«Лесині джерела» крок за кроком: про храмове цар-свято вшанування Лесі Українки у різні роки

«Лесині джерела» крок за кроком: про храмове цар-свято вшанування Лесі Українки у різні роки

Місто Новоград-Волинський — перлина українського Полісся. Воно має свою історію, свою долю, свою славу і гордість. Однією зі славних сторінок міста, яка сповнює гордістю кожного новоград-волинця, є життя і діяльність родини Косачів. У місті сім’я Косачів прожила одинадцять щасливих років, залишила великий творчий слід духовного розвитку краю: «Тут у Лесі забилось серденько», «Тут Леся сіяла пісні».
У рідному краю почали формуватися риси поетичної натури, її характер і воля, які стали вічним взірцем крицевої громадянської мужності, що опісля здивують світ: «Вінок тернистий Українки пересіяє всі сонця!» Ім’я славетної землячки визначило місто Новоград-Волинський на карті світу: «То — наша гордість, що завжди єдна, то — надслучанські скелі і дороги, що манять всіх до Лесі джерела»…

Новоград-волинці пишаються, що поліська земля, наш край дали світу геніальну дочку українського народу, з надзвичайною любов’ю вшановують свою видатну землячку.
Великий Кобзар, Великий Каменяр, Дочка Прометея — символи нашої історії, котрі вічно житимуть із нами як символи незалежності і боротьби. Їхні імена овіяні особливою всенародною любов’ю.
Леся Українка — ім’я, що викликає глибокі почуття вдячності, шани і поваги у земляків всесвітньо відомої поетеси.
«Незгасна пам’ять ходить берегами, тамує спрагу біля джерела. То, може, Лесина душа, між нами завжди живе в борні Добра і Зла».
Леся Українка озивається у назвах вулиці, гімназії, бібліотеки, Палацу культури, майдані, на якому назавжди спинилась у гранітному монументі. Ім’я Лесі Українки лине у головній пісні міста — Гімні міста. На побережжі Случі струменить Лесине джерело. Бронзові герої «Лісової пісні» — Мавка і Лукаш — постали на березі Случі. Літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Музей родини Косачів — дорогоцінний скарб міста.
При в’їзді в місто встановлено пам’ятний знак: «Місто Новоград-Волинський — батьківщина Лесі Українки».
Вінцем вшанування пам’яті Лесі Українки стало чудове свято — Міжнародне літературно-мистецьке свято «Лесині джерела». Свято взяло старт із Дня міста і традиційно крокує звягельською землею — рідним краєм поетеси — і складає літопис його проведення.
Перші цеглини у фундамент організації і проведення Лесиного свята поклав Микола Мартинюк, Заслужений працівник культури України.
Він пророче наголосив на важливості свята, щоб не було втрати духовності, національних надбань. Перефразовуючи незабутні слова: «Это нужно не мёртвым, это нужно живым», «Ми повинні докладати всіх зусиль, щоб це свято жило, організовувало, згуртовувало всіх нас».
Із невимовним хвилюванням М.Мартинюк згадує пам’ятний історичний 1987 р. — відкриття пам’ятника Лесі Українки, з піднесеним настроєм згадує епопею створення пам’ятника.
На урочистому мітингу міський голова А.А.Ринка сказав: «Ми відкриваємо пам’ятник на знак всенародної любові і визнання заслуг славетної поетеси. Висловлюємо почуття гордості за те, що наш край народив і випестував Лесю Українку, тут вона почала свій шлях у безсмертя». Автори пам’ятника — архітектор М.І.Босенко, скульптор М.Н.Обезюк і каменотес Анатолій Ніжник — створили справжній витвір мистецтва, унікальний — одухотворену скульптуру Лесі Українки.
Леся Українка назавжди «прийшла» до своїх земляків. Витвір мистецтва став справжньою окрасою міста.
На кам’яній брилі в увесь зріст сидить Леся Українка і задумливо дивиться: перед нею відкривається широка панорама міста. Постать вражає природністю, величним спокоєм і гідністю, відчувається її душевний стан, ніби дивиться сама собі у глиб душі. У її погляді — і лірика, і велич одухотвореності скульптури. Погляд зосереджений, відкритий, ніби вбирає в себе всю навколишню дійсність, природу. Її погляд промовляє до нас, вона задумалась над долею України, ніби дає пораду:
«Ой ні, тепер і не сама.
Зі мною кохана Случ, лани, гаї…
Я з вами, Мавчині краї!..»

Настає хвилююча мить урочистості: перерізується червона стрічка, з пам’ятника спадає біле покривало. Перед присутніми постає червоно-гранітна постать ніжної і мужньої Дочки Прометея — Лесі Українки.
Відомий український поет Іван Драч сказав: «Воно, свято, вийшло з глибини поваги і любові, якими оточене ім’я Лесі Українки у її рідному краї. Звідси черпала вона життєдайну силу і снагу для своєї творчості…»
Лесине свято, за пропозицією голови обласної спілки письменників Олексія Опанасюка, 3-5 серпня 1990 року було перейменовано на Свято літератури і мистецтв «Лесині джерела».
Поет Юрій Ковальський (1987-1996 р.р. — ведучий літературних читань, літературних зустрічей на святі) звернувся до учасників свята: «Ріднить нас Леся Українка своїм чарівним словом, своїм невигойним болем, своїм звитяжним життям. Вічно йтимуть звідусіль люди на Лесин майдан — осоння весни, надій і сподівань. Із Поділля, Волині, Галичини, Придніпров’я приїхали в «поліські Нідерланди», прийшли на береги Случі — чарівної колиски поезії. Тут сьогодні сонце Італії, Єгипту, Грузії, бо тут вдома маленька Жанна д’Арк, донька Прометея, якій судилося пройти тернисті дороги і до останнього подиху боронити лише тільки одну правду. «…Тобі не лаври, а барвінки з мого Полісся до лиця. Вінок тернистий Українки пересіяє всі сонця». Виступ поета увібрав усю велич геніальності поетеси, яка живила поетове слово: «…Ми йдемо до Лесі Українки на високий зоряний поріг».
Свято літератури і мистецтв «Лесині джерела» за велелюдною участю гостей із близького і далекого зарубіжжя набирає статусу міжнародного.
Встановлюються міцніші зв’язки з діячами літератури, поетами, письменниками, науковцями. Нас усіх ріднить Леся, її свято зцілює душу у духовному житті не тільки Новограда-Волинського, але й усієї України, всіх людей, які дбають про збереження і розвиток української духовності та культури.
1994 року Літературно-мистецьке свято «Лесині джерела» набуло статусу міжнародного й отримало назву Міжнародне літературно-мистецьке свято «Лесині джерела». За традицією, свято триває три дні: в останні три дні липня чи в перші дні серпня.
У церквах міста звучить поминальний молебень за душу поетеси. До пам’ятника лягають живі квіти. У 1988 р. під час свята відбувався урочистий мітинг із нагоди присвоєння ймення Лесі Українки площі, де встановлено пам’ятник поетесі, і проводилися святкові заходи (у 1990 р. Палац культури ім.Лесі Українки).
Дні свята надзвичайно насичені: у музеї Лесі Українки збираються шанувальники письменниці, звучать твори Лесі Українки і твори, присвячені поетесі, проводяться науково-літературні зібрання за участю науковців, лесезнавців, письменників, літературно-музичні вечори, вистави за творами поетеси; у музеях експонуються виставки живописних робіт художників-земляків, майстрів народної творчості, майстрів художньої виставки та фотовиставки; учасники свята шикуються у велику, святкову, велелюдну колону, заквітчану вишиванками і різнобарв’ям квітів; цей святковий бурхливий потік рухається центральними вулицями міста, щоб засвідчити свою любов і шану Величній Особистості, дух якої житиме вічно; у міському Парку надзвичайне дійство — Містечко майстрів — декоративно-ужиткове мистецтво популяризує свої досягнення: ткацтво, плетіння з соломи та лози, різьбярство, гончарство, художня вишивка, ковка на металі, писанкарі, флористи з усієї України; на старій фортеці відбуваються козацькі розваги, на святковій сцені біля пам’ятника Лесі Українці організовано великий святковий концерт за участю професійних митців та провідних аматорських колективів.
За велінням душі і серця свято набирає широкого розмаху і неповторності — щорік несе своєрідну родзинку. Другої Лесі на світі не було — її високохудожня творчість, її ім’я у віки майбутні йтиме. Новоград-Волинський і Леся Українка — імена тотожні.
«Лесині джерела» — це та п’єса, де все продумано до найменших деталей, її драматургія є сталою, традиційною, але щоразу — з певною новинкою чи подією.
У 1989 р. уперше до свята задіяли відновлену старовинну фортецю із величезним дзвоном, оздобленим чеканкою, зображення якої нагадує історію колишнього Звягеля.
