www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Цвіля

07 Жовтня 2016 | Оприлюднив: | 48 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...
(Продовження. Початок у №38, 39 від 16, 23.09.2016 р.)

ЗНОВУ ТРІЩАТЬ КУЩІ…
На дисплеї висвітилась одна риска. Значить, батарея ще не зовсім сіла, і Микола спитав у мобільного:
— А чого ти погас у відповідальний момент? Чи ти також кабанів злякався?
Мовчиш?
Раптом у гущавині драпаштану гучно затріщало.
Микола схопив відро-півторачку і гасанув у протилежний бік. Чесав навмання. То сосняком, то густими заростями, то березняком. Спотикався. Гілляччя хльоскало по обличчю. Та Микола на це не зважав. Головне — відірватися від стада диких кабанів. Разом з тим, коли на його шляху траплявся який гриб, — зривав його просто на льоту, кидав у відро і чесав далі.
Зрештою, вибіг на якусь вирубку, за якою зеленіла молода соснина, а за нею — височіли вікові дуби, між якими пролягала наїжджена дорога.
— Здається, я вийшов до своїх, — засапано видихнув Микола.
І раптом повз нього прошмигнув рудий котяра.
— Щоб тебе качка-гуска лапою двинула! — вилаявся Микола. — Налякав! А може, то була рись?
Аж тут почув знайомі голоси. Це його гукали Вітько з Ігорем.
Перевівши подих, Микола пішов на той звук.
СВОЇ
Хлопці, обіпершись попереками об капот автівки, скалили зуби.
Микола поставив на землю відро й засапано зауважив:
— Щось багато ви сьогодні смієтеся. Дивіться, щоб не плакали.
Ігор під’юджено зауважив:
— О, бачиш! Сам у простір кидає погані слова. — І, продовжуючи строїти смішки, запитав. — То, кажеш, щось тебе водило?
Вітько жартома прищурив око:
— Мабуть, русалки водили. А казав, що тут усе знає.
Микола ще не вийшов із сапачки:
— Еге, русалки. З іклами! Ціле стадо! Ху-х... Думав, що й кісточок моїх не зберуть.
Ігор з доброю посмішкою кивнув на Миколине відро:
— Бачиш, а грибів ціле відро накосив! І кабани не завадили.
— Та то на ходу діло було.
— Спритний! А що, все-таки, водило?
— Буває таке в лісі. Чи лісовик, чи хтозна-що. Та й лісу стільки повирубували, що й не добереш, куди йти.
— Ну, а де грибів нахапав, хоч запам’ятав?
— Тут запам’ятаєш…
Ігор подав слушну пораду:
— Мабуть, треба перекусити.
Микола кивнув у бік мішаного лісу, крізь який в’юнилася дорога:
— Їдемо до «столика». Місцина там гарна. Там і гриби добре ростуть.
— А кабани там є?
— А де їх немає. Головне, вчасно накивати п’ятами.
— Умгу. І грибів назбирати. А ми там лазимо, лазимо… І ніяких тобі грибів, ніяких кабанів…
Віктор, посміюючись, докинув:
— І ні лісовиків, і ні русалок…
Микола з удаваною поспішливістю схопив відро і сів на заднє сидіння:
— Так, поїхали, — кивнув він хлопцям. Вікторові ж зауважив. — Не забувай про камінь, що он лежить у ямці серед дороги.
— Я такі речі не забуваю, — запевнив Віктор, сідаючи за кермо свого автомобіля. Відтак повернув голову до Миколи. — А до твого «столика» далеко?
— Хвилин з п’ять їзди.
— Точно п’ять?
— Ну, може, п’ять з половиною.
Віктор подивився на годинник:
— Засікаю час!
І авто рушило по піщаній дорозі, по краях якої то там, то там стриміли білі мухомори, гриби-парасольки, сироїжки і інші маловідомі гриби.
«СТОЛИК» НА ТРЬОХ ДОРОГАХ
Цей «столик» (з двома лавками по боках) був кимось змайстрований з товстих дубових обаполів, і його оточували дороги, які розбігалися в три сторони. Поряд нього, в густій зелені моху, росло, мов охорона, кілька дубів і сосен. З одного боку цього лісового оазису вузенькою стіною стояли чагарі, немов навмисно виросли там, щоб захищати грибників від північних вітрів.
Микола знав, що одна із цих доріг вела до Карпилівки, друга, з якої приїхали, — до Малої Цвілі, третя — до Чижівки. Але дістатися до цих сіл могла людина, яка добре знає ці місця, адже на кожній із цих трьох доріг є ще безліч.
На «столик» виклали прості наїдки, ті, що зазвичай беруть у ліс: сало, часник-цибуля, варені яйця, ковбаса, свіжі огірки-помідори, хлібець. Ігор навіть прихопив з собою ще й свинячу тушонку. А Микола — лоток з фаршированим перцем.
Дивлячись на це багатство страв, Ігор аж застогнав:
— Зараз би до цієї шикарної закуски — та й чверточку!
Микола швидко зауважив:
— Домовлялися ж не пити. (Хоча вже і сам був не проти серед цієї лісової краси трішки випити.)
Віктор, який узагалі спиртного не вживав, мовчки ступив до машини. За хвилину повернувся. З пляшкою «міцненької» в руках.
Ігор і Микола від подиву аж роти пороззявляли.
Потім Ігор, не виходячи з дива, спитав у приятеля:
— Звідки?!
— Це вам від мого дядька Герасима!
— А звідки він знав, що ми поїдемо в ліс, і що нам потрібне буде гаряченьке?
Віктор коротко віджартувався:
— Екстрасенс!
День удався…

Микола МАРУСЯК
(Далі буде)

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,