«Люди схожі на листя дерев», — писав колись римський поет Вергілій. Лише слово чи літопис у камені зберігають пам’ять про людські діяння. Той закон емоційної вічності стосується і медицини. Людська пам’ять здатна зберігати, утримувати розуміння, милосердя, добро, любов, які ми відчули у своєму житті. Достовірна пам’ять має найважливіше значення, бо скільки в людині пам’яті, — стільки й життя у минулому і в майбутньому. І вона, пам’ять, «…повинна бути першим громадянином у державі». Таке визначення достовірної пам’яті не потребує ні в які часи інвентаризації в угоду комусь або для чогось. Бо наша пам’ять-спогади — це тільки наш рай, який зруйнувати чи відібрати ніхто не в змозі.


Професійне свято медичних працівників і спонукало заглянути в свою пам’ять, щоб розповісти про їхню подвижницьку працю. Послугуюсь поетичними словами Ліни Костенко «Душа летить у дитинство, як у вирій, і їх тепло — тільки там», які повертають пам’ять у дитинство, де денце моєї пам’яті. Тільки у дітей є дивовижна якість, яку дорослі втрачають. Фантазія і реальність у них об’єднані, ніби в міцний сплав, який неможливо розділити, бо становлять цілісність дитячого сприйняття світу — своя, власна манера бачити, думати, відчувати, «діти — поети і філософи». З дитячих років закарбувалися в пам’яті імена лікарів, від яких відчула лікарську допомогу. Мама завжди мені розповідала, що фельдшер Соколовський врятував мені зір (у три роки палицею пошкодила око). Він не тільки лікував, але й сам приготував ліки, які вилікували очі. До нього можна було звертатися у будь-який час дня і ночі. Уже школяркою запам’яталося: зримо бачу низенького зросту, повненький, якийсь світлий-світлий — очі світились від доброти, такий собі, лікар Айболить. Нині, йдучи вулицею І.Мамайчука, на якій стоїть будинок, в якому він жив (будинок зберігся), завжди його згадую.
Не забути мого рятівника — лікаря В.М.Романенка із слуховим апаратом у вухах. До нього просила маму звертатися, коли хворіла. Його теплі руки, що торкалися моїх вух, забирали біль, а моя усмішка, як я розумію сьогодні, була йому нагородою.
Моя пам’ять (і, впевнена, старшого покоління) тримає спогад про лікаря М.Б.Замощина, який в уяві асоціюється з Чеховським — лікарем-людиною витончено-інтелігентною, воістину шляхетною.

Ніколи не забуду той сумний день, коли місто проводжало у вічність лікаря з Божої ласки С.Я.Завадського. Його серце було наповнене святою любов’ю до людей, яким служив до останнього подиху і залишив часточку себе — буде вічно жити у їхніх вдячних серцях. Ніхто не стримував сліз печалі, проводжаючи в останню путь земного життя. «По їхніх плодах пізнаєте», — хотілося сказати в цю траурну хвилину і словами Юрія Ковальського: «Цей світ стократно став би кращим, коли б Людей було більше». Подружжя Завадських (дружина — лікар В.Л.Савченко) є взірцем чистоти вершин моральної етики, лікарської етики — тепло їхніх сердець завжди слугували і слугують вірності клятви Гіппократа. «Скарбниці наші — здоров’я, простота життя, свобода, міцність тіла і духу, любов до доброчинства, милосердя, відвага завжди говорити правду, зневага до непорядності», — у цьому глибокому вислові, на мою думку, зміст життя лікаря.
Не помилюся, коли висловлю свою думку: лікарська слава у місті починається з таких Особистостей. Про міську та земську медицину нашого краю зібрав найцінніший історичний матеріал лікар Едуард Олексійович Соломін. Його подвижницька праця — неоціненна: лікар прагнув відтворити і зробив це — показав життя нашого краю у найдобірніших його деталях — у побуті, в історичних подіях, у культурі, освіті і літературі, пронизуючи все, мов червоною ниткою, медициною Новоград-Волинщини.
