— Ху-х!
— Чого так важко?
— Спека. Голова не варить.
— Треба, щоб варила. То що бажаєте, шановна?
— Та поки йшла, то й забула.
— Згадуйте.
— Якби ж то… Он раніше, добрий чоловіче, один дуст був, і не плуталися.
— То вам потрібна отрута проти шкідників?
— Ні, ним поливають або обприскують.
— Та в нас майже всім товаром обприскують чи поливають.
— Та як же ж воно… Ага! Його розводять у воді!
— Та тут, практично, все у воді розводиться…
— У багато води!
— Тобто, у великій кількості?
— Еге!
— І що ним, шановна, поливають?
— Городину, добрий чоловіче.
— Це вже ближче…
— І від нього все гарно росте!
— І-і-і?
— Що — «і-і-і»?
— Називається як!!!
— Як же це Ганька казала, здорова вона б була... Ага. У бочці води воно розводиться. Чи я це вже говорила?
— Про бочку — ще ні.
— А ще це…
— Що?
— Згадала!
— Сла-ава Богу! І як воно називається?
— На три букви.
— ???
— Точно на три!
— Н-даа. Ну й загадочку ви загадали мені.
— І від нього все просто буяє!
— То вам треба «Буйний гай»?!
— О! Точно!
— Так там же більше букв!
— Чого більше? «Гай» же — три.
— Нате вам ваш «гай» та йдіть уже! Чия далі черга? Що вам?
— Та поки ви тут розгадували свої ребуси, то і я забула, що хотіла.
— А це вже епідемія…