Я.Леві організував тут курси професійної підготовки. Внаслідок світової економічної кризи, що розпочалася 1929 року, Навчальний відділ вимушений був припинити ввіз підручників для єврейських шкіл із-за кордону й організував їхній випуск на місці. Вийшли у світ, зокрема, книга для дітей на івриті в 4 частинах під назвою «Історія нашого народу», кишеньковий іврит-болгарський словник та ін. Активну участь у випуску цієї літератури брав Я.Леві. Він був також одним із організаторів молодіжного сіоністського руху «Га-Шомер га-цаїр» у Болгарії.
У першій половині 1920-х років Я.Леві публікує свої перші оповідання і дописи у щомісячниках на івриті «Га-Адама», «Га-Шилоах» і «Маабарот» (під псевдонімом Аарон Аароні), пізніше в «Га-Олам» і «Гед га-Хінух» з’являються його статті про проблеми виховання.
У травні 1932 р. Я.Леві знову їде в Париж для продовження навчання і 1935 року, після захисту дисертації в Сорбонні, отримує ступінь доктора гуманітарних наук. Свої дослідження в області педагогіки та психології він публікує в книзі французькою мовою «Вчителі та учні» (Париж, 1935 р.).
Захистивши дисертацію, Я.Леві поселяється остаточно в Ерец-Ісраель. Протягом двох років він працює в школі селища Біньяміна, а 1938 р., прийнявши запрошення профспілки вчителів, переїздить у Тель-Авів і стає редактором педагогічного журналу «Га-Хінух». Це друковане видання Я.Леві використав як трибуну для викладу своїх ідей, переважно в області педагогічної психології. Редагування журналу він поєднував із працею у початкових школах і семінарах із підготовки вчителів.
Ще в студентські роки Я.Леві виявляв великий інтерес до творчості французького філософа Анрі Бергсона. В Ерец-Ісраель він переклав із французької мови на іврит твори Бергсона «Сміх», «Сновидіння», «Духовна енергія», «Творча еволюція» та ін., які були видані в 1938-53 р.р. Також із-під його пера вийшли в світ книги на івриті: «Проблеми навчання дорослих івритському правопису» (Тель-Авів, 1945 р., у співавторстві), «Методика викладання мови в школі для 1-го і 2-го класів» (Єрусалим, 1951 р.), «Жан-Жак Руссо» (Тель-Авів, 1952 р.), «Посібник для вчителя 1-го класу» (Тель-Авів, 1953 р.), «Посібник для вчителя 4-го класу» (Тель-Авів, 1954 р.), «Ізраїль серед народів» (Тель-Авів, 1948-56 р.р.; підручник єврейської та всесвітньої історії для початкових і середніх шкіл у 5 томах). Текст останнього підручника написаний у формі розповіді, історичних дат у ньому мало. Важливіше, на думку автора, вивчати процеси, наслідком яких стали ті чи інші історичні події.
У 1950-х роках Я.Леві був членом редколегії ізраїльської «Педагогічної енциклопедії» й разом із Цві Адаром готував до випуску 2-й том, в який згодом увійшли матеріали з методики навчання в школах. Завершити цю роботу завадила передчасна смерть, що сталася 8 вересня 1956 р. Я.Леві, за виразом його земляка Мордехая Боне (Бібер), був «живим духом, який приводив у рух колесо в справі навчання і виховання: від інструктажу вчителів нижчих і вищих груп, підготовки до видання підручників з усіх предметів до редагування «Га-Хінух». Він був людиною чесною, скромною, врівноваженою, ввічливою, зустрічав усіх привітною посмішкою, говорив тихо, доброзичливо. Всіма силами намагався піднести людину на більш високий рівень, якщо переконувався в її певній обдарованості, та не відставав від неї до тих пір, поки та не досягала успіху. Любив пунктуальність, часто дивився на годинник і звертав на це увагу інших ... Одна людина показала йому рукописи. Яаков-Меїр почав квапити автора, якому було вже під шістдесят, закликав його продовжувати писати та публікувати свої дослідження. Але автор не поспішав.
Тоді Яаков-Меїр сказав йому: «Чому ви відкладаєте на потім? Ви що, будете жити вічно? Вам тридцять років? Чи сорок?» Кінчалося тим, що автор помирав, а його досить цікаві проекти канули у небуття».
У середині 1950-х років, коли Звягельське земляцтво в Ізраїлі почало збирати матеріали для майбутньої меморіальної книги про рідне місто, Я.Леві консультував земляків, закликав їх якомога швидше видати книгу. «Треба поспішати, — казав він. — Хто знає, що день прийдешній нам готує». В останні роки життя він важко хворів і відчував наближення смерті. У меморіальній книзі «Звіл» опубліковані спогади Я.Леві на івриті про рідний край під назвою «Звягель і його діти» (в перекладі на ідиш — «Звягель і його околиці»).