Це вже сьогодні, на схилі прожитих літ, робиш висновок: життєве кредо лікаря — у клятві Гіппократа, «батька медицини» — виконувати все задля блага хворого. Лікар увібрав у себе скупчення людського болю і горя, за кожного хворого переживає і поспішає допомогти, аби швидше вилікувати і повернути до життя. У їхніх душах добро, чуйність, милосердя об’єднуються відповідальністю. Як не згадувати мені, як учителю, слова видатного педагога К.Д.Ушинського: «Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо моральність і розум дітей, ввіряємо їхню душу», «лікар вирвав дитину з пащі у смерті, завдання вихователя — дати їй жити, завоювати для неї право бути дитиною», — наголосив педагог Януш Корчак. Отже, немає у світі серед різних професій більш гуманних професій, ніж фах лікаря і педагога. Обидві професії — найдревніші і найвідповідальніші, найпочесніші і найблагородніші: людині даровано життя, і з перших хвилин свого життя вона потребує уваги до свого здоров’я, уваги лікаря — це азбучна істина лікарської етики, а педагогічна етика — гуманне начало у її вихованні.

Медики нашого краю заслуговують на пошанування своєї праці. Їхня лікарська слава — у вдячній пам’яті. У житті кожної людини, сім’ї медичні працівники стають близькими людьми. І у моєї родини є такі люди, яким з великим бажанням висловлюю щиру вдячність за їхню працю. Чуйність, увагу, повагу, турботу, щоб допомогти покращити здоров’я, особисто мала і маю від Г.Я.Романюк, М.Т.Броневицької, В.С.Мазепчук, С.І.Сімак, Г.Г.Комендат, В.А.Потапчука, Г.О.Лавренюк. Вони додали мені впевненості своїм лікуванням, підтримкою, що життя продовжується, і його треба цінувати й берегти.
Справедливо кажуть: віддай людині крихітку себе, і твоє серце ще більше наповниться потрібною віддачею, енергією, світлом. З приводу такого стану висловився Микола Пирогов: «Будь щасливим щастям інших — ось справжнє щастя і сенс життя кожного, хто присвятив себе медицині». Хіба це не щастя, коли на своєму життєвому шляху зустрічаєш таких людей. Мудрість Галини Ярославівни Романюк, як лікаря і людини, це, передусім, здатність до розуміння, якомога більше уваги до себе. Очолюване нею терапевтичне відділення працює з такою ж віддачею. Глибоко переконана, що лікар лікує своєю особистістю, а звідси — довіра пацієнта. У виборі професії Г.Я.Романюк не помилилася. Зовні вона ніби і не справляє емоційного враження, але підкорює своєю звичайною зовнішністю. Це, насамперед, жінка, в якій зібрано уособлення усіх найвеличніших жіночих рис: приємна жіноча краса, розум, високий професіоналізм у поєднанні з величною любов’ю до людей і безперечним прагненням допомогти, толерантне ставлення. Вона завжди зосереджена, розважлива, спокійна, чутлива. Коли залишаєшся з нею віч-на-віч, відчуваєш невидимий вплив лікаря на тебе, переконуєш себе, що це глибоке розуміння, відчуття серцем твого болю, повага, вміння вислухати і дати потрібні поради. Вважаю, що не другорядну роль має слово, лікарський такт — мовлення з хворим, бо значення навіть мають погляд, міміка, жести. Лікарю, як і вчителю, важливе вміння володіти словом — високою культурою спілкування, це — як своєрідний лікарський інструмент, а для хворого — розкіш, довіра. У моєму розумінні — це ще одна з гілок лікарської майстерності Галини Ярославівни. Як лікарське кредо зворушують проникливі слова лікаря П.Є.Прокопчука: «Не шкодуйте серця, не ховайте доброти, турботи і любові, все, чим володієте, без вагань, без жалю і без слова». Чутливе серце — вірний помічник лікаря. Він перебуває, немовби у своєрідному дзеркальному лабіринті, на нього дивляться десятки чутливих, схвильованих очей, чекаючи свого порятунку.
