www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Життя — для подорожей, а не для боротьби із раком, або Інтерв’ю з-під крапельниці під час хіміотерапії

08 Липня 2016 | Оприлюднив: | 413 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Оксана Дубас зайшла у редакційний кабінет, коли ми готували у номер поради про те, куди поїхати на літній відпочинок. Як кажуть, тема «гаряча»: пора зараз така, що, окрім відпочинку, мало про що хочеться думати. А ж тут вона — маленька, з втомленим обличчям 28-річна молода жінка, котра не поспішала замальовувати косметикою синці під очима і не соромилася, що їй доводиться просити допомоги.
Як виявилося, Оксані просто нема коли зважати на втому, адже її чоловік Стас Дубас (йому 29 років), зараз на хіміотерапії у Мінську. В Україні лікарі не взялися лікувати хлопця через катастрофічно низькі показники крові, що не давали жодних гарантій. Крім того, після курсів «хімії» молодому чоловіку буде необхідна трансплантація кісткового мозку, а в Україні такі операції не роблять.

Діагноз українських лікарів — мієлодиспластичний синдром, рефекторна анемія з надлишком бластів. Згодом, після нескінченних обстежень, білоруські медики поставили новий діагноз — гострий мієлобластичний лейкоз. У Білорусь молоде подружжя змушене було поїхати у надії бодай на якийсь порятунок. Як виявилося, хвороба прогресує шаленими темпами, тож лікарі попередили, що Стаса необхідно терміново госпіталізувати, часу на роздуми немає.
15 червня хворого госпіталізували у гематологічне відділення у Мінську, днями завершено першу «хімію». З раннього ранку до пізнього вечора Стас приймав крапельниці та дороговартісні компоненти крові. На жаль, це вже не перше випробування для нього, бо прояви онкохвороби далися взнаки у 2011 році. Тоді й почалися у його житті хіміотерапії, завдяки яким на декілька років вдалося досягти ремісії.
Та хвороба прийшла знову, тепер — у новому обличчі.
Нині, аби її подолати, лікарі радять ще 2-3 курси хіміотерапії, вартість одного — близько 15 тисяч доларів. Якщо курси пройдуть успішно, то на Стаса чекає пересадка кісткового мозку. Для операції вже знайшли родинного донора, ним має стати сестра Христина. Вартість пересадки становить 92 тисячі 700 доларів…
Першу хіміотерапію та численні обстеження вдалося оплатити коштами родини. Сьогодні Оксана створила групу у соцмережах «Естафета підтримки Стаса Дубаса», написала лист на телеканал «1+1», здобула підтримку численних друзів із Новограда, Києва, де донедавна вони з чоловіком жили і працювали. Зверталася у благодійний фонд Ахметова — тут відповіли, що допомагають лише донеччанам та переселенцям.
Разом із мамою, рідними та багатьма небайдужими людьми, свого татка підтримують двійко діточок — 7-місячний Іванко та 6-річна Алінка. Обоє ходять разом із мамою (Іванко — на дитячому візочку) від порогу до порогу установ та організацій — у пошуках добрих дядь і тьоть, які простягнуть руку допомоги, щоб врятувати їх тата.
Когось у такій непростій ситуації охопив би розпач та опустилися руки, а Оксана каже, що страшна хвороба чоловіка дала їй відчуття підтримки від людей, на яке вона й не сподівалася…
Можливо тому, що Стаса Дубаса добре знають як завзятого велотуриста — він розробляв цікаві туристичні маршрути на Житомирщині.
— Мій чоловік є люблячим батьком, моєю міцною опорою, — із захопленням розповідає Оксана. — З подорожей він завжди повертався на крилах щастя: піднесеним, захопленим, задоволеним. А мені завжди подобалася самовіддача, яку він вкладав у свою справу, щоб показати українцям та іноземцям, що нам є чим пишатись у своїй країні.
На сторінці Стаса Дубаса у соцмережах зазначений статус: «Life for traveling» (в перекладі з англ.: «Життя для подорожей»). Саме так називається заснована ним група. Про любов до активного стилю життя говорить не лише фото на аватарці Стаса, де він у спорядженні велотуриста, також — світлини та захоплююче відео з подорожей.
Фотографувати краєвиди та пам’ятки архітектури Житомирщини донедавна було улюбленим хобі хлопця. Попри те, що він останніх дев’ять років із сім’єю прожив у Києві, де працював системним адміністратором у столичному офісі, рідна Житомирська область залишалася для звягельчанина краєм, про який він хотів розповідати усім.
Досі він жив у такій собі «велокраїні», до хвороби об’їздив різні цікаві куточки Житомирщини: палаци, садиби, маєтки, залишки фортець… Що знаємо ми про ці місця? Дуже мало, а дехто — взагалі нічого. А вони є, зовсім поруч. І Стас знає про них стільки, що досі не встиг викласти усе, де побував…
