Ті, хто у четвер 29 вересня побував на презентації книжок братів Капранових у Музеї Косачів, повернувся звідти на «адреналіні» — від цікавого знайомства із сучасними письменникам, від нових видань, які можна було придбати у них за помірними цінами (Капранови — водночас автори, і видавці, і промоутери своїх книг), від того, що, йдучи по вулиці, бачиш одразу стільки задоволених людей із книжками.
— Ми зараз кобзарюємо, — пояснили брати Віталій та Дмитро. — Вирішили об’їхати усі районні центри, а їх в Україні близько семисот (!). Бо якось у нас це не заведено — письменники далі обласних центрів не їдуть. А ми самі — з Очакова і розуміємо значення людей з провінції для України, уся еліта живе тут. Кияни — ліниві, як собаки, тому усе роблять «дартаньяни», котрі приїздять, завойовують столицю, стають президентами, прем’єрами. Основні наші читачі — тут.
Читають нині далеко не скрізь. Лише п’ять районів Житомирщини виявилися здатними зібрати аудиторію для авторів. Новоград, на щастя, серед таких. За словами братів, це означає, що тут сформована інтелектуальна еліта. «Не та, яка має гроші чи їздить на машинах, а яка є осередком громади».

Капранови представили свої останні книги, зокрема: «Я лайк Україну» (твори українських письменників, які пишуть про любов до країни), «Щоденник моєї секретарки» (про події Майдану), «Мальована історія незалежної України» (історія без «шмарклів, «чорних дір» і «білих плям» для дітей та дорослих).
Презентували і нову книгу «Забудь-річка», пояснивши: «У нас двоє дідів, один — червоноармієць, має відзнаки і визнання, другий — ворог народу, воював у складі УПА. Один завжди був «правильний», інший — ні, тепер — навпаки. Ми вирішили розібратися, чому так. Адже це — історія багатьох сімей, яким довгі роки не говорили правду, між якими тече Забудь-річка».
Віталій та Дмитро — колоритні близнюки. У них усе спільне: одна на двох письменницька і видавнича робота, будинок, у якому живуть їх сім’ї, захоплення, почуття гумору. Тому й емоцій у аудиторії виявилося вдвічі більше, а після зустрічі, як і обіцяли письменники, — були «автографи, селфі і цьомчики».
Разом із читачами, раділи працівники бібліотечної системи. Хтозна, чи відбулася б презентація, якби директор МЦБС Людмила Онищук не відповіла «так» на запитання колег із Житомира: «Чи хочете бачити у місті братів Капранових?» Дякуючи письменникам, директор районної бібліотеки для дорослих Лариса Ковалевська сказала: «Якщо є книги — є читач, а якщо є читач — є книги».