Дивлячись на цю красиву жінку, не усім спаде на думку, що у її житті було чимало випробувань. Втім, це була би не Ліна Сахнюк, якби вона здалася під їх тиском. Хоча й мусила свого часу піти з улюбленої роботи у школі, пережити два невдалих шлюби і страшну хворобу, яка прикувала її до ліжка. Тепер усе це в минулому, а історії з її життя можуть стати уроком для багатьох — як не пасувати перед різними обставинами. Допоміг Ліні Михайлівні (дуже складно називати цю жінку по-батькові з огляду на те, як вона виглядає!) її талант — вона живе тим, що створює дивовижні в’язані речі. Дивлячись на них, важко повірити, що таке можна придумати у провінції. «Це — не бабусині жилетки і не бабусині кофтинки на гудзиках, — каже вона про свої роботи. — Це — ексклюзивні речі, як випереджають подіум. Те, що я придумую і в’яжу, згодом бачу у колекціях українських дизайнерів та в образах зірок».
Її ім’я цілком могло би звучати у товаристві з брендами на кшталт Оксана Караванська чи Андре Тан. Якби свого часу вона поїхала до столиці, де більше можливостей для неординарних людей. Проте пані Ліна ні про що не шкодує і радіє, що лишилася у Новограді. Хоч її роботами найбільше захоплюються закордонні друзі ( у світі надзвичайно цінують ручну роботу), а на «Лесиних джерелах» до персональної виставки першими підійшли італійці… Попри це, її мрія — щоб звягельчанки були красивими у стильних речах від Ліни Сахнюк. Восени це особливо актуально, бо її речі — теплі, модні, зручні. Одягаєш — і ніби відчуваєш себе у обіймах...
ВІРТУАЛЬНУ МАЙСТЕРНЮ ВІДКРИТО. НА ЧЕРЗІ — РЕАЛЬНА
У соцмережах «Однокласники» і «Фейсбук» вона нещодавно відкрила віртуальну презентацію своєї творчості — «Майстерня від Ліни». Цю ідею підказала випадкова зустріч у столиці. Якась незнайомка спитала дорогу, зауваживши: «Ви, напевно, артистка?» Ліна усміхнулася — вона завжди на вулицях виглядає помітно і вишукано у власних речах, але цього разу, здавалося, була досить скромно одягнена: «Ні, я педагог початкових класів». «Тоді ви — творча людина!».
Це направду очевидно, коли дивишся на Ліну Михайлівну — у будь-якому її образі відчуваються стиль, почуття смаку. Навіть, у дрібницях — в ексклюзивних аксесуарах, виготовлених власноруч, у пов’язаному на сумці банті у білий горошок, у плетеному чохлі для мобільного.
Звісно, вони про це розговорилися, і майстриня показала дещо зі своїх виробів. А за хвилину почула: «Ці речі не треба зберігати у шафі, їх мають бачити люди!».
Приїхавши додому, вона скористалася порадою і створила віртуальну майстерню. Щодня в Інтернеті виставляє фото своїх робіт, які можна не лише подивитися, а й придбати. «Будьте красивими, коханими, бажаними, неповторними і незабутніми. А я допоможу вам бути в тренді!», — пише Ліна на своїй сторінці у соцмережі. Чоловікам при цьому радить заробляти гроші, щоб допомагати реалізовувати жіночі бажання.
А БУВ ЧАС, КОЛИ ВЧИЛАСЯ ПО-НОВОМУ ХОДИТИ, РОЗМОВЛЯТИ...
— Місто знає, що я в’яжу, роблю це понад 30 років, — розповіла Ліна. — Це — сучасні речі. Сказати, що це легко, — ні, що це хобі, — ні, що мені нема що робити — теж ні. Це — мій стан душі. Від створених речей отримую енергію любові, ніжності, чистоти…
Перш, ніж це стало основною роботою, довелося пройти довгий шлях. За освітою я вчитель початкових класів. Одна з перших у місті запровадила експериментальний клас шестирічок на базі дитсадка у «Морському». Але коли почалася перебудова, то змушена була піти зі школи на ринок, життя змусило виживати.
Вже тоді у моєму житті було присутнє рукоділля. Батько подарував на день народження швейну машинку, і я прикрашала усе, що продавала: серветки, футболки, дитячі речі. То був час дефіцитів, хотілося прикрасити усе навколо. Я обв’язувала доньку Наташу, вона вирізнялася у школі серед інших дітей.
Десять років я торгувала у палатці на базарі, втратила здоров’я. Ранкові недосипання, харчування пиріжками, базарна «роба» настільки щільно увійшли у моє життя, що я вже не знала, що одягти на день народження, коли мене туди запрошували…
Набрала вагу (понад 100 кг), сильно захворіла. У мене стався передінсультний стан, я певний час не піднімалася з ліжка.
А потім я попала на прийом до лікаря, який сказав: «Я звик бачити перед собою красиву жінку, а зараз біля мене стоїть корова». Після цих слів зрозуміла, що треба братися за себе. Вчилася по-новому ходити, розмовляти.
Потім помирає мама, я втрачаю квартиру, залишаюся без чоловіка, у «розбитого корита». Батько запропонував жити разом. Донька допомогла мені відновитися, паралельно навчалася (із золотою медаллю закінчила школу), потім поїхала вчитися за кордон, побувала в Америці та Німеччині.
ЧОМУ УСІ МАЮТЬ КУПУВАТИ КИТАЙСЬКЕ?
— Я відновилася, втратила вагу. Колишні свої фото викинула, бо вони мені приносили біль. І почала в’язати: сукні, костюми, шапки і шарфи, палантини, туніки, сумки, рюкзаки, намиста і сережки з бісеру, серветки, гаманці.
Люди часто шукають ексклюзив для себе чи у подарунок комусь. Щось таке, що зігріватиме довгі роки, щось на згадку про Новоград, Україну... А знайти не можуть. Чому усі мають купувати китайське?
Хіба не краще, йдучи на хрестини, подарувати малечі в’язаний комплект для новонароджених? Або презентувати подрузі чи кумі оригінальну чашку в «одязі»?!
Зараз багато фотографій є у моєму портфоліо, але це — тисячна доля того, що зроблено. Багато речей я зв’язала за кордон на замовлення, багато подарувала. Не боюся сказати, що я — дизайнер у маленькому місті. Мої речі — колекційні. Якщо мітенки (рукавиці без пальців) зараз стали актуальними на подіумах, то я їх давно в’яжу. Це — чудове доповнення до неповної довжини рукава (наприклад, три чверті), коли потрібно захистити руки від дощу чи холоду. Погодьтеся, рукам теж потрібно класно виглядати!
Багато предметів одягу та аксесуарів, які є у моїй колекції, помічаю на зірках. Наприклад, буси завдовжки до колін (!) — це зараз дуже модно на подіумах. Є серед моїх виробів рюкзак, як у кліпі Глюкози.
Ручні вироби — це красиве доповнення до гардеробу стильної дівчини, жінки. Своїм прикладом я це демонструю.
«ЧИЄСЬ ЩАСТЯ — У ВІЛЛАХ, ДЖИПАХ, МОЄ — У ТВОРЧОСТІ»
Я — жінка-свято. Звикла, що на мене на вулицях дивляться, не звикла бути «зашореною». Якщо іншого щастя я не заслужила, то його бачу у роботі. У тому, що можу носити красивий і сміливий одяг. Комусь дісталися вілли, чоловіки, джипи. Не знаю, чи дісталося при цьому щастя… Моє щастя — у творчості.
НАСТАВ ЧАС ЗАЯВИТИ ПРО СЕБЕ
— Я наслухалася аплодисментів у Інтернеті, отримала тисячі лайків. Хочу, щоб у моїх виробах ходили люди. А чому ні? Пров’язані кілометри робіт, — каже вона.
Жінки, які носять її вироби, — теж незвичайні. Це — жінки-лідери, вишукані, помітні.
Заступник губернатора однієї з областей, побачивши творчість Ліни, запросив її зв’язати випускну сукню для доньки та порадити аксесуари. А у день випускного — ще й попрацювати над закінченим образом випускниці, оздобити зачіску.
— Я пишаюся маминою творчістю, — говорить донька Наталія. — Вважаю, що вона талановита людина, таких в Україні — одиниці. Було би класно, якби побільше людей змогли дізнатися про це, носити її речі.
Ліна Михайлівна сама у захваті від того, що створює. Про кожну річ розповідає з любов’ю:
— Палантини можна одягати на сукню, куртку або джинси — на що завгодно. Як кажуть: школа, баня, ресторан (сміється — авт.). Коли холодно одягати, і щоб прикрити «жиропчики» — кому треба.
Самій Ліні, до речі, не треба нічого прикривати. Не віриться, що колись вона не була такою мініатюрною. Втім, палантини свої вона теж залюбки носить. Усе, що вона в’яже, їй надзвичайно личить. Якось пішла на стадіон (займається ходьбою) у своєму теплому палантині. Подруга пожартувала: «Ти і тут будеш моду демонструвати?!».
ЗА РІЗНИХ ОБСТАВИН МОЖНА ВИГЛЯДАТИ ЖІНОЧНО!
— І бути красивою вже тому, що ти — жінка, — переконана Ліна. — Народжувала вона чи ні, заміжня чи ні. Зовсім не обов’язково при цьому бути багатою! Завжди можна помити голову і вкласти волосся, одягти сукню, яка підкреслить жіночність. Буває, що є гроші, а немає смаку — тоді складніша справа!
Коли торгівля у мене була ніяка, і грошей не було, я стала готувати їжу на продаж. І я була красивою навіть тоді! Купила 50 горщиків і зробила такі «горщечки», що у мене розбирали їх на ринку за п’ять хвилин. Казали, що у ресторанах такої їжі не куштували! Ми вдома чистили два відра картоплі, купували відбірне м’ясо — і я готувала. Тобто, це моя відповідь на питання — за різних обставин можна виглядати жіночно!
Зараз хочу відкрити свою реальну майстерню. У мене велика колекція речей, я не хочу лише аплодисментів. Мені потрібен практичний результат — щоб людина носила мої речі, їй було тепло, і мою роботу впізнавали. А мої речі уміють віддячити: вони носяться десятки років і легко зроблять вас неповторними. Як мою знайому, яка їхала на відпочинок у Туреччину — я зв’язала їй білу сукню і сумочку. Вона потім розповідала, що пів-Туреччини ходили за нею і питали, де вона придбала таку неповторну красу!