1990 року відкрито облаштоване Лесине джерело. Його іскриста джерельна вода під час свята стає своєрідним причастям, як і «Лесині джерела» — духовним напоєм.
1991 року біля фортеці було встановлено паркову скульптуру «Лукаш і Мавка» (скульптор О.Швецов).
У 1992 році справжнім сюрпризом свята стала участь у заходах Народної артистки України Ніни Матвієнко.
«Тут гарно, як у вулику, і людей багато, як отих золотих бджілок. Я прийшла до Лесі, як до матері, сестри, подруги. Хочеться доторкнутися до неї, ніжно погладити», — емоційно висловилася артистка.
1993 рік — Народний театр Палацу культури поставив виставу «Маруся Чурай» за твором Ліни Костенко. Режисер театру Петро Сурай одержав почесне звання Заслужений працівник культури України.
1994 рік — святковий концерт розпочинає Народна артистка України Галина Яблонська (ведучі концерту — Галина Яблонська і Заслужений артист України Павло Громовенко). Як заспів читає вірш-звернення «Любіть Україну».
1995 рік — відбулася урочиста презентація прапора, корогви і герба міста Новограда-Волинського, створених за проектом М.Босенка.
1996 рік — вперше на святі започатковано конкурс автентичного солоспіву Житомирського Полісся «Пісня долю вишивала», керівник — Віра Матвійчук. Народний театр порадував виставою «На полі крові» за твором Лесі Українки.
1997 рік — відбулося свято у святі — 740-річчя Новограда-Волинського. День міста став складовою частиною «Лесиних джерел».
Вперше свято відвідала онука Михайла Драгоманова, племінниця Лесі Українки Наталія Драгоманова-Бартаї, яка проживає в Угорщині.
Урочисте запалення факела Пам’яті. Салют. Урочисте запалення вогню Пам’яті — Городище. Естафета пам’яті.
1998 рік — Народний театр ознаменував свято надзвичайною подією — вистава «Маруся Чурай» проходила під відкритим небом — на фортеці.
1999 рік — 150-річчя від дня народження Олени Пчілки. Відкрито Музей родини Косачів на тому місці, де був будинок Завадських, в якому 6 років жила сім’я Косачів.
Музей родини Косачів є маленьким духовним центром, при якому працює об’єднання творчої інтелігенції міста імені поета Юрія Ковальського (пішов у вічність 1997 р.). Координатор об’єднання — поетеса Валентина Ксендзук.
2000 рік ознаменувався першим випуском літературного альманаху «Зерниця». До 110-ї річниці з дня написання Лесею Українкою циклу віршів «Семи струн» асоціація композиторів міста приурочила пісенник «Сім струн».
2001 рік оголошено ЮНЕСКО роком Лесі Українки. Свято «Лесині джерела» відзначалося по-особливому. Вперше тележурналістка Л.Лисенко знімала на святі передачу «Не все так погано в нашому домі».
Знаменна для міста є ще одна подія — відкриття пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку (архітектор А.Черниченко, скульптор С.Коркушко). Пам’ятник Т.Шевченку стоїть на одній осі з пам’ятником Лесі Українці.
2002 рік — на офіційній частині свята започатковано відзначення високими міськими нагородами орденом «Звягель» і званням «Почесний громадянин міста Новограда-Волинського». Запроваджено творчі вечори артистів театру і кіно.
2003 рік — приємною була зустріч із Ольгою Олександрівною Лютон-Петрівною, внучкою Ізидори Петрівни. «Досі не можу повірити, що побувала в хаті Косачів». Вона подарувала музею сорочечку, яку їй вишивала бабуня Ізидора Петрівна, сестра Лесі Українки.
«Вона явилася світу, щоб у віки іти, до щастя України і свій народ вести» — девіз свята 2004 року. Злагоджено звучав багатоголосий хор піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» під зоряним небом батьківщини Лесі Українки у супроводі духового військового оркестру.
2005 рік — у вісімнадцятий раз свято дивувало, захоплювало усіх присутніх на ньому. Свято єднає людей різних національностей. Живильна сила торкається кожної душі, знаходить місце у серцях шанувальників поетеси, які збираються на Лесине віче. «Диво-дивне у Звягелі — це Лесине віче: все минуще забирає, а дарує вічне».