У своїй групі «Life for traveling» він перекладав розповіді про пам’ятки на англійську, щоб якомога більше людей дізналися про зелений туризм на Поліссі. Дивно, як лише одна людина, коли вона «горить» улюбленою справою, здатна зробити більше, аніж десяток чиновників від культури.
«Коли мандруєш, то важливо не забувати, що сенс — у самій мандрівці, а не у її закінченні. Якщо будеш дуже поспішати, то втратиш мету, заради якої мандруєш», — вважає Стас.
«Зараз спимо у Бердичеві, на узбіччі дороги біля річки. Проїхали за 2 дні майже 240 км!» — таких коментарів під фотографіями Стаса багато. За кожним із них — радість від життя та мрій, які здійснюються завдяки власній наполегливості та здоровому авантюризму. А поряд містяться інші світлини — на них зафіксовані особливі моменти, що їх у круговерті життя здатні помітити не усі: сонце-соняшники на тлі синього неба, яскраво-гарячий захід сонця над Новоградом, «крило янгола» на захмареному небі, вид з Дніпра на Києво-Печерську лавру, погляд із вікна багатоповерхівки на нічну столицю…
А далі — повідомлення зовсім інакшого, не ліричного характеру, а занадто вже реального змісту: «Я захворів. У мене гострий мієлобластний лейкоз. Потрібна ваша допомога. З урахуванням подальшої трансплантації кісткового мозку, без підтримки людей, це стає неможливим», — пише Стас на свої сторінці.
Я написала Стасу у соцмережі, щоб дізнатися, як почувається він зараз на чужині, про що думає. Він відповів не одразу, наступного дня, проте, вже у першому ж реченні відчула його оптимізм: «Все ок, вчора був не в змозі щось написати, а сьогодні — ще під крапельницею. Дякую за підтримку…»
Те, що він відповідав з-під крапельниці під час хіміотерапії, — це не лише ознака сучасного часу і комп’ютерної глобалізації. Найперше — це ознака сили духу, що з’являється у багатьох людей, котрим доводиться боротися за життя.
— Як настрій, Стасе?
— Дуже хочеться додому на цьому тижні, але, судячи з низьких показників тромбоцитів, не вдасться. Щодня чекаю на результати аналізів із великими сподіваннями, що хоч трохи вони покращаться.
— Пропоную змінити тему і поговорити про твоє улюблене. Розкажи, звідки така любов у тебе до велоподорожей?
— Почав по-іншому дивитися на життя, коли вперше захворів на онкологію, у 2011-му. Потім, у 2013-му у мене стався рецидив, і я усвідомив, наскільки коротким може виявитися життя. А ти за прожиті роки побачив лише офіс, квартиру, кілька разів пожив влітку біля моря, а більше… нічого й розповісти.
І я взявся мандрувати і розповідати у своїй групі http://vk.com/lifefortraveling.
У нас був маршрут по Житомирській області довжиною 1300 км, на ютубі є 9 серій про це. Були наміри розробити цікаві туристичні маршрути не лише у межах нашої області.
— А що за фантастичні плани були у тебе подорожувати на яхті?!
— Мріяв, що зможу сам побудувати, але після вивчення питання зрозумів, що на це може піти не один десяток років. Були думки сплавитись по Случі аж до Чорного моря, але на це теж потрібно багато часу. Тому зупинився на велосипеді, адже так можна і великі дистанції долати, і річки, і бездоріжжя... Такий собі універсальний транспорт, а головне — автономний.
— Якщо б завтра у тебе була можливість поїхати у подорож на велосипеді, то куди б ти вирушив?
— Цікавими для мене є маршрути Хмельниччини — чимало палаців, фортець, природних цікавих місць. А якщо говорити не про великі відстані, бо зараз я бачу лише краєвид з лікарняного вікна, то із задоволенням проїхався би лісом, побував біля річки.
— Ти — оптиміст. Завжди таким був, чи хвороба вплинула? Що допомагає зараз не втрачати надію?
— Завжди був оптимістом і сподівався, що все буде добре, хоча шансів інколи майже не було. Щодо хвороби, то тут, швидше, не надія, а жага до життя. Розуміння того, що я не один, що у мене є сім’я: дружина, двоє маленьких діточок, батьки і рідні, яким я потрібен.
А ще є сподівання, що корисне зможу зробити для всіх людей.

* * *

У Оксани я запитала, якими були для їх сім’ї ці роки боротьби з хворобою. І навіть у цьому запитанні вона не стала говорити про відчай, сумніви… Вона сказала: «Ці роки були щасливими. Стас мріяв подорожувати світом. Якщо не яхтою, то автобусом, таким собі будинком на колесах для мандрівників. Я йому казала: «Але ж у нас немає навіть квартири!» А він усміхався і мріяв…» Тепер у Стаса інша мрія. Він написав, що понад усе хоче викарабкатися з тенет хвороби і бути поруч із сім’єю. Молоде подружжя вірить, що кожна гривня від небайдужих наблизить їх до цієї мрії.
Телефон дружини Оксани: (067) 461-65-36. Реквізити для фінансової підтримки: номер карти ПриватБанку: Дубас Станіслав Олегович, 516875723152319, МФО банку: 305299, ЄДРПОУ (або ЗКПО): 14360570, рахунок отримувача: 29244825509100.

Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: