Вони розбіглися за місяць до весілля, яке мали відгуляти в середині липня. А на початку серпня він подзвонив їй і зажадав терміново зустрітися. Однак Марина (імена в матеріалі змінено) категорично відмовила. Мовляв, не бачить у тому сенсу.
Тоді Анатолій зустрів її просто на дорозі, коли вона поверталася з роботи.
Марина навіть не здивувалася, ніби знала, що це має статися. Хотіла його обминути, проте він — високий, огрядний — загороджував їй дорогу, тендітній, невисокого зросту, чорнявці.
— Треба поговорити.
Марина зі стогоном спитала:
— Про що?
— Я не можу без тебе.
— Невже?
— Не знущайся.
— Ти на те заслуговуєш.
— Ну… оступився. По дурості. П’яний був.
— П’яний був? — спитала з осудом дівчина. А відтак іронічно додала: — Так можна буде ще раз випити. І ще раз зрадити. Але подруг у мене вже немає і ніколи не буде. Так що, вже можеш стрибати, куди і на кого заманеться. Ти не тільки мені зраджував, а й із моєю найліпшою подругою злягався.
Анатолій аж закашлявся. Потім якусь хвилю здивовано-злякано дивився на Марину, а відтак з осторогою поцікавився:
— Хто тобі таке сказав?
Марина зіронізувала:
— Сорока на хвості принесла!
— Марино!
— Що — Марино? Вороття вже немає. Стежка заросла полином.
Та Анатолій був невблаганний:
— Але можна почати все спочатку.
Марина подивилася на нього, як на якогось покидька:
— Ти — можеш. Я — ні. Знаєш, після того, що трапилося, я тебе просто ненавиджу. І не підходь більше до мене. Не завдавай мені більшого болю. А тепер — дай пройти.
Він її пропустив, проводжаючи спопеляючим поглядом.

Через декілька днів, після зустрічі з Анатолієм, Марину несподівано викликали до слідчого відділу поліції. Зрозуміло, що зустріч із правоохоронцями створює певний дискомфорт. Навіть, неабияке замішання, коли не знаєш, з якої причини тебе викликають до такої структури.
Тому Марина була нашорошена, губилася в здогадках. Та, перебираючи в пам’яті події останніх місяців (навіть років!) свого життя, дещо заспокоювалась, адже не відчувала за собою ніяких порушень законності.
А слідчий одразу ошелешив:
— Ви підозрюєтеся в крадіжці п’ятдесяти тисяч гривень. Ось заява від мешканця міста — Анатолія Борисовича Думського. Знаєте такого?
Марина мовчки кивнула. Із широко розкритими очима дивилася на господаря кабінету.
А слідчий продовжив:
— Якщо точніше висловитися, то саме громадянин Думський підозрює вас у крадіжці такої суми грошей. Із заяви я зрозумів, що у вас із громадянином Думським раніше були стосунки?
Марина задумливо посміхнулася:
— Ми зустрічалися.
— Причина розриву стосунків?
— Про це обов’язково потрібно говорити?
— Бачте, шановна. Ми маємо заяву…
— Та не брала я його грошей! — дівчина перебила слідчого. — Нехай шукає їх у своїх коханок!
— Коханок? — хмикнувши, спитав слідчий. А затим виснував причину розриву Анатолія з Мариною. — Отже, тепер зрозуміло, чому ви розбіглися. Вибачте… Але ми й це перевіримо. Обов’язково перевіримо.

Марину вже осінило вдома, після повернення з поліції. Він, Анатолій, їй у такий спосіб помстився. Через те, що вона йому відмовила у відновленні їхніх стосунків. От потвора! Навіть і на таке здатен. Як підло. Як низько. І вона хотіла зв’язати з ним своє подальше життя. І з ким?!
Ой як не хотіла йому дзвонити, та ситуація змусила.
А він вдав неабияке здивування:
— Мариночка?! Ти?! Яка несподіванка! Радий тебе чути!
Від цього набору фальші Марину аж прорвало:
— Що ж ти витворяєш, негіднику! Як ти міг?!
Анатолій пустився в хитрощі:
— Ти про що, дорогенька?
— Я тебе ненавиджу! Ти… Ти… Важко й слово підібрати. Ти не міг мені подзвонити?
— Ах, он ти про що… А що я міг подумати? Останньою в квартирі ти у мене була.
— І що з того?
— Ну як… Погиркалися. Ось ти мої грошики і прихопила. Інших у той день у мене нікого не було. Так що… Слухай! А може, ти знову хочеш зі мною зустрічатися? То я би залюбки… А пам’ятаєш, як ми були на морі? Чайки. Білі кораблі. Гарячий пісок. Твій шепіт… Де зустрінемося?
— Який же ти мерзотник! Але в тебе нічого не вийде! Так і знай!
— Стосовно зустрічі?
— Пішов ти!..

Про свої здогадки щодо помсти Анатолія Марина повідомила слідчого, котрий вів її справу. Знову тривали перевірки. Зрештою, поліції стали відомі всі обставини справи. І брехливий «потерпілий» змушений був зізнатися, що Марина нічого в нього не крала. Тим більше, як з’ясувалося, таких грошей — 50 тисяч гривень — у Думського ніколи й не було. Тому, за завідомо неправдиве повідомлення, молодик відправиться на лаву підсудних. І провину його визначить суд.