2006 рік — свято пронизане духом «Лісової пісні» (виповнилося 95 років від дня написання геніального твору). «Віки минуть, а люди йтимуть знову, щоб осягнуть душі твоєї цвіт» — це лейтмотив заходів свята. Поетеса Валентина Ксендзук веде літературно-музичні зустрічі.
2007 рік — ювілей міста: 750-річчя Новограда-Волинського.
Проведено науково-краєзнавчу конференцію «Звягель — Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення» (на основі наукових досліджень підготовлено краєзнавчий посібник міста).
Незабутньою, хвилюючою й одухотвореною стала подія — Всеукраїнська культурно-мистецька громадсько-політична акція «Рушник національної єдності». На рушнику національної єдності майстрині Лесиного краю залишили свою часточку узору. Цю акцію назвали дарунком долі, святою, посланою небом. Усі делегації з Білорусі, Грузії, Польщі, Литви, Угорщини складають славу місту мовою дружби і порозуміння.
2008 рік — «Три свята в нас єднались воєдино»: Дні Лесі, День міста і Незалежності України». Вперше, з ініціативи творчих людей міста, відбулася акція «Рушник громадської злагоди». Особливістю свята став своєрідний карнавал квітів «Лесині мальви» (ці квіти дуже любила Леся).
2009 рік — девіз свята: «І кожен з нас із гордістю говорить: я народився там, де Леся Українка».
Розмаїття вишиванок було вражаючим: представлена вся Україна. «Це вам не Київ, це — вся Україна», — такий висновок робили гості свята. Свято — багате на подарунки для Музею Лесі Українки.
2010 рік — у полоні музики й любові пройшла літературно-музична поеторія «Хай по мені не плачуть смутні дзвони».
Неповторний дар святу підготував художник В.С.Лиманець: написав портрет дядька Лесі Українки М.П.Драгоманова.
2011 рік — є глибока символіка в тому, що у дні свята відбулася знакова подія: відкриття меморіального знака Б.Г.Шарварку на бульварі, який носить його ім’я. Зіркою першої величини завжди зорітиме у вдячній пам’яті новоград-волинців ім’я Бориса Шарварка — воістину великого Маестро.
140-річчям від Дня народження Лесі Українки пронизані всі заходи свята. Ще одне пам’ятне місце, пов’язане з родиною Косачів, відкрито на звягельській землі — встановлено меморіальну дошку… був маєток — Олександрівка, з гарним лісом.
2012 рік — 25-річчя встановлення пам’ятника Лесі Українці. «Я словом правди камінь оживила і житиму, як і жила, на світі». Місто наповнюється яскравим гомінливим, святково-піднесеним велелюддям. За всі роки проведення свята збереглася його головна мета — відродження духовності українського народу.
2013 рік — «Лесині джерела» — стиль нашого життя. Родзинкою свята стала вистава «Лісова пісня» у постановці Львівського драмтеатру, яка заполонила, здивувала новим баченням драми-феєрії.
Апофеозом свята, свого часу, у 1995 році стала вистава Народного театру Палацу культури «Лісова пісня», яка відбулася у вечірній час у мальовничому куточку міста — на острівку серед річки Случ. Ці дві постановки у різний час ставали своєрідною окрасою свята.
В.Лиманець написав картину «Світанок Звягеля». Новоград-Волинський хлібозавод презентував «Ріг достатку». На головній сцені «Лесиних джерел» виступив ансамбль «Бабине літо» з піснею «Лісапет» і «Сама файна».
Своєрідний театр білоруської пісні «Бяседа» став ще одним подарунком.
2014 рік — заходи свята несуть характер днів пам’яті Лесі Українки. Свято відзначається, а не святкується. Місто збагатилося ще однією скульптурою — «Ріг достатку».
2015 рік — 144-та річниця з Дня народження Лесі Українки. Квіти у підніжжя пам’ятника.
23 серпня відбулося урочисте відкриття меморіалу загиблим воїнам місцевого гарнізону в АТО.
Леся ГУДЗЬ:
«Ідіть до Лесі —
Вона з нами у будні і у свято,
У час гіркий і у величчя час.
Її душа уміє промовляти
Найголовніше в кожному із нас.
Стомившись, сіла трохи відпочити,
Притримавши від вітру сторінки,
Спинивши вічність,
Ожила в граніті,
Та й залишилась з нами — навіки».

2016 рік у місті оголошено роком Лесі Українки. Свято буде присвячене 145-річчю Лесі Українки.
Світлана ЧЕЛЯДІНА, вчитель