Назавжди у вдячній пам’яті доброзичливість, увага, підтримка, розуміння А.Т.Чумачова. Мої онуки народилися під його пильним наглядом. А з добрих рук Н.Ф.Бабенко ми одержали безцінний Божий дар: батьки — діточок, а я стала щасливою бабусею. Донині зустрічі з Анатолієм Трохимовичем приємні і радісні, а наше спілкування надає зустрічам душевного розуміння у сьогоденних проблемах. Мої онуки від дня народження були під надійною охороною, у чуйних теплих руках — опікалася ними Людмила Петрівна Корчомна. А старший онук, коли хворів, то завжди просив, щоб прийшов П.В.Дуда його лікувати, довірявся лише йому. Не забуваються тривожні миті дитинства внуків. Вдячна пам’ять зберігає далекі вже 90-ті (1996). Стан здоров’я внучки викликав велике занепокоєння, особливо у поставленні діагнозу. Ось тоді наважилися звернутися до головного лікаря В.Л.Весельського. Його підтримка, розуміння, слушна порада у важкий для нас час дуже допомогли. Щира вдячність лікарю С.Ф.Мацюку, котрий поставив правильний діагноз і врятував онучку від непотрібної операції. А напередодні нового 2016 року нам засяяло зимове сонечко, зігріло наші серця невимовним щастям — внучка народила донечку. Вся наша родина зичить добра, благополуччя, найдорожчому скарбу — здоров’я лікарю Є.А.Шумило, лікарю Г.Г.Перегині, які причетні до її народження. На чатах здоров’я моєї правнучки Л.П.Корчомна — це щастя, що твої діти у надійних руках.
Медсестра — вірний помічник лікаря, тандем однодумців, об’єднаних спільною справою. Є в нашій родині медсестра Ірина Сергіївна Громова, має вроджений талант професійно надавати допомогу, в будь-який час бути швидкою допомогою, надійним порадником.
Коли знаєш людину не один день і не один рік, особливо по роботі, то все у твоїй пам’яті зринає, неначе в калейдоскопі, і краплина за краплиною наповнює твоє серце спогадами. Із вдячністю згадую Ксенію Володимирівну Гопанчук, медсестру школи-інтернату. На своєму медичному посту була незамінною — під її контролем стан здоров’я вихованців школи, робота харчоблоку, надійний помічник лікарям, які працювали з нею, Д.І.Червенюк, А.М.Лавренюк. Віддана на все життя обраній професії і медсестра, поетеса В.А.Ксендзук.
Дозволю собі дійти висновку, що лікарська слава живе у вдячних серцях людей, бо розуміють, що щастя лікаря по вінця наповнене любов’ю до них у поєднанні радощів і печалей, світлих сподівань і гірких розчарувань у величезній кількості райдужних бажань сприймати чужий біль, як власний — заради цього живуть і працюють.
Вкотре це відчула, коли медпрацівники швидкої допомоги і приймального відділення 22 березня рятували тяжко хворого родича, надаючи оперативно і професійно необхідну допомогу, а в реанімаційному відділенні продовжили боротьбу за його життя. Переконливо стверджую, що медпрацівники володіють дивною природою моральної чистоти із відчуттям відповідальності за справу, якій себе присвятили, що накладає певний відбиток на світогляд у виконанні професійної справи, реалізації обраного покликання. Звідси — авторитет і заслужена лікарська слава.
З великим задоволенням пропоную образний рецепт, яким варто керуватися у ставленні один до одного: візьміть чашу терпіння, налийте туди повне серце любові, додайте віри, все це добре перемішайте, потім намастіть на шматок відпущеного вам життя і пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму життєвому шляху. Образний рецепт слугує здоровому способу життя, про який піклуються медпрацівники, які своєю працею, природженим талантом і по своїй природі тяжіють до обраної професії, яка і потребує великої любові, терпіння і чуйності, обережності у поводженні зі своїми пацієнтами.
Шановні медичні працівники! Прошу прийняти поетичну посвяту Ю.І.Ковальського, в унісон моїм вітанням:
Я хочу скласти гімн — тобі, Людино у білому халаті.
Я хочу дати клятву, зрідні Гіппократовій,
Не поклонінням твоєму розуму,
Серцю, рукам, твоїм золотим.
Ти — єдина на світі людина у білім халаті,
Щоднини виходячи на бій із печаллю,
Наповненою сльозою, І навіть зі смертю самою.
О мужній воїне, без щита, без меча двосічного
Ти сміливо ступаєш у самісіньке пекло битви.
О лицарю-лікарю, Дон Кіхоте непереможний,
Нехай ніколи печаль не торкнеться твого чола.
Хай тобі щастить! …Ви себе бережіть.