід, придбали меблі. Завдяки цьому, усі наші гуртки, які проводилися на базі шкіл, вдалося повернути назад у заклад. Гуртки працюють щодня, навіть у суботу.
На порядку денному продовжує залишатися створення належних умов для занять. Приміщення центру потребує ремонту даху, фасаду та заміни вікон.
— Слід зауважити, що ваш колектив не лишився осторонь війни на Сході і став активним учасником волонтерського руху.
— Так, ми проводили багато акцій на підтримку воїнів АТО, возили їм дитячі обереги. Вам не передати те відчуття, коли на камуфляж бійця там, на війні, чіпляєш жовто-блакитну стрічку, зроблену дитячими руками, а він обіймає тебе і каже: «Від вас пахне домом…»
Як хлопці ніяковіли, коли комусь раптом не вистачало дитячого подарунка, чи як поспішали з укриттів, щоб прочитати дитячий лист…
Саме тому, що ці враження пропустили через себе, ми переконані, що не маємо права забувати зараз про бійців. Тож на цьогорічному Великодньому фестивалі знову збиратимемо кошик із виробами для захисників.
А найголовніше наше досягнення — дружній згуртований колектив. Коли ми писали програму розвитку центру на п’ять років, то не могли уявити, що більшість вдасться здійснити. Якщо дуже чогось хочеш, і є класний колектив, готовий допомогти, — це запорука успіху.
Нам подарована можливість працювати у дитинстві, тому я завжди наголошую, щоб колеги не переставали цим захоплюватися. Запрошуємо до співпраці творчих, енергійних і креативних!

Розмовляла Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: